Шпаргалка з міжнародної економічної діяльності України (МЕДУ)

Шпори до предмету міжнародна економічна діяльність України (МЕДУ). Рекомендовано для студентів КНЕУ.

Каталог

1. Факторна забезпеченість України як передумова її міжнародної економічної діяльності
2. Актуальні пріоритети міжнародної економічної діяльності України
3. Класифікація та характеристика форм міжнародної економічної діяльності України
4. Особливості формування відкритої економічної системи України
5. Суб’єкти міжнародної економічної діяльності України
6. Принципи міжнародної економічної діяльності України
7. Рівні міжнародної економічної діяльності України
8. Поняття платіжного балансу та його роль в системі макроекономічних показників в Україні
9. Платіжний баланс України: особливості формування, стан та динаміка
10. Рахунок поточних операцій та особливості його формування в Україні
11. Підприємство як суб’єкт міжнародної економічної діяльності
12. Критерії та показники відкритості економічної системи України
13. Зовнішньоекономічна політика України
14. Цілі державної політики регулювання відкритої економіки (на прикладі Міністерства економіки та Національного Банку України)
15. Інститути та інструменти державної підтримки міжнародної економічної діяльності України
16. Державна політика захисту галузей національного виробництва: цілі та методи
17. Охарактеризуйте основні макроекономічні показники України за останній рік
18. Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації української економіки
19. Охарактеризуйте тарифні інструменти торгівельної політики України
20. Трансформація системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в контексті розвитку інтеграційних та глобалізацій них процесів
21. Застосування митного тарифу: міжнародна практика та українські реалії
22. Принципи та підходи СОТ застосування нетарифних інструментів в контексті українських зовнішньоекономічних інтересів
23. Перспективи та проблеми членства України в СОТ
24. Географічна структура зовнішньої торгівлі України
25. Ліцензування в експортно-імпортній діяльності України
26. Україна в системі міжнародної торгівлі послугами
27. Тенденції зовнішньої торгівлі послугами в Україні
28. Міжнародні торгові режими в практиці міжнародної економічної діяльності України
29. Посередницькі операції в міжнародній економічній діяльності України
30. Особливості митно-тарифного регулювання в Україні
31. Транспортно-експедиторські послуги в міжнародній економічній діяльності України
32. Нетарифні інструменти торгівельної політики України
33. Тендери в міжнародній економічній діяльності України
34. Виставки та ярмарки в міжнародній економічній діяльності України
35. Аукціони в міжнародній економічній діяльності України
36. Біржі в міжнародній економічній діяльності України
37. Структура українського експорту та цілі оптимізації експортної політики України
38. Професійні послуги в міжнародній економічній діяльності України
39. Структура українського імпорту та напрями оптимізації імпортної політики України
40. Актуальні проблеми імпортної політики України
41. Товарна структура українського імпорту
42. Географічна структура українського імпорту
43. Особливості ринку лізингових послуг України
44. Лібералізація міжнародної торгівлі України: досвід та перспективи
45. Інституційні посередники в міжнародній економічній діяльності України
46. Міжнародна торгівля послугами України з регіонами світу
47. Сучасні засоби протекціонізму в міжнародній економічній діяльності та особливості його застосування в Україні
48. Основні інструменти підтримки експорту України
49. Галузева структура експортоорієнтованої промисловості України
50. Призначення та методи визначення митної вартості товару в Україні
51. Операції з давальницькою сировиною: поняття та українська специфіка
52. Охарактеризуйте пріоритети експортної діяльності України
53. Міжнародні торгові режими в практиці міжнародної економічної діяльності України
54. Торгове ембарго в практиці міжнародної економічної діяльності України
55. Тарифні та нетарифні інструменти регулювання міжнародної економічної діяльності України
56. Регіональна структура міжнародної торгівлі України
57. Товарна структура зовнішньої торгівлі України
58. Торгівля товарами в системі міжнародної економічної діяльності України
59. Цілі тарифної політики та її наслідки для міжнародної економічної діяльності України
60. Україна в системі міжнародних туристичних послуг
61. Галузева структура експорту України
62. Україна в системі міжнародних транспортних комунікацій
63. Україна в системі міжнародних транспортних коридорів
64. Конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках та засоби її підвищення
65. Види та особливості застосування митних режимів в Україні
66. Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності
67. Зобов’язання України з питань вступу України до СОТ
68. Межи державного втручання в економіку України в сучасних умовах
69. Значення товарообмінних операцій для економіки України
70. Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України
71. Видова структура міжнародних послуг України
72. Географічна структура зовнішньої торгівлі послугами України
73. Роль державного страхування у МЕД України
74. Науково-технічний прогрес як структуроутворюючий чинник розвитку сфери міжнародних послуг України
75. Місце міжнародних технологічних послуг в структурі міжнародних послуг України
76. Структура інжинірингу у відкритій економіці України
77. Роль інжинірингу у підвищенні ефективності МЕД України
78. Правове регулювання міжнародного інжинірингу в Україні
79. Місце консалтингу у МЕД України
80. Правове регулювання міжнародного консалтингу в Україні
81. Роль франчайзингу у МЕД України
82. Структура франчайзингу у відкритій економіці України
83. Правове регулювання міжнародного франчайзингу в Україні
84. Реклама в міжнародній економічній діяльності України
85. Паблік рілейшнз у МЕД України
86. Правове регулювання міжнародного лізингу в Україні
87. Місце міжнародного лізингу на ринку лізингу в Україні
88. Роль міжнародного лізингу у відкритій економіці України
89. Перспективи розвитку міжнародного лізингу у МЕД України
90. Розвиток страхових послуг в Україні як фактор інтеграції в систему міжнародного поділу праці
91. Страхування в міжнародній економічній діяльності: світова практика та українська специфіка
92. Правове регулювання страхування в Україні
93. Роль хеджування у розширенні експорту та підвищення ефективності МЕД України
94. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму в Україні
95. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та задачі
96. Проблеми залучення України до міжнародного валютного ринку
97. Кредитний ринок в умовах відкритої економіки України
98. Основні передумови інвестиційної привабливості економіки України
99. Шляхи підвищення ефективності використання іноземних інвестиційних позик
100. Морський та річковий транспорт: світові тенденції та українські реалії.
101. Залізничний транспорт: сучасні тенденції та роль в міжнародній економічній діяльності України.
102. Міжнародні авіаперевезення та міжнародні автотранспортні сполучення в міжнародній економічній діяльності України
103. Трубопровідний транспорт України в системі міжнародної економічної діяльності України
104. Особливості участі України в міжнародних валютно-фінансових відносинах
105. Іноземні та зарубіжні інвестиції в міжнародній економічній діяльності України
106. Особливості впливу глобалізації фінансових ринків на економіку України
107. Особливості сучасної торгівлі конкретними фінансовими інструментами в Україні
108. Основні політико-правові умови розвитку інвестиційної діяльності в Україні
109. Сутність та експертна оцінка інвестиційного клімату в Україні
110. Сучасні тенденції розвитку інвестиційного середовища в Україні
111. Сучасні особливості кредитування української економіки з боку міжнародних організацій
112. Приватизація як інструмент залучення інвестицій до української економіки
113. Особливості розвитку спільних підприємств з точки зору інвестиційних процесів в Україні
114. Основні наслідки інвестиційної діяльності ТНК в Україні
115. Особливості ризиків дестабілізації української економіки
116. Шляхи усунення інвестиційних та кредитних ризиків в міжнародній економічній діяльності України
117. Розвиток національного фондового ринку як умова портфельного іноземного інвестування
118. Ринок цінних паперів: місце та функції в міжнародній економічній діяльності України
119. Зовнішній борг: структура, обслуговування та визначення оптимальності
120. Зовнішня заборгованість держави в умовах глобалізації фінансових ринків
121. Особливості зовнішньої заборгованості України та сучасний стан зовнішнього боргу України
122. Шляхи вирішення боргової проблеми України
123. Стратегія управління державним зовнішнім боргом України
124. Сучасні особливості виходу українських підприємств на зовнішні ринки
125. Фінансово-монетарні методи державного регулювання відкритої економічної системи
126. Валютна політика в Україні як інструмент регулювання міжнародної економічної діяльності
127. Принципи та суб’єкти валютного регулювання в Україні
128. Проблема регулювання валютних ризиків в Україні
129. Розвиток міжнародної міграції трудових ресурсів в Україні
130. Сутність, особливості, причини і чинники розвитку міжнародної трудової міграції в Україні
131. Регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні
132. Неекономічні фактори міжнародної еміграції людських ресурсів з України
133. Неекономічні фактори міжнародної імміграції людських ресурсів в Україну
134. Економічні фактори міжнародної еміграції людських ресурсів з України
135. Економічні фактори міжнародної імміграції людських ресурсів в Україну
136. Наслідки міжнародної міграції людських ресурсів на українському ринку праці
137. Міжкраїнові трудові потоки в прикордонних територіях України
138. Співпраця України з Міжнародною організацією з питань міграції (МОМ)
139. Міжнародна міграція робочої сили в системі факторів економічного розвитку України
140. Конкурентоспроможність людського капіталу України в умовах міжнародної трудової міграції
141. Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції людських ресурсів Україні
142. Україна на світових ринках об’єктів інтелектуальної власності
143. Технопарки та технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки України
144. Інструменти захисту прав інтелектуальної власності в Україні
145. Захист прав інтелектуальної власності: світова практика та реалії України
146. Інформатизація як визначний фактор міжнародного економічного співробітництва
147. Україна на міжнародних ринках технологій
148. Міжнародне науково-технічне співробітництво та потенціал участі в ньому України
149. Україна в міжнародній торгівлі високотехнологічними товарами та послугами
150. Наднаціональне регулювання міжнародних ринків інтелектуальної власності
151. Інформатизація як визначальний фактор моделі міжнародного співробітництва України
152. Стандартизація як фактор та умова міжнародного співробітництва України
153. Інноваційні системи як основа підвищення міжнародної конкурентоспроможності України
154. Стратегічні пріоритети сучасної інтеграційної політики України
155. Регіональна інтеграція як фактор нових реалій міжнародної економічної діяльності України
156. Процеси регіоналізації в міжнародній економічній діяльності та участь в них України
157. Задачі та передумови європейської інтеграції України
158. Правові та інституційні засади розвитку співробітництва України з ЄС
159. Інтеграційні процеси за участю країн регіону Центральної та Східної Європи та їх наслідки для України.
160. Україна в системі прикордонної торгівлі та співробітництва єврорегіонів
161. Проблеми та перспективи участі України в СНД
162. Співробітництво України з Організацією Чорноморського економічного співробітництва
163. Сучасні особливості співробітництва України в межах ГУАМ
164. Двосторонні відносини в геоекономічній моделі України
165. Сучасні особливості україно-російського співробітництва
166. Охарактеризуйте сучасне україно-американське співробітництво
167. Співробітництво України з країнами Близького Сходу
168. Співробітництво України з країнами Південної та Південно-Східної Азії
169. Участь міжнародних валютно-фінансових організацій в процесах економічної трансформації в Україні.
170. Співробітництво України з МВФ.
171. Європейський банк реконструкції та розвитку та особливості його взаємодії з Україною.
172. Особливості взаємодії України з організаціями групи Світового банку.
173. Актуальні проблеми економічної безпеки України
174. Глобальні проблеми сучасного розвитку та міжнародна економічна діяльність України
175. Продовольчий потенціал: українські реалії в світлі міжнародних проблем
176. Оптимізація моделі ресурсоспоживання України в системі міжнародних економічних пріоритетів
177. Особливості національного енергоспоживання в контексті глобальних тенденцій розвитку
178. Екологічні пріоритети розвитку відкритої економічної системи України.
179. Сутність процесів глобалізації економічного життя та їх вплив на Україну.
180. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства та її особливості в залежності від методів виходу на зовнішні ринки

Частина 1

1.Факторна забезпеченість України як передумова її МЕД
Факторна забезпеченість України складається з багатьох компонентів: природно-ресурсний, соціально-демографічний, виробничий, аграрний, трудовий, рекреаційний, інформац та інші потенціали. За Сіті груп – У – 4 місце у світі по забезпеченню ресурсами. Ресурсами, що безпосередньо визначають експортну спеціалізацію та власне структуру економіки У. є залізна та марганцева руди та кольорові метели (значні запаси титату і золота). Визначальним фактором також є наявність великих покладів кам`яного вугілля. Варто відзначити поклади калійної, харчової солей,графіту, фосфоритів,топазу та ін. Важливе значення також мають родючі грунти У.Зручне географічне положення визначає зв»язки У з іншими країнами щодо транспортування, транспортних шляхів. Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення. Важливе значення має доступ до Чорного моря.Рекреаційні ресурси забезп відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров’я і підтримки працездат ності населення. Науково-технічний потенціал. Високий рівень освіченості, дешева робоча сила – привабливість трудових ресурсів.
Ресурсами, що безпосередньо визначають експортну спеціалізацію та власне структуру економіки У. є залізна та марганцева руди та кольорові метели (значні запаси титату і золота). Важливе значення також мають родючі грунти У.
2.Актуальні пріоритети міжнародної економічної діяльності України
Відомо, що Україна оголосила своїм стратегічним пріоритетом інтеграцію до ЄС. Для досягнення цієї мети необхідно всебічно розвивати торгові зв’язки з країнами ЄС, а також з державами Східної Європи, які мають невдовзі приєднатися до цього інтеграційного угруповання. Іншим пріоритетом України в її зовнішньоекономічній діяльності є Росія і інші країни колишнього СРСР, з якими Україна історично пов’язана тісними економічними зв’язками. У цих умовах їй належить вирішувати багато важливих проблем переходу до економіки відкритого типу. Насьогодні головними тоговими партнерами України залишаються Росія, Білорусь, Туреччина, Китай, Німеччина, Польща, США (на них приходиться більше 50% експорту). Фактори, що впливають на торгівлю між Україною і Росією: -обмеження Росією імпорту укр. тов. за рах. введення ПДВ (мито на цукор, горілчані вироби); -зниження обсягів вир-ва прод.товарів в Україні; -неплатоспроможність російських імпортерів; -низька конкурентоспромржність укр. прод. на рос. ринках (обумовлюється закупівлею енергоносіїв в Росії за світ. цінами). У країни Америки ми експортуємо товари з низьким рівнем обробки, т.я. сировину невигідно транспортувати на таку значну відстань (частка в експорті 4-6%). Частка країн Азії (23%) за останні 5 років зросла у 2р. за рахунок розширення експорту продукції машинобудування. Країни Африки – 4%. Негативні фактори розвитку зовнішньої торгівлі України: -низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг; -нерозвиненість базових інститутів ринкової економіки; -недосконалість механізмів державного регулювання; -нерозвиненість ринкової інфраструктури підтримки експорту.
3. Класифікація та характеристика форм міжнародної економічної діяльності України
виділимо такі форми МЕД: 1). міжнар торгівля товарами; 2). надання міжнар послуг; 3). транскордонний рух капіталів; 4). міжнар кредит; 5)міжн вал-фін відносини; 6). міжнар міграція робочої сили; 7). участь у діяльності міжн ек організацій; 8). міжн співробітництво у виробничих, наук-техн сферах; 9). спільне розв’язання ек засобами глобальних проблем розвитку. Історично першою й такою, що тривалий час доміну-вала за обсягами операцій, формою міжнар співробітницт-ва, – експорт товарів і послуг, а також їх імпорт. Ця ек діяльн може відбуватися за участі як приватних суб’єктів підприємницт, так і безпосередньо держави. 2.Останніми 10літт обсяги руху капітальних активів неухильно зростали, і цей фактор є важливим для розв відкритих економік. Міграція капіталів, з погляду певної країни, реалізується у фо-рмі вивозу капіталів (у цьому разі країна є донором, експортером капіталу) та ввозу капіталів до країни. 5. Останніми рок набула розвитку ще одна ва-жлива форма МЕД — міжн валютно-фінанс відносини. Раніше вони виконували перева-жно допоміжні функції, а зараз набули самостійних ознак.6. У сучасному, дедалі більш інтегрованому світі значно більшою динамікою відзначається й міжнародна міграція робо-чої сили — форма міжнародної економічної діяльності, яка в економіко-теоретичному плані є проявом руху іншого фактора виробництва — праці.
існує у формі еміграції та імміграції (виїзду з певної країни та в’їзду до неї людей через економічні, політичні та інші причини). Різноманітні питання глобального, регіонального зна-чення, у розв’язанні яких заінтересовані окремі або навіть усі країни світу, дедалі частіше потрапляють у поле діяльності між¬народних економічних організацій. Це зумовлюється як загостренням цілого ряду проблем, так і тим, що міжнародна спільнота відчуває себе все більш інтегрованою та виявляє прагнення до встановлення діалогу, зокрема і в структурних рамках відповідних організацій. Значного поширення набуло міжнародне співробітни-цтво в окремих галузях виробництва, соціально-економічного життя, науково-технічного прогресу. Така кооперація не обо-в’язково відбувається в рамках тих або інших організаційних структур. Вона може мати місце під час виконання державами погоджених ними програм, зокрема проектів спільного науково-технічного розвитку.
4. Особливості формування відкритої економічної системи України
Відкритою економікою можна назвати національний гос-подарський комплекс, який бере участь у системі міжнарод-ного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної коопе-рації вагому частину сукупного продукту, причому макроеко-номічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжнародного сектору. Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливос-ті розвитку України. Основні напрями впливу — збільшення об-сягів експорту та імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою заборгованістю країни. Більша економічна відкритість національного господарства означає поглиблення та урізноманітнення форм, а також розши-рення обсягів його взаємодії із зовнішнім світом. Важливим кри-терієм та принциповим змістом відкритості економіки є наяв-ність ліберального режиму міжнародної економічної діяльності для ринкових суб’єктів. У свою чергу, ліберальність режиму мі-жнародної економічної взаємодії передбачає конкурентоспромо-жність національної економіки, її підприємницьких ланок. На стані відкритої економіки України протягом років реформ негативно позначалися занадто високі показники інфляції та зро-стання цін, які «тягнули» за собою показники ставок кредитуван-ня. Останнє, у свою чергу, погіршувало умови інвестування, зок-рема інвестування міжнародного. Утім, на етапі виходу з кризи саме цю проблему, як очікується, значною мірою вдасться розв’язати. Щоправда, погіршення світової кон’юнктури призве-де до нових ускладнень у формуванні платіжного балансу, пере-дусім рахунку поточних операцій, через зниження попиту на віт-чизняну експортну продукцію.

5.Суб’єкти міжнародної економічної діяльності України
Щодо рівнів економічної діяльності, то умовно можна виділи-ти такі: мікроекономічний; макроекономічний; між- або наддер-жавний.
Що стосується інтересів, то вони можуть бути пов’язані або
зі збільшенням прибутку, або зі створенням певних режимів, умов господарювання. Поділ: а) підприємницького( всі види ор-ганізацій, котрі діють); б) регулюючого(МО).
Мікроекономічний рівень.Суб’єктами міжнародної підприєм-ницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні осо-би, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатніс-тю та правами. В Україні згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб’єктами можуть бу-ти: фізичні особи; юридичні особи; об’єднання фізичних, юриди-чних, фізичних і юридичних осіб; структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності;спільні підприємства з участю українських та іноземних суб’єктів господарської діяльності;інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами Украї-ни.
Макроекономічний рівень. Комплекс різнотипних макро-суб’єктів міжнародної економічної діяльності можна розглядати як певну системну цілісність, яка, у свою чергу, поділяється на складові. Такий підхід зумовлюється, з одного боку, органічною структурною належністю цих суб’єктів до державного апарату, а з іншого — їхніми реальними цілями.
У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» установлено, що, крім самих суб’єктів міжнародної економічної діяльності України на мікрорівні, які самі створюють правове по-ле через укладення відповідних координаційних угод, у регулю-ванні міжнародної економічної діяльності беруть участь:1. Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції; 2. недержавні органи управління економікою (товарні, фондо-ві, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші ор-ганізації координаційного типу. Отже, у структурі державного апарату заведено виділяти такі класифікаційні групи органів: 1. загальнодержавні — Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів; 2. координаційні — Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство фінансів та ін.; 3. галузеві — міністерства та відомства, які відповідають за ді-яльність окремих секторів, галузей економіки; 4. територіальні — регіональні, місцеві органи влади;5. спеціалізовані функціональні — інститути, які у своїй діяль-ності керуються національними інтересами, підтримуючи націо-нальних учасників міжнародного співробітництва.
На між- або наддержавному рівні суб»єктами є всі міжнародні організації – ЄС, група СБ, ЄБРР, МВФ, та ін.. 1)діяльність міжнародних ек. організацій; 2)функціонування між нар. ек. режимів. З метою розвязання конкретних завдань міжнародного співробітництва державами створюються міжн орг-ції і обєднання, які можуть бути субєктами регулювання мед або її регіональними агентами. Дедалі більшого значення набувають ті міжнародні організації, які покликані сприяти розвязанню глобальних гуманітарних, соціо-культурних, екологічних та інших проблем.
6.Принципи міжнародної економічної діяльності України
Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються у нормах міжнародного права, а потім розвиваються у міжнародному економічному праві. Згідно Закону України “Про ЗЕД” (ст.2), суб”єкти ЗЕД України та іноземні суб єкти господарської діяльності при здійсненні ЗЕД керуються такими принципами:
1. принцип суверенітету народу України, що полягає у його виключному праві на зовнішньоекономічну діяльність на терито-рії держави відповідно до її законів; в обов’язку неухильно вико-нувати всі договори та зобов’язання України в галузі міжнарод-них економічних відносин; 2. принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб’єктів добровільно вступати у зовнішньое-кономічні зв’язки у будь-яких формах, прямо не заборонених чинним законодавством України; в обов’язку дотримуватись при цьому чинного законодавства України та у праві власності на одержані у процесі такої діяльності результати; 3. принцип юридичної рівності та недискримінації, що полягає у рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної ді-яльності незалежно від форм власності, у забороні обмежень дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів такої діяльності; 4. принцип верховенства закону, що полягає у регулюванні зо-внішньоекономічної діяльності тільки законами України, у забо-роні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють менш сприятливі умо-ви, ніж ті, які встановлені в законах України ; 5. принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає в тому, що українська держава забез-печує рівний захист вітчизняних та іноземних суб’єктів такої діяльності в Україні — відповідно до вітчизняних законів та за кордоном — згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за кордоном відповідно до національних та міжнародних правових норм; 6. принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

7. Рівні міжнародної економічної діяльності України
Можна виділити наступні рівні МЕД: – мікроекономічний; – макроекономічний;- між- або наддержавний. Мікрорівень-це рівень звязків між фірмами різних країн. Мікроекономічний, як і інші рівні міжнародної економічної діяльності, має свої функціональні відмінності, специфічне коло суб’єктів, цілі, а також засоби реалізації цих цілей. На цьому рівні міжнародна економічна діяльність — це заходи ринкової політики з боку комерційних структур, які виходять за межі національної держави. Поняття «мікроекономічний рівень» є певною мірою умовним. До його суб’єктів зараховують як підприємства малого бізнесу, галузеві фірми, які здійснюють експортно-імпортні операції, так і великі транснаціональні корпорації. Макрорівень-це рівень державних і міждержавних міжнар. процесів. Коли йдеться про макрорівень суспільного життя, то, як правило, мають на увазі державну політику, що захищає інтереси суспільства в цілому. Так само і стосовно макрорівня міжнародної економічної діяльності — він є сферою реалізації інтересів країни в цілому. Розглядаючи суб’єктів міжнародної економічної діяльності на макрорівні, слід враховувати її подвійну природу. Адже це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі повноважних її органів, які безпосередньо організовують рух через кордони предметів міжнародного співробітництва або діяльність яких спрямована на формування режиму такого співробітництва. Між-або наддержавний рівень- це міжнар. звязки галузевого й регіон. значення. Сучасні тенденції розвитку світогосподарської системи зумовлюють дедалі більше перенесення регулятивних, управлінських повноважень на між- або наддержавний рівень міжнародної економічної діяльності.
Поняття «міждержавний» та «наддержавний» зазвичай застосовуються як тотожні. Принаймні ними позначають одну й ту саму сферу економічного життя. Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між субєктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік. При цьому виділяють такі 4 рівні: 1) Міжнар. ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек. зв’язки, що мають епізодичний х-р і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам. 2) Міжнар. ек. взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі ек. звязки між суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах і договорах, заключених на доволі тривалий період часу. 3) Міжнар. ек. співробітництво. Це-міцні й тривалі звязки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових ек. договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ. 4) Міжн. ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який характериз-ся взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої держ. політики як у взаємних ек. відносинах, так і у відносинах з треріми країнами. Кожен вищий рівень не являє собою щось протилежне до нижчого, а є його усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить в собі більшість ознак нижчого.
8. Поняття платіжного балансу та його роль в системі макроекономічних показників в Україні
ПБ- співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс — це результуюча сума усіх міжнарод-них грошових угод та платежів, які здійснюються між рези-дентами певної країни, у тому числі між усіма верствами на-селення, комерційними структурами та державними устано-вами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резиден-тами інших країн. Оптимізація платіжного балансу країни має велике значення для поліпшення умов функціонування економіки в цілому, опти-мізації міжнародної економічної діяльності загалом та її окремих компонентів. Тому національні уряди, проводячи макроекономі-чну політику, повинні враховувати ті обмеження та вимоги, які висувають завдання формування платіжних балансів. Платіжний баланс є результуючим записом усіх міжнародних економічних операцій для певної країни. Інакше кажучи, йдеться про всі угоди та трансакції між резидентами та нерезидентами протягом певного періоду. Платіжний баланс можна поділити, так би мовити, вертика-льно, виділивши дві його половини — дебет і кредит. У першому випадку маємо приплив благ (товарів та послуг) до певної країни за зворотного руху платіжних засобів. У другому — відплив благ, за що резиденти країни отримують відповідні платежі. Своєрідний горизонтальний поділ платіжного балансу відо-бражає його склад за типами операцій, які він охоплює. Це — ек-спорт та імпорт товарів та послуг, трансферти, рух капіталів та фінансових інструментів. Отже, платіжний баланс складається з двох частин. Ними є: 1. Рахунок поточних операцій. 2. Рахунок руху капіталів.
1. Рахунок поточних операцій (current account). Це — розділ міжнародного рахунку країни (платіжного балансу), який відо-бражає рух за кордон та з-за кордону товарів, послуг та трансфе-ртних платежів. Він охоплює товарний експорт та імпорт, витра-ти на купівлю послуг (як факторних, так і нефакторних), зокрема таких, що супроводжують товарну торгівлю, а також незалежних від неї — туризм, страхування тощо. 2. Рахунок руху капіталів — це розділ міжнародного рахунку країни, який відображає рух кредитних ресурсів та фінансових активів за кордон та з-за кордону.
Рахунок руху капіталів складається з трьох частин: а) рахунка руху довгострокового капіталу; б) рахунка руху короткотермінового капіталу та в) рахунка руху резервів.
9. Платіжний баланс України: особливості формування, стан та динаміка
До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни.
Спеціальною Постановою КМУта НБУ 1993 р. на НБУ було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу (далі – Концепція) була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця в світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв’язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави.
Інформаційну базу платіжного балансу (як і в світовій практиці) становлять такі джерела:1. дані банківської системи про надходження платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами);
МВФ отримує платіжний баланс України з 1994 р. З квітня 1996 р. розпочато видання щоквартальника “Платіжний баланс України”, в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан. Уперше сторінку України з показниками грошово-кредитної статистики (починаючи з грудня 1992 р.) і статистики платіжного балансу (починаючи з 1 кварталу 1994 р.) було надруковано у липневому випуску збірника МВФ – “Міжнародна фінансова статистика” (“International Finansсial Statistics” — публікується англійською мовою і виходить щомісячно з січня 1948 р. – основне статистичне видання Міжнародного валютного фонду). Україна стала шостою серед країн-членів МВФ (які входили до складу СРСР) – після Латвії, Литви, Естонії, Молдови та Росії, котрі представлені у зазначеному збірнику. Національний банк України складає платіжний баланс, який базується на основі м/н операційній системі звітності (ITRS-international transaction reporting system), яка була розроблена у січні 1993 р. Операції звітуються у початковій валюті, накопичуються та кодуються у відповідності з ВРМ5 стандартною класифікацією.
Сучасний стан і динаміку платіжного балансу України можна подивитися за Інтернет-адресою Національного банку України. Поглиблення кризових явищ у світі та в Україні
визначило збереження в І кварталі 2009 року дефіциту платіжного балансу, насамперед, у частині фінансового рахунку. Формування значного від’ємного сальдо рахунку фінансових
операцій (4.5 млрд. дол. США) було спричинене уповільненням притоків довгострокового капіталу, значним відтоком короткострокових кредитів та високим попитом на іноземну валюту.
Обвальне падіння світового попиту та зниження цін на світових товарних ринках призвели до падіння обсягів експорту товарами та послугами, викликавши серйозний спад вітчизняного
промислового виробництва. Водночас під впливом різкого послаблення обмінного курсу та скорочення внутрішнього попиту імпорт скорочувався ще більш активно, що призвело до зменшення дефіциту поточного рахунку до 819 млн. дол. США. Подвійний дефіцит було профінансовано за рахунок резервних активів України, що скоротились на 5.3 млрд. дол. США
10. Рахунок поточних операцій та особливості його формування в Україні
Рахунок поточних операцій (current account). Це — розділ міжнародного рахунку країни (платіжного балансу), який відо-бражає рух за кордон та з-за кордону товарів, послуг та трансфе-ртних платежів. Він охоплює товарний експорт та імпорт, витра-ти на купівлю послуг (як факторних, так і нефакторних), зокрема таких, що супроводжують товарну торгівлю, а також незалежних від неї — туризм, страхування тощо.
Рахунок поточних операцій, у свою чергу, складається з двох частин: а) рахунку торгівлі та б) рахунку невидимої торгівлі.
а) Рахунок торгівлі містить інформацію про експорт та імпорт товарів (експорт товарів означає приплив грошових коштів та створює статтю кредиту; імпорт товарів означає відплив грошових коштів та створює статтю дебету).
Рахунок торгівлі наповнюють дані про експорт та імпорт то-варів. Якщо експорт товарів перевищує імпорт, кажуть про пози-тивне (додатне) сальдо торговельного балансу (таке перевищення є типовим для ряду країн з висококонкурентним виробництвом, наприклад для Німеччини, від якої інші країни домагаються знизити позитивне сальдо; іншій типовій моделі з додатним сальдо товарної торгівлі відповідає ситуація в країнах — експортерах енергетичних та ряду сировинних ресурсів, зокрема таких, як Росія, члени ОПЕК).
Якщо експорт країни є меншим, ніж імпорт, слід констатувати від’ємне сальдо товарної торгівлі. На кризовому етапі в Україні в 90-х роках ХХ ст. типовим було саме від’ємне сальдо товарної торгівлі. Таке негативне сальдо може компенсуватися іншими статтями платіжного балансу, наприклад за рахунок збільшення державного боргу.
Результуюче додатне чи від’ємне сальдо міжнародної торгівлі для певної країни складається з окремих компонентів — резуль-татів торгівлі з конкретними країнами (блоками країн). Такі ре-зультати можуть взаємно компенсувати один одного (скажімо, коли позитивне сальдо торгівлі з однією країною «погашає» не-гативне сальдо торгівлі з іншою) або, навпаки, створювати куму-лятивний ефект на певному напрямку (напрямках) міжнародної торгівлі окремої країни.
11.Підприємство як суб’єкт міжнародної економічної діяльності
Підпр-во – це юрид особа, організ-но відокрем-на та екон-но само-стійна основна ланка вироб-ї сфери нар.гоп-ва, що виготовляє продукцію (виконує роботу, надає послуги). Кожне П має власу місію, яка є генеральною метою; загальнофірмові цілі, які є вимірбванними, орієнтованими в часі, досяжними, взаємно підтрим-ми. Підпр-во (фірма) як субєкт м/н бізнесу відпов-ть наступним ознакам, що установ-ся законод-вом відповідної країни: постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть мінятися;наявність власного майна, відособленого від його учасників; право купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися обєктами власності; право від свого імені бути позивачем у суді й арбітражі;самостійна майнова відповідальність.Суб’єктів визначають ще за критеріями способів привласнення й відповідальності. Виділяють юр. осіб приватн. права: •тов-ва з необмеж. відп-стю; •тов-ва з обмеж. відп-стю; •АО; •командитні тов-ва; •одноосібні п/п-ва. Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів.Пріоритетні задачі реформи підприємств: забезпечення інвестиційної привабливості підприємств, захист прав акціонерів (для акціонерних товариств), забезпечення вільного перерозподілу прав участі в капіталі акціонерного товариства, удосконалювання механізмів виконання судових рішень, забезпечення засновників, акціонерів, учасників, інвесторів і кредиторів достовірною інформацією про фінансово-економічне положення підприємств, створення ефективного механізму керування підприємством.
12. Критерії та показники відкритості економічної системи України
Відкри́та ек-ка-національний господ комплекс, який бере участь у системі МПП та опосередковує в ході міжнар кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроек рівновага такого комплексу забезпеч за активної ролі міжнар сектору. Риси 1)наявність у суб’єктів ринкової ек-ки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з боку держави; 2)міжнар контакти мають порівняно велике значення для підтримання макроек балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить високим; 3)ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб’єкти господарюв – порівняно конкурентоспроможн. Критерії відкритості ек-ки: I.макрорівень: 1)усталена зовн-ек спеціалізація У на основі порівняння переваг еквівалентного обміну; 2)зіставленість пропорції вітчизняних та світових цін на основні товари; 3)стабільність валютно-фінансового стану; 4)міжнародна конвертація національної валюти. II Мікрорівень: 1)вільний вихід підприємств усіх форм власності на зовнішні ринки товарів та послуг, капіталів, включаючи вільний вибір зарубіжних партнерів. Умови відкритості ек-ки: 1)сприятливий інвестиційний клімат; 2)сприятливе тарифне і нетарифне державне регулюв ЗЕД; 3)доступність внутр ринку для іноземних технологій, інформації, робочої сили, управл досвіду. Діяльність держави повинна орієнтув на: 1)відкриття внутр ринку для іноземної конкуренції у поєднанні з гнучкою системою захисту нац виробників; 2)забезпечення прав та ек гарантій, нормального функціонув іноземних підприємств; 3)зближення вітчизняного господарськ права з міжнар; 4)застосування загально-прийнятих засобів і методів регулюв ЗЕД України. Ступінь відкритості ек-ки Укр є вищим, ніж можна було очікувати, знаючи низьку конкурентоспроможність вітчизняного вир-ва.
13. Зовнішньоекономічна політика України
ЗЕ зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації ек-ки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку. ЗЕД країни полягає у встановленні зовнішніх зв’язків держави з іншими країнами та міжнародними організаціями – партнерами міжнародної діяльності. Зовнішні зв’язки держави – це взаємообмін з країнами світу продуктами матер. вир-ва, послугами, інформа-єю на основі МПП, а також співдружність політичних органів, направлене на ефективне рішення глобальних проблем людства, розширення особистих проблем громадян. Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють ЗУ “Про ЗЕД” (квітень 1991 р.), “Про вільні економічні зони” (жовтень 1992 р.), “Про іноземні інвестиції” (березень 1993 р.). Концепція Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” грунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утведжується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням госп. збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.
14. Цілі держ політики регулювання відкритої ек(на пр Міністерства ек та НБУ)
Відкри́та еконо́міка — економіка країни, шо пов’язана з іншими країнами інтенсивним рухом товарів і капіталів, тобто економіка, яка експортує та імпортує товари та послуги. Для закритої економіки характерна відсутність зовнішньоекономічних зв’язків.
Її формування об’єктивно зумовлене розвитком глобальної економіки. Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами могла б сконцентруватися в таких головних напрямках:
- відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників;
- забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;
- орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку;
- гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;
- підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках.
Проте виникають деякі проблеми, які можуть привести до негативних наслідків для економіки. А відтак потрібне регулювання цих процесів.
Функції Міністерства Економіки в цьому світлі наступні:
- створення сприятливих економічних, умов для функціонування суб’єктів господарювання всіх форм власності, розвитку ринкових відносин, конкурентного середовища
- участь у реалізації антимонопольної політики
- здійснення економічного та соціального співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)
- участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, економічними угрупованнями, відповідними міждержавними і регіональними організаціями, в тому числі кредитно-фінансовими установами інших держав, координація роботи, пов’язаної із залученням міжнародної технічної допомоги
- забезпечення в межах своїх повноважень захисту економічних прав і законних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання.
Нацйіонвльний Банк України теж володіє функціями такого регулювання, до них відносяться:
дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цінової стабільності.
1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
3. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
4. визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
5. здійснює банківське регулювання та нагляд;
6. веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
7. веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;
8. представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
9. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
Таким чином ці органи є одними з основних що регулюють відкритість економіки України.

15.Інститути та інструменти державної підтримки міжнар економ діяльності України
Структура інститутів, що управляють ЗЕД КабМін, Мін-во зовн торгівлі або зовнішньоек звязків, митні органи , ЦБ, Експ-імп банк, Цн стат управління, Мін-во іноз справ, податкові відомства. Мін-тво зовнї торгівлі здійснює функції керівництва, регулювання та контролю у галузі зовн торгівлі, виробляє розпорядження і слідкує за їх виконанням усіма підвідомчими їй організаціями. Функції:1)Роробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торгових відносин країни з іноземними державами;2)Розробляє проекти торгових договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і підписує торгові договори і угоди за уповноваженням свого уряду;3)Складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньоторгівельних планів, контролює їх виконання; 4)Контролює і регулює діяльність експортно-імпортних об єднань, торгових представництв за кордоном, займається питанням митної та вал-фін політики; 4)Видає експ та імпортні ліцензії, реєструє контракти, займається підготовкою і підбором кадрів тощо. Торгові представництва країни в іноз державах захищають за кордоном права даної країни в галузі зовн торгівлі. Функції :1.Представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвитку торгових та інших господарських відносин цієї країни з країною перебування торгового представництва; 2.Регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торгового представництва;3.Здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торгового представництва;4.Вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв язки та кон юнктуру ринків країн перебування, подавати відповідну інформацію у Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство іноземних справ своєї країни, а також зовнішньоторговим та іншим зацікавленим організаціям своєї країни.Торгові представництва є частиною посольства чи місії даної країни, вони безпосередньо підпорядковуються Мін-тву зовнї торгівлі.ЦБ відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю валютно-фінансовими інструментами, регулюванням курсу нац валюти. Експ-імп банки здійснюють кредитні та розрахункові функції від імені уряду, кредутування зовнішньої торгівлі.Митні органи – це держ установа, що контролює експ-імп потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито та податки. Мін-во іноземних справ сприяє визначенню зовнішньопол орієнтирів і зовнішньоп забезпеченню зовнішньоек інтересів нац експортерів та імпортерів. Кабінет Міністрів координує діяльність органів, що беруть участь у процесі управління зовнішньоек діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття нац зовнішньоек стратегії, політики та законодавства головними органами держ влади країни.
Щодо інструментів держ рег-ня фінансових потоків, то необхідно порівняти політику вільної торгівлі та протекціонізму. Прихильники протекціонізму стверджують, що без держ захисту від іноз конкуренції розвиток нац пром-сті неможливий. Посилення ек могутності країни і необхідний для цього перехід від аграрного методу ведення госп-ства до створення власної нац індустрії можуть бути досягнені лише при встановленні для нац підпр-ців привілейованих, найбільш сприятливих умов. Можливості та засоби ведення конкурентної боротьби, якими володіють промислово розвинуті країни, позбавляють госп слабкі держави шансу на успіх в їх зусиллях вийти з кола бідності. Цей один з найбільш обгрунтованих аргументів отримав назву доказу на захист молодої економіки.Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і захищаючи переваги безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з пракктикою широкого використання запасних тарифів та інших видів обмежень. У цих умовах нової ролі набувають валютно фінансові (монетаристські) інструменти регулювання зовнішньоекономічної системи як на національному, так і на міжнародному рівнях. Це також важливо в умовах інтернаціоналізації фінансової та банківської сфер, яка нині бурхливо розвивається під впливом сучасних телекомунікаційних і комп ютерних технологій. Всю складну суму економічних відносин країни зі світом виражає платіжний баланс, який показує співвідношення між сумою всіх грошових надходжень, отриманих даною країною від інших країн, і сумою всіх грошових платежів, здійснених нею протягом певного періоду.

16. Державна політика захисту галузей національного виробництва: цілі та методи
Економіка України забезпечується продукцією власного виробництва на 82%.Тепер, напевне, немає більш актуальної проблеми для нашої економіки, ніж відродження національного виробництва, збільшення випуску сучасної конкурентноздатної продукції. Важливе місце належить проведенню державою ефективної зовніш-ньоторговельної політики – одного з важливих елементів впливу на сприяння розвитку власного виробництва, підтримку вітчизняного товаровиробника. До найголовніших заходів державної політики захисту галузей нац вир-ва слід віднести заходи протекціонізму (П). П – це політика захисту внутр. ринку та нац товаровиробників від іноземної конкуренції шляхом застосування тариф та нетариф інструментів торговельної політики, а також патерналістських засобів впливу на розвиток ек-ки, окрем галузей або в-ва вцілому. Патерналізм – засоби підтримки нац в-ва – це цілеспрямований вплив на параметри ек діяльності з метою покращення показників ек розвитку, ↑ обсягів виробленої продукції, ↑ конкурентоспроможності нац в-ва. Щодо тариф методів, то основними ф-ціями мит тарифів є: – захист нац виробників від інозем конкуренції; – збір мит податей є важливим джерелом надходжень до держ б-ту; – мит тарифи широко використовуються для покращення умов доступу нац товарів на іноземні ринки; – ставки мит тарифів впливають на стан платіжного балансу країни. До найбільш розповсюджених інструментів нетариф адміністративного рег-ня ЗЕД відносять ліцензії та квоти. Ліцензування та квотування імпорту/експорту застосовується виходячи з загальнодержавних цілей, а саме: – у випадку погіршення розрахункового балансу, ↑ зовнішньої заборг-ті країни; – у випадку порушення рівноваги окремих товарів на внутрішньому ринку; – у випадку необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортованою та вітчизняною продукцією; – у відповідь на дискримінаційні дії іноземних держав; – у відповідності з міжнар угодами.

17. Охарактеризуйте основні макроекономічні показники України за останній рік
ВВП(ПКС) – 294,3млрд дол. (40 місце в світі). 342.6 – 2008, 335.5 – 2007. ВВП(оф) – 117.1 млрд дол.. Приріст ВВП – мінус 14.1%, 2.1%-2008, 7.9%-2007. ВВП/душу-6.400(2009), 7.400-2008, 7.200(2007). СГ- 10%ВВП, 31.2% – промисловість, 58.8% – послуги. Безробіття – 4.8% – 2009. Інфляція – 12.3%(204 місце в світі).
СГ продукти – цукор, овочі, говядина. Молочні продукти. Промисловість – електроенергія, чорні і кольоров метали, машини, транспорт, хім. пром., харчі.ЕКСПОРТ – 41.49 млрд дол.. ЕКСП товари- чорні і кольоор метали, паливо, продукти хімпром, продукція машинобудув, харчової промисловості. ЕКСП партнери – Росія21.1%., Туреччина5.3%, китай3.8%. іМП – 45.58млрд дол., товари – енергія, машини, обладнання,хім. продукти. Партнери – росія28%, німеччина8.6%, китай6.1%, Казахстан4.9%, польща4.9%.

18. Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації української економіки
Інтернаціоналізація — це процес розширення господарської діяльності за межі окремих національних економік у вигляді ба-гатосторонніх коопераційних контактів з метою збільшення про-дуктивності та підвищення ефективності виробництва. Усе більша частина виробленого продукту інтернаціоналізується у вигляді товарного обміну на світових ринках, зростає частка інтернаціоналізованого виробництва. Сказане стосується України, для економіки якої протягом років незалежності характерним є:1. абсолютне та співвідносне зростання інтернаціоналізованої частки виробленого та споживаного продуктів (тобто експорту та імпорту); 2. збільшення (хоча і надто повільне) ваги та значення ек об’єктів, які перебувають у повній або частковій власності іноземців (індикатором цього процесу слугують показники динаміки іноземних інвестицій);3. подальша інтеграція економіки країни в міжнародні валют-но-фінансові, кредитні відносини з міжнародними та іноземними суб’єктами — державами, спеціалізованими організаціями, фізичними особами (відповідні відносини регулюються як двосторонніми домовленостями, наприклад з ЄБРР, МВФ, Світовим банком
Ще однією особливістю процесів інтернаціоналізації з участю України є нерівномірність розподілу експортних виробництв, переважання окремих центрів та територіально-виробничих комплексів (ТВК) й низький рівень експортної спеціалізації цілих регіонів. Наприклад, основу експортного потенціалу України становлять східні ТВК, передусім регіони Кривбасу та Донбасу, і водночас ряд західних та центральних областей України здійснюють мізерний експорт продукції.
Особливу роль у формуванні експортного потенціалу України відіграє Київ, на який припадає і левова частка зарубіжних інвестицій до країни
Особливістю участі Києва в міжнародній торгівлі є перевищення імпорту над експортом (принаймні саме така ситуація була типовою наприкінц ХХ та на поч ХХІ ст.).

19. Охарактеризуйте тарифні інструменти торгівельної політики України
На сучасному етапі існує багато методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що пояснюється розширенням кола країн учасників міжнародної торгівлі необхідністю для кожної країни мати свої інструменти оптимізації її участі у міжнародному товарообміні.
Методи регулювання зовнішньої торгівлі діляться на: тарифні (митні тарифи) і нетарифні (кількісні обмеження та інші нетарифні методи). Основним елементом механізму тарифного регулювання є митний тариф. Він представляє собою систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України. У законодавстві виділяються декілька видів мита. Передусім, це ввізне, вивізне і сезонне мито.
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезені на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим стосовно товарів та інших предметів, що надходять з різних держав. Можуть застосовуватися пільгові та повні ставки ввізного мита.
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезені за межі митної території України.
На окремі товари та інші предмети можуть встановлюватися сезонні ввізне і вивізне мито на строк не більше 4 місяців з моменту їх встановлення. В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів, незалежно від інших видів мита, можуть застосовуватися спеціальне, антидемпінгове і компенсаційне мита.
Спеціальне мито застосовується, як захисний та запобіжний захід від ввозу на територію країни товарів чи інших предметів, що можуть завдати шкоду вітчизняним виробникам, або щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі.
Антидемпінгове мито застосовується як запобіжний захід від ввозу в Україну товарів за ціною, істотно нижчою від їхньої конкурентної ціни в країні експорту.
Компенсаційне мито застосовується у випадках ввезення, або вивезення товарів у виробництві чи експорті яких використовувалася субсидія.

20. Трансформ системи регулюв зовнек діяльн У в контексті розв інтеграц та глобалізац процесів
Згідно ЗУ “Про зед” Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечити:1. захист економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів зовнішньоек діяльності; 2. створення однакових можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з ціллю розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення інвестицій; 3. розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.
Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: 1. Верховна Рада України. 2. Кабінет Міністрів України 3. Національний банк України. 4. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України. 5. Державне управління митного контролю: 6. Антимонопольний комітет України: 7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:
За ступенем втручання держави в регулювання зовнішньої торгівлі можна виділити протекціоністську політику і політику вільної торгівлі.
Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових сил, попиту і пропозиції. Протекціоністська політика – це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгівельної політики. Можна також виділити помірну політику, яка в певних пропорціях містить елементи перших двох. Ступінь жорстокості державного регулювання зовнішньої торгівлі визначається на основі середнього рівня митного тарифу і середнього рівня інтенсивності кількісних обмежень. Відносно відкритим вважається торгівельний режим при середньому рівні мита менше 10% і кількісних обмеженнях, які покриваються 25% імпорту. При використанні тих чи інших елементів торгівельної політики необхідно враховувати їх сукупну дію на загальний характер торгівельної політики країни і на можливі відповідні міри, які можуть здійснюватися зі сторони її торгових партнерів. Тому в залежності від цілей державного регулювання існують різні інструменти торгівельної політики.
Одним з найбільш важливих напрямів діяльності держави в області регулювання зовнішньоекономічної діяльності являється регулювання ввіз і вивіз капіталу. Це направлено на підвищення ефективності іноземних капіталовкладень для економіки в цілому. Регулювання потоку іноземних інвестицій носить подвійний характер. З однієї сторони, здійснюються міри по створенню в країнах сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій від націоналізації іноземної власності по відношенню пред’явлення різних податкових пільг і канікул, митних пільг, захисту від іноземної конкуренції і т.д. З іншої сторони, держави проводять політику обмеження впливу іноземного капіталу на економіку країни.

21. Застосування митного тарифу: міжнародна практика та українські реалії
Основним елементом механізму тарифного регулювання є митний тариф. Він представляє собою систематизований перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.
В Україні застосовуються такі види мита:
- адвалорні – начисляються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом (наприклад, 20% від митної вартості);
- специфічні – начисляються у встановленому розмірі за одиницю товару (наприклад, 10 дол. за 1 г);
- комбіновані – містять обидва названих види митного обкладення (наприклад, 20% від митної вартості, але не більше 10 дол. за 1 г).
У законодавстві виділяються декілька видів мита. Передусім, це ввізне, вивізне і сезонне мито. Міжнародна практика свідчить, що найбільш поширеним є мито на імпорт.
В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів, незалежно від інших видів мита, можуть застосовуватися:
Спеціальне мито – захисний та запобіжний захід від ввозу на територію країни товарів чи інших предметів, що можуть завдати шкоду вітчизняним виробникам
Антидемпінгове мито застосовується як запобіжний захід від ввозу в Україну товарів за ціною, істотно нижчою від їхньої конкурентної ціни в країні експорту.
Компенсаційне мито застосовується у випадках ввезення, або вивезення товарів у виробництві чи експорті яких використовувалася субсидія.
Закон України «Про Єдиний митний тариф» також передбачає випадки звільнення від сплати мита, зниження рівня митного оподаткування, безмитне ввезення та вивезення, або пільгове оподаткування товарів та інших предметів.

22. Принципи та підходи СОТ застосування нетарифних інструментів в контексті українських зовнішньоекономічних інтересів
В наш час СОТ є головною міжнародною організацією, що регулює торгівлю товарами, послугами та інтелектуальною власністю. СОТ була створена в 1995 році. Кількість країн-членів: 153 (станом на 2008)
Найбільш важливі принципи, на яких базується міжнародна торговельна система, наступні:
• торгівля без дискримінації – кожна країна надає всім партнерам умови торгівлі, не менш сприятливі, ніж ті, які вона надала хоча б одній з них.
• лібералізація міжнародної торгівлі;
• застосування заходів, які обмежують імпорт, тільки на основі правил СОТ – відмова країн від використання протекціонізму як засобу торговельної політики;
• передбачуваність торговельної політики;
• сприяння конкуренції;
• та ін.. наприклад деякі:
- Принцип гласності – всі країни зобов’язуються інформувати інших членів СОТ про застосування засобів торгівельної політики,
- Принцип взаємності – країна, яка вступає в СОТ, отримає певні переваги, але і бере на себе певні зобов’язання.
Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі – це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.
СОТ виділяє п’ять груп нетарифних заходів регулятивної, макроекономічної політики держави:
1) участь держави в операціях міжнародної торгівлі, передусім – державні закупівлі товарів, субсидування виробництва;
2) запровадження паратарифних та адміністративних імпортних формальностей (установлення вимог до товаросупровідних документів, застосування товарних класифікаторів, методик оцінки митної вартості товарів), які впливають на характер ввезення товарів до країни;
3) застосування стандартів та вимог, які пов’язані з охороною здоров’я, технікою безпеки, екологічними критеріями та ін. (наприклад, можуть установлюватися санітарні, епідеміологічні, епізоотичні, промислові стандарти, особливі вимоги до пакування, маркування товарів тощо);
4) застосування кількісних та валютно-цінових обмежень щодо ввезення (вивезення )товарів;
5) використання обмежень щодо умов та механізмів здійснення платежів.
Найбільш поширеним засобом впливу на міжнародну торгівлю є кількісні та валютно-цінові обмеження, які переважно застосовуються щодо ввезення товарів. Передусім це – контингентування та ліцензування.
23. Перспективи та проблеми членства України в СОТ
Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 1993 р.,16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі.
Членство в СОТ надає такі економічні переваги, як:
- зменшення тарифних і нетарифних обмежень у доступі українських товарів майже на всі світові ринки,
- захист національних виробників від недобросовісного імпорту,
- стабільність розвитку торговельних відносин та справедливе розв’язання торговельних спорів з партнерами;
- підвищення рівня іноземного інвестування в українську економіку для виробництва товарів і послуг, як наслідок модернізація структури українського виробництва та створення нових робочих місць;
- постійна трансформація українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів СОТ, що довели свою ефективність у найрозвиненіших країнах світу;
- приєднання України до СОТ дало змогу лібералізувати умови торгівлі та співпраці з країнами-членами Європейського Союзу, що є однією із необхідних передумов економічної інтеграції України в ЄС.
- Найголовнішим позитивом від вступу до СОТ є можливість України через роботу в організації впливати на торгівельну політику 153 її членів.
Негатив:Від вступу України до СОТ виграли експортоорієнтовані галузі, i дещо втратили ті підприємства, чия діяльність зосереджена на внутрішньому ринку. Найбільше програють ті підприємства, які працюють завдяки численним пільгам, що передбачені чинним законодавством України, але не відповідають загальноприйнятій міжнародній практиці, зокрема положенням угод СОТ.
Критика СОТ: Встановленою ціллю СОТ є підтримка вільної торгівлі та економічного зростання. Багато людей аргументують думку, що вільна торгівля не допомагає зробити життя звичайних людей процвітаючим, а лише робить багатих (країн та людей) багатшими. Узгодження СОТ звинувачуються в частковому та нечесному ухилі в бік міжнародних корпорацій та багатих націй.
Критики доводять, що малі країни у СОТ користуються незначним впливом, і всупереч цілі СОТ, замість допомоги країнам, що розвиваються, впливові нації у СОТ фокусуються на своїх власних комерційних інтересах. Вони також стверджують, що принципи здоров’я, безпеки та охорони довкілля стабільно ігноруються.
24. Географічна структура зовнішньої торгівлі України
Г. стр-ра українського експорту: Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дає визначення ЕКСПОРТ – продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.
У 2009 р. Ех склав 4194 млн $. Він суттєво знизився порівняно із 2008 р., коли складав 7870млн $.
Товарна ст-ра експорту: металургійна продукція 28%, продукція АПК 24%, машинобудівна 19,4%, мінеральна продукція 11,4%, продукція хім..пром.8,1%. Головними товарами, що експорт., є чорні та кольорові метали, паливо, хімічні продукти, продукти харчування.
Географічна ст.-ра: Росія 21%, Туреччина 5,3% Китай 3,8%.
Г. стр-ра українського імпорту: Імпорт-купівля укр.суб’єктами ЗЕД в іноз.суб’єктів господ. діяльності товарів з ввезенням чи без на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання та установами, які знаходяться за межами України.
У 2009 р. Ім склав 5086 млн $. Він суттєво знизився порівняно із 2008 р., коли складав 9200млн $.
Географічна ст.-ра: Росія 28%, Німеччина 9%, Китай 6%, азахстан 5%, Польща 5%.
25. Ліцензування в експортно-імпортній діяльності України
Ліцензування (licensing) – регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу. Ліцензії бувають:
1) разові – письмовий дозвіл терміном до 1 року на імпорт (експорт), що видається урядом, певній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної угоди;
2) генеральні – дозвіл імпорт (експорт) певного товару протягом року без обмеження кількості угод;
3) глобальні – дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;
4) автоматичні – дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.
26. Україна в системі міжнародної торгівлі послугами
Термін “міжнародна торгівля послугами” охоплює міжнародний обмін різними видами послуг, останнім часом поряд із традиційними для міжнародної торгівлі послугами (транспортними, банківськими, страховими, туристичними) великого значення набувають нові види послуг, такі, як інженерне технічні (інжиніринг), консультаційні (консалтинг), комп’ютерні та інформаційні послуги електронна торгівля, операції з нерухомістю, у сфері обігу, виробничі послуги, ремонт і обслуговування автотранспорту та ін.
Загальний обсяг міжнародної торгівлі послугами за останні 30 років збільшився майже у сім разів. Якщо в 1980 р. він становив близько 400 млрд. дол., то у 2008 р. – 2,8 трлн. дол. Очікується, що швидкий розвиток торгівлі послугами буде продовжуватися й надалі. Станом на 2008 р. частка послуг у структурі світового експорту послуг становила 24% (якщо додати сюди прибутки, що інвестуються, і заробітну плату, яку одержують іноземні громадяни, то цифра збільшиться до 39%), а в структурі світового імпорту – 21%.
У січні-березні 2010 експорт послуг перевищив імпорт на 1 430,7 млн. доларів.
За даними Держкомстату, експорт послуг в 2010 року становив 2 557,4 млн. доларів, збільшившись на 19,6% в порівнянні з 2009 року. Збільшення обсягу експорту послуг відбулося в першу чергу за рахунок зростання експорту послуг трубопровідного транспорту – в 2,3 разу до 959,2 млн. доларів, подорожей – на 16,4% до 50,3 млн. доларів і транспортних послуг – на 33,9% до 1 884,3 млн. доларів.
Імпорт послуг склав 1 126,7 млн. доларів, зменшившись на 0,2% в порівнянні з березнем 2009 року. Імпорт послуг зменшився в основному за рахунок імпорту фінансових послуг – на 22,7% до 228,1 млн. доларів, різних ділових, професійних і технічних послуг – на 11,6% до 188,1 млн. доларів, послуг зв’язку – на 39,4% до 27,7 млн. доларів, а також страхових послуг – на 46% до 13,2 млн. доларів.
Частка України в міжнародній торгівлі послугами є незначною, В експорті послуг найбільшою є лише частка транспортних послуг, яка становить близько 2%. Тому для розширення участі нашої держави в міжнародному обміні послугами необхідним є укрупнення економічних суб’єктів у банківському, страховому, будівельному, туристичному секторах із наступним стимулюванням їх експансії на регіональні ринки країн СНД, ЄС, азіатських країн. Для розширення присутності на ринку наукоємних видів послуг і технологій потрібно забезпечити більш масштабне втягнення в міжгалузевий поділ праці, участь у міжнародних кластерних альянсах, які спеціалізуються на виробництві наукоємних технологій, товарів і послуг.

27. (= 46)Тенденції зовнішньої торгівлі послугами в Україні
Послуга – це цілеспрямована дія економічного змісту, результат якої виражається в термінах споживної вартості та проявляється як задоволення конкретної потреби людини.
Обсяг експорту послуг у 2009 р. склав 6841 млн $, імпорту 3828 млн $. Ці показники скоротилися порівняно із попереднім роком. У 2008 експорт становив 8900 млн $, імпорт 4780 млн $. Україна має позитивне сальдо торгівлі послугами. Найбільша частка у структурі експорту послуг припадає на транспортні послуги 44%, туризм 33%. Імпортуємо також переважно транспортні послуги 42%, туризм 25%.
Основні країни-партнери в експорті послуг: Росія 35%, Великобританія 6%, Кіпр 5,2%, США 4,8%, Німеччина 4%, Швейцарія 3,3%.
Основні країни-партнери в імпорті послуг: Кіпр 13%, Великобританія 13%, Росія 12,7%, Німеччина 7%, США 6%, Франція 5%, Австрія 5%, Швейцарія 4,4%
Експорт по регіонам: найбільше припадає на країни ЄС -35%, Азія 11%, Америка 10%.
Імпорт по регіонам: країни ЄС-60%, Азія -17%, Америка 8%.

28. (=53)Міжнародні торгові режими в практиці міжнародної економічної діяльності України
Згідно із ЗУ «Про ЗЕД» від 1991 р. на території України запроваджуються такі правові режими для іноземних суб’єктів господарської діяльності:
- національний режим, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж суб’єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних
суб’єктів цієї діяльності, пов’язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;
- режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб’єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб’єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;
- спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

29. Посередницькі операції в міжнародній економічній діяльності України
Торгово-посередницька діяльність — це комплекс операцій з організації та забезпечення операцій купівлі-продажу, що реалізується за дорученням первісних продавців (виробників) та/або кінцевих покупців (споживачів) незалежними від них торговельними посередниками на підставі окремого контракту або спеціального доручення.
Метою залучення посередників у міжнародній торгівлі є підвищення ефективності експортно-імпортних операцій за рахунок використання послуг кваліфікованих фахівців, їхньої інфор¬маційної бази та встановлених ними раніше господарських зв’яз¬ків, прискорення обігу капіталу, отримання необхідних правових, консультаційних послуг, оформлення необхідної документації.
Правовою підставою їх діяльності є національне та міжнародне законодавство. Наприклад, Цивільний кодекс України передбачає два види комерційного представництва — повноважень однієї особи (юридичної чи фізичної) здійснювати певні юридично-господарські акції замість іншої особи: по-перше, на підставі договору-доручення(є документом, згідно з яким довіритель (принципал) доручає довіреній особі (агенту) за відповідну винагороду здійснювати від імені принципала та за його рахунок певні дії, зокрема купівлю майна, проведення платежів тощо), а по-друге — договору-комісії(є документом, згідно з яким одна сторона (комітент) доручає іншій стороні (комісіонеру) за відповідну винагороду, за кошти комітента, але від імені комісіонера укласти для комітента одну чи кілька угод від свого імені (на купівлю-продаж товару або послуги).
Класифікація суб’єктів міжнародного посередництва:
за правом збуту товарів певного експортера:
Прості агенти-посередники отримують право здійснювати збут продукції певного постачальника на обумовленій території за відповідну винагороду. Принципал зберігає за собою право користуватися послугами інших посередників або самостійно здійснювати збут товарів
Агенти з правом «першої руки». Принципал при виході на певний ринок зобов’язаний спочатку запропонувати для реалізації товар такому посередникові. Отже, агент з правом «першої руки» сам вирішує, «працювати» з певними товарами, чи ні.
Ексклюзивні (або монопольні) агенти згідно з даним класифікаційним критерієм мають найбільші, виключні (за деякими винятками, як правило, обумовленими в контракті) права на збут товарів принципала певної номенклатури на повному ринку та протягом обумовленого періоду.
за обсягом повноважень.
А. Посередники, які не підписують основних контрактів та виконують лише представницькі функції, а також здійснюють дослідження цільового ринку та інформаційне забезпечення принципала (довірителя). Такими посередниками можуть бути представники, агенти, брокери, маклери (терміни, особливо з урахуванням традицій різних країн, можуть бути різними).
Б. Посередники, які підписують контракти з третіми особами від імені та за рахунок принципала. Такими посередниками можуть бути торговельні агенти, довірені особи, які відповідно до укладеної з принципалом агентської угоди (фактично — угоди-доручення)
В. Посередники, які підписують контракти з третіми особами від власного імені, але за рахунок принципала. Посередники такого типу називаються комісіонерами (принципал називається комітентом), комісіонери мають право власного підпису, вони самі можуть залучати додаткових посередників, відносно яких є продавцями чи покупцями.
Г. Посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок. Такі посередники переважно називаються дистрибуторами (функціональний аналог купців). Це — торговельні посередники з найбільшим обсягом повноважень, які потенційно можуть виконувати найбільшу кількість функцій, беруть на себе найбільші підприємницькі ризики та мають найбільшу свободу у прийнятті комерційних рішень.

30. Особливості митно-тарифного регулювання в Україні
Методи регулювання можна розділити на : тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів; нетарифні – квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.
Нетарифне регулювання – це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.
Тарифне регулювання
Митний тариф — це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету.
Мотиви використання митного тарифу:
а) захист національного товаровиробника
б) наповнення державного бюджету країни .
Види по методу нарахування на:
- адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);
- специфічні – (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги, площі, об’єму і т.д.);
- змішані – об’єднують і адвалорні, і специфічні.
За часовим принципом:
• постійні — стягнення, які не змінюються залежно від кон’юн¬ктури та інших обставин;
• змінні — стягнення, які змінюються у разі зміни кон’юн¬ктури, умов торгівлі, зокрема сезонні стягнення, які застосовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, передусім сільськогосподарською.
За характером:
• антидемпінгові — стягнення, які застосовуються у випадках ввезення на територію країни товарів за ціною нижчою, ніж нормальні для її ринку ціни;
• компенсаційні — стягнення, які застосовуються до товарів, під час виробництва яких використовуються субсидії.

31. Транспортно-експедиторські послуги в міжнародній економічній діяльності України
Згідно ЗУ “Про Т-Е послуги” 2004 р:
Транспортно-експедиторська діяльність – підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
Транспортно-експедиторська послуга – робота, що безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цив кодексом Укр, Господ кодексом Укр, законами Укр “Про транспорт”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про транзит вантажів”, цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.
Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами Укр.
Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб’єкти господарювання.
Основним завданням державного регулювання транспортно-експедиторської діяльності є захист екон інтересів Укр, подальше становлення, розвиток та формування ринку транспортно-експедиторських послуг.
Кабінет Міністрів Укр організовує і забезпечує проведення державної політики та державний контроль у сфері транспортно-експедиторської діяльності, спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади, які здійснюють державне регулювання в цій сфері діяльності.
Державна підтримка транспортно-експедиторської діяльності формується і здійснюється відповідно до загальнодержавних програм економічного розвитку в галузі транспорту і передбачає: *додержання прав і законних інтересів експедиторів, перевізників та споживачів їх послуг; *стимулювання зростання обсягів експорту транспортно-експедиторських послуг, у тому числі шляхом спрощення системи розрахунків; *створення рівних умов на ринку транспортно-експедиторських послуг та недопущення будь-якої дискримінації стосовно експедиторів, перевізників чи вантажу за ознакою його місця походження, відправлення, ввезення, вивезення чи призначення або у зв’язку з правом власності на цей вантаж, а також при оподаткуванні транспортно-експедиторських послуг, за винятком випадків адекватного реагування на дискримінаційні заходи щодо Укр чи екон санкцій міжнародних організацій, підтриманих Україною; *участь експедиторів у розробці нормативно-правових актів з питань транспортно-експедиторської діяльності; *створення умов для організації підготовки і підвищення кваліфікації працівників у сфері транспортно-експедиторської діяльності; *сприяння розвитку міжнародного співробітництва, адаптації законодавства Укр до міжнародних вимог у сфері транспортно-експедиторської діяльності.
Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з Укр, імпорті в Україну, транзиті територією Укр чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією Укр.

32. Нетарифні інструменти торгівельної політики України
Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі — це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.
Нетарифні інструменти можна класифікувати так:
1) кількісні обмеження визнач. Кількість і номенклатуру товарів, дозволених для ввозу та вивозу. Це Ліцензії, квоти, добровільне обмеження експорту.
Ліцензування — це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповідні вільні операції не допускаються. ——–2види
• Генеральна ліцензія — дозвіл на вільне ввезення, вивезення або перевезення певного товару (групи товарів відповідно до списку), яка діє протягом певного часу (як правило, року).
• Індивідуальна (разова) ліцензія — це дозвіл на ввезення, вивезення або перевезення певного товару, який є дійсним протягом обмеженого терміну часу (до року).
Квотування— це обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу.
- добровільне обмеження експорту –форма квот, яка вводиться самим експортером під загрозу застосування імпортером санкцій такого характеру, наслідки яких будуть для експортера неприйнятними.

33. Тендери в міжнародній економічній діяльності України
Міжнародні тендер є методом міжнародної торгівлі, сутність якого полягає в конкурентному відборі зарубіжних постачальників і підрядників через організовані товарні ринки шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати пропозиції від зарубіжних і національних постачальників та підрядників, проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги імпортерів-замовників.
Посередником між покупцем і продавцем при цьому методі торгівлі є тендерний комітет, який утворюється імпортером. Основною функцією його є організація надходження замовлень на участь у торгах та робота з ними. С
Найпоширенішими об’єктами тендерів у міжнародній торгівлі є:
• підряди на спорудження підприємств, будівель,
• виконання комплексів будівельних і монтажних робіт та іх окремих видів;
• постачання комплектного устаткування;
• концесії на розробку корисних копалин;
• імпортні закупівлі;
• проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями;
• надання державних кредитів;
• розробка проектів і виконання робіт у сфері природоохоронної діяльності;
• залучення експертів і консультантів;
ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ТЕНДЕРУ
1. Підготовка тендеру(Визначення організатора тендеру; Формування тендерного комітету;Розробка документації; Узгодження документів, Підготовка та публікація оголошення при відкритих торгах; Запрошення визначених заздалегідь учасників при закритих торгах;Розповсюдження (продаж) тендерної документації)
2. Представлення пропозицій
3. Вибір переможця
4. Укладання угоди(Офіційне підписання контракту)
Загальна тенденція до глобалізації світових товарних ринків зумовили формування таких тенденцій в практиці проведення міжнародних тендерів: збільшення кількості фірм — учасниць торгів; зростання кількості торгів на нові види машин, обладнання, техніки та послуг; загальне збільшення кількості торгів на будівництво комплексних об’єктів; переорієнтація пріоритетів з цінових факторів конкуренції на техніко-економічні показники і пільговість умов фінансування; поширення торгів на інженерно-консультаційні послуги; зростання кількості консорціумів; поширення практики проведення торгів з розбивкою об’єктів на частини для виявлення вузькоспеціалізованих фірм-учасниць; розвиток багатостороннього співробітництва з будівництва об’єктів; поширення участі в торгах місцевих фірм-замовниць.

34. Виставки та ярмарки в міжнародній економічній діяльності України
У світовій практиці такими інструментами, як виставки та ярмарки, користуються майже всі компанії, задіяні у міжнародній діяльності, або ті, які планують вийти на світовий ринок.
Виставка — це показ, яким би не була його назва, основа мета котрого полягає в ознайомлені публіки шляхом демонстрації із засобами, які маються в розпорядженні людства, для задоволення його потреб, а також з метою сприяння прогресу в одній або кількох сферах діяльності або майбутніх перспектив.
Ярмарок — це міжнародна економічна виставка зразків, яка незалежно від її назви у відповідності з традиціями країни, на території якої він проводиться, являє собою великий ринок товарів широкого вжитку та /або обладнання, діє у визначені терміни протягом обмеженого періоду в одному і тому ж місті та на якій експонентам дозволяється представляти зразки своєї продукції для укладання торговельних угод у національному та міжнародному масштабах.

35. Аукціони в міжнародній економічній діяльності України
Міжнародний товарний аукціон – це спеціально організовані, періодично діючі в певних місцях ринки, на яких шляхом публічних торгів в завчасно обумовлені терміни та в спеціально визначеному місці проводиться продаж раніше оглянутих товарів, які переходять у власність покупця, який запропонував найвищу ціну.
Етапи проведення: підготовка – огляд товарів – аукціонні торги – оформлення й виконання угоди
В міжнародній торгівлі склалась вельми обмежена номенклатура товарів, що продаються з аукціонів (наприклад, хутро, чай, овеча вовна, квіти, каучук, шкіра, антикваріат). Товари, що продаються на аукціонах, бувають масовими і одиничними, але їхньою загальною рисою являється неоднорідність партій чи окремих екземплярів, тобто їх не можна купувати без попереднього огляду одиниці товару (лоту), що продається.
Традиційним аукціонним товаром є також чай. Чайні аукціони проводяться в Калькутті (Індія), Джакарті (Індонезія), Момбасі (Кенія), Коломбо (Шрі-Ланка). Важливим центром аукціонної торгівлі каучуком є Сінгапур, хутром – Санкт-Петербург, антикваріатом – Крісті (Christie) і Сотбі (Sotheby) в Лондоні.
Види аукціонних торгів: з підвищенням ціни, з пониженням ціни.
Способи ведення аукц.. торг: гласний, негласний, автоматизований.
У сучасній міжнародній торгівлі спостерігається тенденція до падіння ролі аукціону, що викликано цілим рядом причин:
1. Посилення конкуренції зумовило динамічний розвиток прямих зв’язків між експортерами та імпортерами без використання посередницької ланки, перш за все брокерів-аукціонерів;
2. Підвищення якості товарів і вдосконалення стандартизації сприяли розширенню товарних поставок рівномірнішої та гарантованішої якості, збільшенню обсягу продажу товарів на основі окремих договорів;
3. Розробка асоціаціями торговців типових контрактів і вдосконалення механізму комерційного арбітражу призвели до зростання торгівлі на основі типових контрактів;
4. Значні додаткові витрати пов’язані з розвантаженням, зберіганням, відправкою товару тощо, суттєво знижують ефективність експорту;
5. Розвиток світової транспортної мережі і засобів зв’язку зумовив зростання визначеності термінів і поставки, що знизило потребу в запасах як резерві;
6. Зміщення аукціонів з імпортуючих в експортуючі країни, що пов’язано як з нижчими накладними витратами при продажах у місцях походження товару, так і з прагненням досягнення більшого контролю за системою збуту своїх експортних товарів і посилення впливу на формування рівня цін.

36. Біржі в міжнародній економічній діяльності України
Біржи являють собою постійно діючий оптовий ринок декількох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировинних і продовольчих товарів, що відповідають уніфікованій системі стандартних вимог до товарів.
Практично весь біржовий оборот на світовому товарному ринку, а саме – 98%, забезпечується завдяки діяльності п’ятдесяти бірж, з яких більше 80% обороту припадає на біржі США, до 10% – Великобританії, 6% – Японії і 2% – на товарні біржі інших країн. Обсяг світового біржового обороту щорічно оцінюється в 4-5,5 трлн. доларів
Станом на 1 січня 2009 року в Україні зареєстровано 503 біржі, з них 103 універсальних (20,5%), 318 товарно-сировинних (63,2%), 26 агропромислових (5,2%) та 19 фондових (3,8%). За 1995 – 2008 роки кількість бірж зросла на 412. В структурному розрізі найбільше зросла кількість товарних та товарно-сировинних, а також універсальних бірж – відповідно на 294 та 80.
Біржова торгівля в Україні в досліджуваному періоді характеризується такими закономірностями:
- зросла як кількість, так і вартість укладених біржових угод. Але щорічне зростання відбувається не стільки за рахунок розширення торгів, скільки завдяки стрімкому подорожчанню товарів;
- максимальним був обсяг біржової торгівлі у 2008 році (59 875,3 млн. грн.). Найбільшу питому вагу в структурі біржового товарообороту займають угоди на сільськогосподарську продукцію (66,8%) та паливо (20,7%);
- негативним чинником функціонування біржового ринку України є наявність у структурі біржового товарообороту небіржових товарів, зокрема транспортних засобів та нерухомості, що призводить до неможливості стандартизації біржових товарів та запровадження строкових біржових угод.
Домінуюча частка біржових угод в Україні укладається на Українській міжбанківській валютній біржі – 38,2%, Київській агропромисловій біржі – 14,8%, Українській універсальній біржі – 9,2%, ВАТ “Фондова біржа “Перспектива” – 6,7% та ТБ “Українська ф’ючерсна біржа” – 5,5%
Важливою характеристикою біржового ринку виступає міра його структурованості – співвідношення спотового та строкового ринків. Біржова торгівля продукцією і товарами в Україні представлена в основному спотовим ринком (укладання угод на реальний товар з негайною поставкою). На умовах спотових угод було укладено 85,7% усіх біржових угод. У структурі цих угод найбільша частка припадала на угоди з палива (52,0%) та продукції рослинництва (27,0%). Форвардні контракти (угоди на реальний товар з відстроченою поставкою) становили 14,0%. Найбільша частка їх припадала на угоди з продукції рослинництва (72,6%), харчових продуктів (17,1%), лісоматеріалів (4,8%).
Для порівняння наведемо структуру світового біржового обороту, типовий варіант якого має такі співвідношення: ф’ючерси – 78%, опціони – 20%, угоди з реальним товаром – 2%.
Відсутність у структурі вітчизняного біржового обороту товарних деривативів (ф’ючерсних контрактів та опціонів) свідчить, що на сучасному етапі товарні біржі в Україні практично не виконують цінової та стабілізаційної функцій.
Крім низьких обсягів біржового товарообороту та наявності в його структурі небіржових товарів, існує проблема законодавчої неврегульованості операцій з похідними цінними паперами. На сьогодні в Україні склалася ситуація, за якої в чинних законодавчих актах і регулюючих положеннях присутні протиріччя, у тому числі й із загальноприйнятою у світі практикою визначення похідних інструментів.
На сьогодні законодавча база України цілком знищує економічний сенс операції хеджування на ф’ючерсному ринку як операції зниження ризику суб’єктами, які володіють або ж мають намір придбати деякий базовий актив у майбутньому.

37.Структура українського експорту та цілі оптимізації експортної політики України
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дає визначення
ЕКСПОРТ – продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.
У 2009 р. Ех склав 4194 млн $. Він суттєво знизився порівняно із 2008 р., коли складав 7870млн $.
Товарна ст-ра експорту: металургійна продукція 28%, продукція АПК 24%, машинобудівна 19,4%, мінеральна продукція 11,4%, продукція хім..пром.8,1%. Головними товарами, що експорт., є чорні та кольорові метали, паливо, хімічні продукти, продукти харчування.
Географічна ст.-ра: Росія 21%, Туреччина 5,3% Китай 3,8%.
Цілі оптимізації:
-забезпечення сприятливих умов для виходу країни на світовий ринок;
-реалізація товарів на світ.ринках, з яких країна має порівняльні переваги;
-підтримка вітчизняних товаровиробників та конкурентоспроможності продукції;
-підвищення серійності вітчизн.вир-ва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу.

38.Професійні послуги в міжнародній економічній діяльності України
Термін “професійні послуги” включає, незалежну наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку діяльність, так само, як і незалежну діяльність лікарів, адвокатів, інженерів, архітекторів, стоматологів і бухгалтерів, брокерів з нерухомості, бізнес-консультантів.
Відбір незалежного підрядника чи консультанта, що надає професійні послуги зазвичай відбувається на основі навичок, знань, репутації, етики, і творчості. Ціни на послуги, навіть у межах однієї області, істотно розрізняються. Деякі професійні постачальники послуг можуть надавати фіксовані ставки для проектів, у той час як інші визначають ціну тільки після оцінки обсягу роботи.
У минулому, незалежних підрядників на надання професійних послуг знаходили через рекомендації і каталоги.Сьогодні Інтернет є основним джерелом для пошуку.
Ринок професійних послуг є досить розвинутим в Україні.
Ціни є різними залежно від специфіки послуг. Загальною тенденцією ринку стало скорочення кількості осіб, що пропонують дані послуги, у зв’язку із кризою. Багато вимушено було припинити або призупинити свою діяльність. Зменшилась средня вартість послуги.
39.Структура українського імпорту та напрями оптимізації імпортної політики України
Імпорт-купівля укр.суб’єктами ЗЕД в іноз.суб’єктів господ. діяльності товарів з ввезенням чи без на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання та установами, які знаходяться за межами України.
У 2009 р. Ім склав 5086 млн $. Він суттєво знизився порівняно із 2008 р., коли складав 9200млн $.
Товарна ст-ра імпорту: мінеральна продукція35%, машинобудівна 21%, продукція хім..пром 17%, продукція АПК 11% металургійна продукція 5%.. Основними товарами імпорту традиційно є паливно-енергетичні ресурси, продукти нафтопереробки, сировина та продукція хімічної та нафтопереробної промисловості, вироби чорної та кольорової металургії, товари легкої і місцевої промисловості, машинобудування, електроніка, товари харчової промисловості.
Географічна ст.-ра: Росія 28%, Німеччина 9%, Китай 6%, азахстан 5%, Польща 5%.
Напрями оптимізації імпорту
-радикальна раціоналізація енерго-та матеріалоспоживання, поширення заощадливих технологій у виробництві та побуті;
-використання альтернативних енергоносіїв – соні=ясної, вітрової енергії
-збільшення розвідок та власного видобутку нафти і газу, більш повний видобуток паливних родовищ;
-поширення виробництва тих товарів іноз.марок, які характеризуються найкращими споживчими властивостями та корист. високим попитом
-стимулювання інвестицій;
-запровадження ефективних механізмів антидемпінгових розслідувань діяльності іноземних фірм;
-розвиток альтернативних імпортних поставок товарів.

40.Актуальні проблеми імпортної політики України
імпортна політика – спрямована на регулювання ввозу на територію України товарів, робіт, послуг та інтелектуальної власності.
Ціль імпортної політики полягає в тому, щоб імпортні поставки в країну
були виключно обґрунтованими і не перевищувати об’єктивно необхідних обсягів, тобто були лише об’єктивно необхідними.
Актуальні проблеми:
-суттєва залежність України від критичного імпорту, в першу чергу, від
паливно–енергетичних ресурсів. В Україні, за усі роки її існування як незалежної держави, не виконана робота щодо диверсифікації джерел надходження таких ресурсів з тим, щоб уникнути залежності від монопольного їх постачальника, зокрема Росії;
- використання застарілих технологій при видобуванні власних запасів, що знижує їх якість, і викликає потребу в імпорті; відсутність ресурсозберігаючих технологій і незначний відсоток заміни традиційних видів ресурсів на нетрадиційні – сонячної, вітрової енергії, супутнього газу, метану вугільних шарів, етилового спирту;
-обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка заважає становленню молодих галузей обробної промисловості, та тих сфер виробництва, які не встигли вчасно реформуватися та лише переходять на шлях ринкової діяльності
-відсутність ефективних механізмів антидемпінгових роз¬слідувань та процедур стосовно тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими у недобросовісній конкуренції;
-відсутність виробництв альтернативних імпортним поставкам
- нагальна потреба в інвестиціях у розвиток тих галузей економіки, які програють у міжнародній конкурентній боротьбі
41. Товарна структура українського імпорту
Імпорт-купівля укр.суб’єктами ЗЕД в іноз.суб’єктів господ. діяльності товарів з ввезенням чи без на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання та установами, які знаходяться за межами України.
У 2009 р. Ім склав 5086 млн $. Він суттєво знизився порівняно із 2008 р., коли складав 9200млн $.
Товарна ст-ра імпорту: мінеральна продукція35%, машинобудівна 21%, продукція хім..пром 17%, продукція АПК 11% металургійна продукція 5%.. Основними товарами імпорту традиційно є паливно-енергетичні ресурси, продукти нафтопереробки, сировина та продукція хімічної та нафтопереробної промисловості, вироби чорної та кольорової металургії, товари легкої і місцевої промисловості, машинобудування, електроніка, товари харчової промисловості.
42. Географічна структура українського імпорту
Імпорт-купівля укр.суб’єктами ЗЕД в іноз.суб’єктів господ. діяльності товарів з ввезенням чи без на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання та установами, які знаходяться за межами України.
У 2009 р. Ім склав 5086 млн $. Він суттєво знизився порівняно із 2008 р., коли складав 9200млн $.
Географічна ст.-ра: Росія 28%, Німеччина 9%, Китай 6%, азахстан 5%, Польща 5%.
43.Особливості ринку лізингових послуг України
Лізинг – це вид інвестиційної діяльності, при якому спеціалізована лізингова компанія (яка виконує функції інвестора) купує вказане клієнтом майно та передає йому це майно в користування за оплату з можливістю переходу права власності на предмет лізингу до Лізингоотримувача по закінченню строку лізингу.
Ринок лізингових послуг в Україні дещо пожвавився останнім часом,
а саме збільшилась кількість лізингових компаній і значно розширився пор-
тфель лізингових угод. Проте, через кризові явища на фінансових ринках, у 2008-2009 рр. наявний спад темпів росту лізингового ринку. Кількість лізингових угод в Україні у 2003 становила близько 1000, тоді як у 2008 було підписано 10000 угод. Проте криза привела показник до 2000 угод у 2009 р. Обсяг ринку суттєво скоротився. Вартість підписаних угод з 2007 р. зменшилась із 20 млрд грн. до 3 млрд грн..
Лізингові послуги залишаються малодоступними або недоступними для малого та середнього бізнесу, про що свідчить середня вартість укладеної угоди в Україні (1,7 млн грн. у 2007).
Найбільша частка угод укладається на середній період від 2 до 5 років. Малий відсоток угод на довгий термін.
Суб’єктами ринку лізингових послуг є лізингодавці :( банки-резиденти, лізингодавці-нерезиденти України (міжнародний лізинг); лізингові компанії-резиденти України, та лізингоотримувачі. Найпопулярніші предмети
лізингу на укр. ринку є транспортні засоби, виробниче обладнання, сільськогосподарська техніка, комп’ютерна техніка та телекомунікаційне обладнання.

44.Лібералізація міжнародної торгівлі України: досвід та перспективи
Лібералізація міжнародної торгівлі держави проявляється у поступовій відміні обмежень у зовнішній торгівлі, зниженні ставок імпортного та експортного мита. Лібералізація торгівлі приносить багато вигод. Вона дає відомі переваги як споживачам – більш широкий і різноманітний асортимент товарів і послуг, так і виробникам – велику свободу у виборі ресурсів і можливість розширення збуту. Сприяючи оновлення технологій і підвищенню якості товарів, розвитку конкуренції, відкритість економіки в цілому сприяє зростанню ефективності національного господарства. З цих позицій відкритість національного ринку – сприятливий фактор розвитку підприємництва. Тому віс країни прагнуть лібералізувати торгівлю, проте при цьому захищати національних виробників. У всіх країнах колишнього СРСР лібералізація зовнішньої торгівлі почала здійснюватися після проголошення незалежності в 1991 р. Метою лібералізації було по-перше, підтягнути національне підприємництво до світового рівня (запозичення технологій і методів управління), по-друге – розвивати національні ринки і конкуренцію, по-третє – приток в країну іноземних інвестицій.
Уряд України з початку 1992 р. проголошує лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін
Однак порівняно низька якість продукції і високі витрати виробництва, відсутність навичок конкурентної поведінки і слабкість фінансової бази зробили національне виробництво уразливим перед зовнішніми конкурентами. Українські виробники опинилися в нерівних умовах з іноземними конкурентами. У результаті національні виробники втратили багато товарних ринків. Надмірна доступність українського ринку для товарного імпорту справила негативний вплив на розвиток вітчизняних підприємств, продукція яких не могла конкурувати з іноземною. Масовий відтік капіталу з національної економіки як у формі вивозу за кордон (неповернення платежів, заниження експортних цін, нелегальний вивіз валютних цінностей), так і у формі «доларизації» економіки (накопичення населення і підприємств у валюті) підірвав інвестиційну базу національного господарства.
Подібний характер взаємодії зі світовим господарством не сприяв розвитку національного підприємництва. Становлення підприємництва потребує нової політики відкритості: мова йде не про створення непереборних митних бар’єрів, а про те, щоб надати селективну підтримку найбільш перспективним національним виробникам і виробництвам, що мають високий науково-технічний потенціал. Необхідно створення системи що використовуються в усьому світі екс119. Зовнішній борг: структура, обслуговування та визначення оптимальності
Борг: зовнішній та внутрішній. Зовнішній Б. – сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Клас-я З.Б. за кредиторами:
Багатостороння позика – надається міжнародними фінансовими організаціями (Міжнародним валютним фондом, Світовим банком або регіональними банками розвитку);
Двосторонні п. – надаються державами (урядами, або відповідними установами; поділяються на гарантовані урядом (імпортні кредити) та прямі позики (від уряду однієї країни уряду іншій).
Приватні п. – надаються постачальниками, тримачами акцій та комерційними банками
Склад З.Б.: сума випущених, але не погашених держ. запозичень з відсотками (обслугов-ня) (коротко- та довгострок.). + Б. суб’єктів госп-ня, гарант. держ-ю. Обслуг. Б. – комплекс заходів держави, спрям. на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик. Оптимальність – за показниками:
Б. до ВВП – відношення Б. до ресурсної бази його покриття (як потенціал збільшення Ех для підвищення платоспроможності)
Платежі з обслуговування З.Б. в обсязі доходів бюджету – порівняння боргового навантаження з ресурсами держ. фін.
Short-term З.Б. до поточних бюдж. надх-нь – поточна ліквідність
З.Б. на душу – хар-зує соц. навантаження
Головне: Б. потр-ний для фін-ня дефіциту бюдж-ту, стабіл-ії екон., інвест-ня.

45. Інституційні посередники в МЕДУ: біржі, аукціони, виставки та ярмарки.
Біржи являють собою постійно діючий оптовий ринок декількох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировинних і продовольчих товарів, що відповідають уніфікованій системі стандартних вимог до товарів.
Практично весь біржовий оборот на світовому товарному ринку, а саме – 98%, забезпечується завдяки діяльності п’ятдесяти бірж, з яких більше 80% обороту припадає на біржі США.
Станом на 1 січня 2009 року в Україні зареєстровано 503 біржі, з них 103 універсальних (20,5%), 318 товарно-сировинних (63,2%), 26 агропромислових (5,2%) та 19 фондових (3,8)
Біржова торгівля в Україні в досліджуваному періоді характеризується такими закономірностями:
- зросла як кількість, так і вартість укладених біржових угод. Але щорічне зростання відбувається не стільки за рахунок розширення торгів, скільки завдяки стрімкому подорожчанню товарів;
- максимальним був обсяг біржової торгівлі у 2008 році (59 875,3 млн. грн.). Найбільшу питому вагу в структурі біржового товарообороту займають угоди на сільськогосподарську продукцію (66,8%) та паливо (20,7%);
- негативним чинником функціонування біржового ринку України є наявність у структурі біржового товарообороту небіржових товарів, зокрема транспортних засобів та нерухомості, що призводить до неможливості стандартизації біржових товарів та запровадження строкових біржових угод.
Домінуюча частка біржових угод в Україні укладається на Українській міжбанківській валютній біржі – 38,2%,
Міжнародний товарний аукціон – це спеціально організовані, періодично діючі в певних місцях ринки, на яких шляхом публічних торгів в завчасно обумовлені терміни та в спеціально визначеному місці проводиться продаж раніше оглянутих товарів, які переходять у власність покупця, який запропонував найвищу ціну.
Етапи проведення: підготовка – огляд товарів – аукціонні торги – оформлення й виконання угоди
В міжнародній торгівлі склалась вельми обмежена номенклатура товарів, що продаються з аукціонів (наприклад, хутро, чай, овеча вовна, квіти, каучук, шкіра, антикваріат). Товари, що продаються на аукціонах, бувають масовими і одиничними, але їхньою загальною рисою являється неоднорідність партій чи окремих екземплярів, тобто їх не можна купувати без попереднього огляду одиниці товару (лоту), що продається.
Традиційним аукціонним товаром є також чай. Чайні аукціони проводяться в Калькутті (Індія), Джакарті (Індонезія), Момбасі (Кенія), Коломбо (Шрі-Ланка). Важливим центром аукціонної торгівлі каучуком є Сінгапур, хутром – Санкт-Петербург, антикваріатом – Крісті (Christie) і Сотбі (Sotheby) в Лондоні.
Види аукціонних торгів: з підвищенням ціни, з пониженням ціни.
Способи ведення аукц.. торг: гласний, негласний, автоматизований.
У сучасній міжнародній торгівлі спостерігається тенденція до падіння ролі аукціону, що викликано цілим рядом причин:
7. Посилення конкуренції зумовило динамічний розвиток прямих зв’язків між експортерами та імпортерами без використання посередницької ланки, перш за все брокерів-аукціонерів;
8. Підвищення якості товарів і вдосконалення стандартизації сприяли розширенню товарних поставок рівномірнішої та гарантованішої якості, збільшенню обсягу продажу товарів на основі окремих договорів;
9. Розробка асоціаціями торговців типових контрактів і вдосконалення механізму комерційного арбітражу призвели до зростання торгівлі на основі типових контрактів;
10. Значні додаткові витрати пов’язані з розвантаженням, зберіганням, відправкою товару тощо, суттєво знижують ефективність експорту;
11. Розвиток світової транспортної мережі і засобів зв’язку зумовив зростання визначеності термінів і поставки, що знизило потребу в запасах як резерві;
12. Зміщення аукціонів з імпортуючих в експортуючі країни, що пов’язано як з нижчими накладними витратами при продажах у місцях походження товару, так і з прагненням досягнення більшого контролю за системою збуту своїх експортних товарів і посилення впливу на формування рівня цін.
Виставка — це показ, яким би не була його назва, основа мета котрого полягає в ознайомлені публіки шляхом демонстрації із засобами, які маються в розпорядженні людства, для задоволення його потреб, а також з метою сприяння прогресу в одній або кількох сферах діяльності або майбутніх перспектив.
Ярмарок — це міжнародна економічна виставка зразків, яка незалежно від її назви у відповідності з традиціями країни, на території якої він проводиться, являє собою великий ринок товарів широкого вжитку та /або обладнання, діє у визначені терміни протягом обмеженого періоду в одному і тому ж місті та на якій експонентам дозволяється представляти зразки своєї продукції для укладання торговельних угод у національному та міжнародному масштабах.

Частина 2

46. Міжнародна торгівля послугами України з регіонами світу
Послуга – це цілеспрямована дія економічного змісту, результат якої виражається в термінах споживної вартості та проявляється як задоволення конкретної потреби людини.
Обсяг експорту послуг у 2009 р. склав 6841 млн $, імпорту 3828 млн $. Ці показники скоротилися порівняно із попереднім роком. У 2008 експорт становив 8900 млн $, імпорт 4780 млн $. Україна має позитивне сальдо торгівлі послугами. Найбільша частка у структурі експорту послуг припадає на транспортні послуги 44%, туризм 33%. Імпортуємо також переважно транспортні послуги 42%, туризм 25%.
Основні країни-партнери в експорті послуг: Росія 35%, Великобританія 6%, Кіпр 5,2%, США 4,8%, Німеччина 4%, Швейцарія 3,3%.
Основні країни-партнери в імпорті послуг: Кіпр 13%, Великобританія 13%, Росія 12,7%, Німеччина 7%, США 6%, Франція 5%, Австрія 5%, Швейцарія 4,4%
Експорт по регіонам: найбільше припадає на країни ЄС -35%, Азія 11%, Америка 10%.
Імпорт по регіонам: країни ЄС-60%, Азія -17%, Америка 8%.

47. Сучасні засоби протекціонізму в міжнародній економічній діяльності та особливості його застосування в Україні
Згідно з класифікацією СОТ обмеження на ввезення продукції до певної країни допускаються у таких формах:
• антидемпінгові розслідування та відповідні санкції (коли вважається, що товар продається за цінами, що є нижчими за їх вартість);
• заходи протидії субсидованому експорту іноземних держав (коли вважається, що вартість товару, що продається, була штучно зниженою завдяки фінансовій підтримці з боку уряду);
• так звані «заходи запобігання» (коли доказово, з використанням статистики обсягів імпорту та цін, стверджується, що зазначені заходи у вигляді обмежень або додаткового оподаткування імпорту мають виключно тимчасову природу та застосовуються проти такого імпорту, який може зашкодити національному виробництву).
Подібні інструменти широко використовують як провідні рин¬кові країни, так і країни що розвиваються. «Найпопулярнішим» з наведених трьох інструментів на сьогодні безумовно є антидемпінг.

48.Основні інструменти підтримки експорту України
ЕКСПОРТ – продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.
Основні інструменти підтримки експорту України:
1)створення технологічно пов’язаних, конкурентоспроможних на міжн ринках товарів, здатних нарощувати товарний експорт;
2)удосконалення механізмів фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;
3)налагодження ефективної системи страхування експортн. Операцій;
4)забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва;
5)стимулювання інвестиц.діяльності за допомогою податкових, фінансових механізмів.

49.Галузева структура експортоорієнтованої промисловості України
ЕКСПОРТ – продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.
У 2009 р. Ех склав 4194 млн $. Він суттєво знизився порівняно із 2008 р., коли складав 7870млн $.
Товарна ст-ра експорту: металургійна продукція 28%, продукція АПК 24%, машинобудівна 19,4%, мінеральна продукція 11,4%, продукція хім..пром.8,1%. Головними товарами, що експорт., є чорні та кольорові метали, паливо, хімічні продукти, продукти харчування.

50.Призначення та методи визначення митної вартості товару в Україні
Митна вартість – це та вартість товару, яка використовується для розрахунку митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон з метою митного обкладення, тобто в якості вихідної розрахункової бази (основи) для обчислення адвалерні митних платежів (мит, акцизів, ПДВ і зборів за митне оформлення). Основне функціональне призначення категорії “митна вартість товару” полягає саме в тому, щоб бути базою для розрахунку митних платежів.
Методи розрахунку митної вартості
Загальновизнані міжнародні методи розрахунку митної вартості викладені у вже згаданій ст. VII “Оцінка товару для митних цілей” ГАТТ, в Україні вони реалізовані в ст. 266–274 Митного Кодексу України (далі – МК): 6 методів визначення митної вартості товарів, які імпортуються та 1 метод визначення митної вартості при експорті:
Для імпорту:
метод 1 “За ціною угоди щодо товарів, які імпортуються”;
метод 2 “За ціною угоди щодо ідентичних товарів”;
метод 3 “За ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів”;
метод 4 “На основі віднімання вартості”;
метод 5 “На основі додавання вартості”;
метод 6 “Резервний”.
Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Основним методом є перший – “За ціною угоди щодо товарів, які імпортуються”, тобто приведення фактурної (контрактної) вартості до вартості за умовами поставки “на кордон України”.
У разі застосування методу віднімання вартості береться реалізаційна ціна на ідентичні (аналогічні) товари, яка склалася на внутрішньому ринку, після чого віднімаються витрати до моменту перетину кордону.
У разі додавання вартості проводиться калькуляція вартості товару, що імпортується (вартість матеріалів і витрат, витрат на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування до місця перетину митного кордону України, прибутку тощо).
Для експорту:
на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетину митного кордону України.

51. Операції з давальницькою сировиною: поняття та українська специфіка
Згiдно зі статтею 1 ЗУ “Про операцiї з давальницькою сировиною у зовнiшньоекономiчних вiдносинах” вiд 1995р. давальницька сировина – це “сировина, матерiали, напiвфабрикати, комплектуючi вироби, енергоносiї, ввезенi на митну територiю України iноземним замовником (чи закупленi iноземним замовником за iноземну валюту в Українi) або вивезенi за її межi українським замовником для використання у виробленнi готової продукцiї з подальшим поверненням усiєї продукцiї або її частини до країни власника (чи реалiзацiєю в країнi виконавця замовником або за його дорученням виконавцем) або вивезенням до iншої країни.
Законом визначено, що замовник – це суб’єкт господарської діяльності, який надає давальницьку сировину, а виконавець – це суб’єкт господарської діяльності, який здійснює переробку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини.
Операцiї з давальницькою сировиною у зовнiшньоекономiчних вiдносинах – це операцiї з переробки (обробки, збагачення чи використання) давальницької сировини, а також етапiв (операцiй з перероблення цiєї сировини), ввезеної на митну територiю України або вивезеної за її межi з метою отримання готової продукцiї за вiдповiдну плату. До операцiй з давальницькою сировиною належать операцiї, в яких сировина замовника на конкретному етапi її переробки становить не менше 20 вiдсоткiв загальної вартостi готової продукцiї.
Державне регулювання операцiй з давальницькою сировиною
До державного регулювання проведення операцiй з давальницькою сировиною вiдносяться:
• запровадження облiку та реєстрацiї окремих контрактiв;
• лiцензування та квотування;
• застосування до порушникiв законодавства про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть режиму iндивiдуального лiцензування;
• встановлення нормативiв термiну переробки сировини
• обмеження мiнiмальної питомої ваги сировини у загальнiй вартостi продукту пiсля переробки
• тимчасовi обмеження на вивезення (ввезення) окремих видів сировини
52.Охарактеризуйте пріоритети експортної діяльності України
Умови та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва за її участі.
Пріоритети:
-диверсифікація вітчизняного експорту;
-підвищення конкурентоспроможності продукції;
- забезпечення сприятливих умов для виходу країни на світовий ринок;
-реалізація товарів на світ.ринках, з яких країна має порівняльні переваги;
-підтримка вітчизняних товаровиробників;
-підвищення серійності вітчизн.вир-ва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу.

53. Міжнародні торгові режими в практиці міжнародної економічної діяльності України
Згідно із ЗУ «Про ЗЕД» від 1991 р. на території України запроваджуються такі правові режими для іноземних суб’єктів господарської діяльності:
- національний режим, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж суб’єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних
суб’єктів цієї діяльності, пов’язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;
- режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб’єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб’єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;
- спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

54.Торгове ембарго в практиці міжнародної економічної діяльності України
Ембарго – забарона експорту(імпорту) окремих товарів, послуг, технологій тощо в певну країну на визначений або невизначений термін. У воєнний час виступає як форма економічної блокади, у мирний – як засіб фінансового тиску на інші країни.
Статут ООН передбачає встановлення колективного ембарго проти держави, дії якої складають загрозу міжнародній безпеці (ембарго на торгівлю з Іраком, як.окупував сусідню суверенну державу Іран).
Як показує практика, ембарго наносить шкоду як країні проти якої воно вводиться, так і країні, котра його ініціює.
Заборона ввезення в країну, що зазнала санкцій, означає скорочення вивозу з країни, що вводить ембарго. Пропозиція на внутрішньому ринку країни, що вводить ембарго, росте, внутрішня ціна знижується, виграють покупці, програють виробники. Країна об’єкт ембарго на ввезення, навпаки, відчуває дефіцит пропозиції товару з зворотними наслідками. Ембарго на вивезення з країни, що зазнала санкцій, навпаки, є одночасно заборону на ввезення країною, що вводить санкцію. Тепер вже заблокованих країна має надлишкову пропозицію товару на внутрішньому ринку з подальшим скороченням ціни і можливими вигодами покупця і втратами виробників.
У сучасних міжнародних відносинах ембарго виступає як знаряддя економічного, науково-технічного та фінансового тиску, як засіб примусу до зміни внутрішньої і зовнішньої політики, яка проводиться урядом.
Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у CAP, Лівії та Пакистані. Ввезення певних товарів часто забороняється з міркувань моралі (порнографія), охорони здоров´я людей (наркотики), захисту рослинного та тваринного світу (отруйні хімікати). Наприклад, законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки та шкір молодих тюленів. Поряд з безумовними заборонами існують заборони, прийняття яких викликано недотриманням експортером санітарно-гігієнічних та інших пов´язаних з якістю чи стандартизацією вимог.
Крім постійно діючих, використовуються сезонні та тимчасові заборони на ввезення. Сезонні заборони діють стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту.

55.Тарифні та нетарифні інструменти регулювання міжнародної економічної діяльності України
Методи регулювання можна розділити на : тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів; нетарифні – квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на
здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові
результати діяльності учасників ЗЕД.
Нетарифне регулювання – це комплекс заходів обмежено-заборонного
порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній
ринок країни.
Тарифне регулювання
Митний тариф — це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету.
Мотиви використання митного тарифу:
а) захист національного товаровиробника
б) наповнення державного бюджету країни .
Види по методу нарахування на:
- адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);
- специфічні – (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги, площі, об’єму і т.д.);
- змішані – об’єднують і адвалорні, і специфічні.
За часовим принципом:
• постійні — стягнення, які не змінюються залежно від кон’юн¬ктури та інших обставин;
• змінні — стягнення, які змінюються у разі зміни кон’юн¬ктури, умов торгівлі, зокрема сезонні стягнення, які застосовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, передусім сільськогосподарською.
За характером:
• антидемпінгові — стягнення, які застосовуються у випадках ввезення на територію країни товарів за ціною нижчою, ніж нормальні для її ринку ціни;
• компенсаційні — стягнення, які застосовуються до товарів, під час виробництва яких використовуються субсидії.
Нетарифне регулювання
Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі — це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.
Нетарифні інструменти можна класифікувати так:
2) кількісні обмеження визнач. Кількість і номенклатуру товарів, дозволених для ввозу та вивозу. Це Ліцензії, квоти, добровільне обмеження експорту.
Ліцензування — це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповідні вільні операції не допускаються. ——–2види
• Генеральна ліцензія — дозвіл на вільне ввезення, вивезення або перевезення певного товару (групи товарів відповідно до списку), яка діє протягом певного часу (як правило, року).
• Індивідуальна (разова) ліцензія — це дозвіл на ввезення, вивезення або перевезення певного товару, який є дійсним протягом обмеженого терміну часу (до року).
Квотування— це обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу.
- добровільне обмеження експорту –форма квот, яка вводиться самим експортером під загрозу застосування імпортером санкцій такого характеру, наслідки яких будуть для експортера неприйнятними.
3) участь держави в операціях міжнародної торгівлі, передусім — державні закупівлі товарів, субсидування виробництва;
4) запровадження паратарифних та адміністративних імпортних формальностей (установлення вимог до товаросупровідних документів, застосування товарних класифікаторів, методик оцін¬ки митної вартості товарів)
5) застосування стандартів та вимог, які пов’язані з охороною здоров’я, технікою безпеки, екологічними критеріями та ін. (санітарні, епідеміологічні, особливі вимоги до пакування, маркування товарів тощо);
6) застосування кількісних та валютно-цінових обмежень щодо ввезення (вивезення) товарів;
7) використання обмежень щодо умов та механізмів здійснення платежів.

56.Регіональна структура міжнародної торгівлі України
Географічна структура міжнародної торгівлі являє собою розподіл
торговельних потоків між окремими групами країн, що диференціюються за
територіальною або організаційною ознакою.
Експорт товарів. У 2009 р. Ех склав 4194 млн $. Він суттєво знизився порівняно із 2008 р., коли складав 7870млн $.
Географічна ст.-ра: Росія 21%, Туреччина 5,3% Китай 3,8%.
Імпорт товарів. У 2009 р. Ім склав 5086 млн $. Він суттєво знизився порівняно із 2008 р., коли складав 9200млн $.
Географічна ст.-ра: Росія 28%, Німеччина 9%, Китай 6%, азахстан 5%, Польща 5%.

Експорт послуг. Обсяг експорту послуг у 2009 р. склав 6841 млн $, Основні країни-партнери в експорті послуг: Росія 35%, Великобританія 6%, Кіпр 5,2%, США 4,8%, Німеччина 4%, Швейцарія 3,3%.

Імпорт послуг. 2009 – 3828 млн $. Основні країни-партнери в імпорті послуг: Кіпр 13%, Великобританія 13%, Росія 12,7%, Німеччина 7%, США 6%, Франція 5%, Австрія 5%, Швейцарія 4,4%
57. Товарна структура зовнішньої торгівлі України
Товарна структура зовнішньої торгівлі України полягає у визначенні тих товарів і послуг, які Україна експортує, або імпортує.
Загальний експорт товарів у 1 кварталі 2010 року склав більше 10,3 млрд. дол. США, а експорт послуг – 2,5 млрд. дол. США. Головними статтями експорту України у 1 кварталі 2010 року були: чорні метали (29% від експорту), мінеральні продукти (12%), механічне обладнання та устаткування (11%), продукція хімічної промисловості (7%), зернові культури (6,8%), олії та жири рослинного походження а також готові харчові продукти (по 5%). Що стосується послуг, то їх вартість у 4 рази менша за вартість товарів, дві треті від експортованих послуг – транспортні послуги, зокрема трубопровідні. Ще значним є експорт ремонтних, ділових та будівельних послуг.
Імпорт у аналогічному періоді був такий: товари – 11,7 млрд. дол. США, послуги – 1,1 млрд. дол. США.
Головні статті імпорту товарів – нафта та продукти її переробки ( 33,4% від імпорту), природній газ (16,7%), механічне обладнання (12,7%), продукція хімічної промисловості (11%), полімерні матеріали (5,6%). Серед імпорту послуг переважають транспортні, фінансові та різні ділові послуги.
Як висновок, варто сказати, що сальдо торгівлі товарами є негативним, а послугами – позитивним. У експорті України переважно знаходяться сировинні товари (зернові культури, чорні метали, мінеральна сировина), що свідчить про невисокий рівень розвитку економіки, тоді як у імпорті переважають готові матеріали (механічне обладнання, вироби з пластмаси) та паливні матеріали (нафта й газ), що свідчить про велику ресурсну залежність економіки України.

58. Торгівля товарами в системі міжнародної економічної діяльності України
Торгівля товарами України займає провідне місце у структурі загальної торгівлі України. Станом на 1 квартал 2010 року, у експорті торгівля товарами займала 80%, а у імпорті – більше 91%.
За даними CIA, Україна займала 51 місце за експортом товарів та 48 за їх імпортом.
Загальний експорт товарів у 1 кварталі 2010 року склав більше 10,3 млрд. дол. США. Головними статтями експорту України у 1 кварталі 2010 року були: чорні метали (29% від експорту), мінеральні продукти (12%), механічне обладнання та устаткування (11%), продукція хімічної промисловості (7%), зернові культури (6,8%), олії та жири рослинного походження а також готові харчові продукти (по 5%). Імпорт у аналогічному періоді був такий: товари – 11,7 млрд. дол. США.
Головні статті імпорту товарів – нафта та продукти її переробки ( 33,4% від імпорту), природній газ (16,7%), механічне обладнання (12,7%), продукція хімічної промисловості (11%), полімерні матеріали (5,6%).

59. Цілі тарифної політики та її наслідки для міжнародної економічної діяльності України
Митна і тарифна політика – частина зовнішньоторговельної діяльності держави, що регламентує обсяг, структуру й умови експорту й імпорту товарів. Митні тарифи бувають двох видів: прості і складні. Прості митні тарифи базуються на одній ставці мита для кожного товару незалежно від країни походження цього товару. Вони не передбачають пільгового або дискримінаційного мита і відносно мало поширені (Мексика, Болівія, Панама). Складні митні тарифи ґрунтуються на двох, трьох і більше ставок мита. Кожна митна ставка застосовується до товарів певних країн або групи країн.
Головні цілі залежать від того, чи тарифна політика протекціоністська, чи ліберальна: підтримка національного виробника, збереження контролю над економікою країни, лібералізація торгівлі, зменшення цін на внутрішньому ринку, посилення конкуренції, зменшення безробіття тощо.
Україна проводить ліберальну політику, але у деяких галузях (сільське господарство, металургія) Україна застосовує тарифні методи регулювання.
Наслідками української тарифної політики є збереження конкуренто здатності експортних галузей господарства (металургія, хімічна промисловість тощо), посилення конкуренції на внутрішньому ринку (наприклад у сфері роздрібної торгівлі) та інші.

60. Україна в системі міжнародних туристичних послуг
Ринок послуг в Україні має велике значення для національної економіки. Україна займає одне з помітних місць в світі щодо наявності унікальних туристичних та курортно-рекреаційних ресурсів. Нині туристичною діяльністю в Україні займається понад 1,5 тис. підприємств, на яких працює майже 100 тис. чол. Для обслуговування туристичних потоків задіяно більше 3 тис. лікувально-оздоровчих закладів, майже 1,5 тис. туристичних баз, готелів, мотелів і кемпінгів різних форм власності. За оцінками фахівців, Україна може приймати до 10 млн. туристів на рік. Туристична галузь в Україні формується за рахунок трьох складових: виїзний (зарубіжний) туризм; внутрішній туризм; в’їзний (іноземний) туризм. Виїзному туризму належить частка 41% від загальної кількості туристів. Українці подорожують за кордон із службовою метою, як приватні туристи та в організовані тури. Складовим елементом туристичної галузі в Україні є також внутрішній туризм. На нього припадає 32% подорожуючих. Серед характерних рис цього туристичного напряму помітне місце належить наступним. Він сприяє розвитку екскурсійної діяльності, маршрутно-пізнавальному і спортивно-оздоровчому туризму; поєднує в собі відсутність мовного бар’єру і складностей з візами, прийнятні ціни та розвиток інфраструктури, що приваблює внутрішніх туристів; переважна кількість внутрішніх туристів обслуговується готелями та санаторно-курортними закладами. Провідну «десятку» країн-лідерів за обсягом експорту та імпорту послуг України можна ранжувати таким чином: Російська Федерація, США, Велика Британія, Німеччина, Швейцарія, Угорщина, Польща, Нідерланди, Туреччина, Італія. Причому спостерігається значне збільшення зовнішньоторговельного обороту з Німеччиною (на 42,7 млн дол. США), Польщею (на 47,6 млн дол. США), США (на 298,8 млн дол. США), Великою Британією (на 87,5 млн дол. США), Швейцарією (на 60,4 млн дол. США).

61.Галузева структура експорту України
Галузева структура експорту україни полягає у визначенні найбільш важливих галузей народного господарства України, продукція яких експортується у значної мірі.
Загальний експорт товарів у 1 кварталі 2010 року склав більше 10,3 млрд. дол. США, а експорт послуг – 2,5 млрд. дол. США.
Отже, найголовнішою галуззю для експорту в Україні є чорна металургія – 29% від сукупного експорту.
Далі йде сільське господарство: рослинництво – 8%, рослинні олії та жири – 5%, готові харчові продукти – 5%, тваринництво – 1,8%
Видобувна промисловість: сіль, сірка, кам’яне вугілля, руди тощо – 12%.
Хімічна промисловість – 7% від експорту
Машинобудування – 11,2%
Сфера послуг (насамперед транспортних) – до 20% від сукупного експорту.

62.Україна в системі міжнародних транспортних комунікацій
Залізничний транспорт є найрозвинутішим в Україні (див. табл.), за загальною довжиною колії він посідає четверте місце у світі (після США, Росії та Канади). За вантажооборотом він виконує основні обсяги перевезень — 40—50 %, а за пасажирооборотом є незаперечним лідером на нього припадає 50—70 % від загального обсягу перевезень ‘. При великій розгалуженості колійної мережі, більша половина якої — колійна мережа підприємств і організацій, значний відсоток становлять електрифіковані ділянки (близько 40 %),. Поряд з тим, залізничний транспорт має високу частку зношеності основних фондів (з деяких їх головних видів—80— 90 %),. Більшу частину інфраструктурних об’єктів залізниці необхідно визнати застарілими і такими, що не відповідають сучасним вимогам щодо виконання своїх основних функцій.
Автомобільний транспорт посідає значне місце у пасажирських і вантажних перевезеннях. Так, за обсягом перевезень вантажів він стабільно переважає залізничний транспорт у 4,5—5 разів, а за обсягом перевезень пасажирів — у 5—6 разів. Автобусним транспортом перевозиться практично стільки ж пасажирів, скільки усіма іншими видами транспорту (тролейбусним, трамвайним, залізничним, метрополітенним, таксомоторним легковим, морським, річковим, авіаційним) разом узятими. Загальна довжина доріг і вулиць з твердим покриттям, включаючи довжину вулиць-набережних у містах і селищах міського типу, перевищує чверть мільйона кілометрів. Разом з тим, автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам щодо багатьох показників, зокрема таких, як: швидкість пересування, навантаження на вісь, забезпеченість сучасними до-рожними знаками і розміткою, необхідною кількістю пунктів технічної та медичної допомоги.
Морському транспорту належить третє місце за вантажооборотом після трубопровідного і залізничного транспорту, проте за кількістю відправлених вантажів він займає незначне місце (близько 1 %), як і річковий транспорт. Домінуючі обсяги перевезень здійснюються у закордонному плаванні, причому частка таких перевезень за останні 10 років стабільно зростає і тепер становить понад 95 %. Основні вантажі— мінеральні будівельні матеріали.
Проблеми розвитку морського транспорту пов’язані, насамперед, із значним моральним і фізичним спрацюванням суден і портового обладнання (особливо засобів обробки вантажів).
Повітряний транспорт не відіграє істотної ролі в загальному обсягу вантажних і пасажирських перевезень, хоча він поза конкуренцією серед інших видів транспорту щодо швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на великі відстані (середня відстань доставки 1 пасажира повітряним транспортом у 10—15 разів більша від аналогічного показника у найближчого конкурента — залізничного транспорту— і має тенденцію до зростання). Саме цей показник є домінантним у визначенні перспектив розвитку авіаційного транспорту.
Трубопровідний транспорт протягом останніх 10 років стабільно нарощує свою частку в загальному обсягу транспортних вантажів, яка становить тепер більше 23 %. .Труднощі, пов’язані з існуванням єдиного джерела постачання енергоносіїв, Україна відчуває вже тепер, тому об’єктивною необхідністю є розширення економічних орієнтирів.

63. Україна в системі міжнародних транспортних коридорів
Міжнародні транспортні коридори (МТК)- транспортні артерії і сукупність різних видів транспорту, що забезпечують значні перевезення вантажів і пасажирів на напрямах їх найбільшої концентрації. Транспортні коридори виконують роль кровоносних судин у світових інтеграційних процесах.
У 1994 році II Загальноєвропейська (Крітська) транспортна конференція визначила 9 основних маршрутів МТК, а на Третій Пан-європейської конференції було створено 10 МТК.
4 з цих 10 МТК проходять по території України:
№3. Берлін (Дрезден) — Вроцлав — Львів — Київ; (Німеччина, Польща, Україна)
No5.Трієст -Любляна -Будапешт -Братислава –Ужгород-Львів (Італія, Словенія, Угорщина, Словаччина, Україна)
No7. Дунайський (водний); (Австрія, Угорщина, Югославія, Болгарія, Румунія, Молдова, Україна)
No9. Хельсінкі — Санкт-Петербург — Вітебськ — Київ (Москва) — Одеса (Кишинів) — Пловдив — Бухарест — Александрополіс (Фінляндія, Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Румунія, Греція)
За результатами досліджень англійського інституту “Рендел”, щодо коефіцінта транзитності Україна займає перше місце в Європі. Але на сьогодні ступінь використання транспортної інфраструктури України ще досить низький. Створення транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи визнано пріоритетним загальнодержавним напрямом розвитку транспортно-дорожнього комплексу України.
На сьогодні транспортна система України не в повній мірі готова до забезпечення перевезень у належних обсягах. Внаслідок недостатнього розвитку нормативно-правової бази і низького інвестиційного потенціалу ТДК, збільшується зношення технічних засобів, погіршується їх структура, не забезпечується належна безпека руху, зростає негативний вплив діяльності транспорту на навколишнє природне середовище та здоров’я людини. Все це в умовах жорсткої конкуренції призводить до витіснення українських перевізників з міжнародних ринків транспортних послуг, знижує якість обслуговування вітчизняних підприємств і населення, створює реальну загрозу економічній безпеці держави.
Основними проблемами, які стримують забезпечення зростаючого за обсягами та якістю попиту на транспортні послуги, визнані: недостатнє оновлення основних фондів усіх видів транспорту і дорожнього господарства; низький рівень міжгалузевої координації у розвитку транспортної інфраструктури, що призводить до роз’єднання єдиного транспортного простору, нераціонального використання ресурсів і зниження ефективності використання транспорту; слабкий ступінь використання геополітичного положення України та можливостей її транспортних комунікацій для міжнародного транзиту вантажів територією України; повільне вдосконалення транспортних технологій; недостатня ефективність фінансово-економічних механізмів, що стимулюють надання інвестицій на розвиток транспорту. Прискорення вирішення цих проблем має виключно важливе значення не тільки для транспортної галузі, а і для держави в цілому, ефективного функціонування її виробничої та соціальної сфер. Об’єднання в єдину транспортну систему дозволить створити реальні умови для комбінованої схеми перевезень вантажів “море-суша” в напрямку басейнів Балтійського, Чорного та Каспійського морів найкоротшою відстанню. Потенційні можливості залучення в Україну міжнародних транспортних потоків великі. Оціночно обсяг транзитних перевезень через територію нашої країни може бути збільшений вже найближчим часом на 25-30%, а в перспективі – в декілька разів.

64. Конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках та засоби її підвищення
Говорячи про конкурентоспроможність продукції, варто відзначити причини загалом низької конкурентоспроможності економіки України. До них відносять закритість пострадянської економічної структури, низькі темпи науково-технічного прогресу, необхідність переорієнтації вітчизняних виробників на світові ринки тощо. Зараз в Україні сформовано конкурентне середовище. За розрахунками фахівців антимонопольного комітету, більше половини продукції виробляється суб’єктами господарювання, що працюють на загальнодержавних та регіональних ринках з конкурентною структурою.
Власне, конкурентоспроможність продукції – це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення.
Серед напрямів підвищення конкурентоспроможності української продукції науковці виокремлюють наступні. По-перше, так як регулювання імпортних тарифів з метою забезпечення конкурентоспроможності продукції певних галузей є малоефективним, основним механізмом має стати регулювання цін на продукцію та послуги природних монополій – газ, електроенергію, залізничні, трубопровідні, морські перевезення.
По-друге, дієвим способом впливу на конкурентоспроможність продукції є зміцнення курсу гривні з боку Національного банку України. Взаємозв’язок режиму валютного курсу та економічного стану країни, а відтак і вплив на конкурентоспроможність продукції, очевидний. Так, найвищого значення індексу конкурентоспроможності продукції та економічної свободи досягає країна, що обрала фіксований валютний курс (зона євро). У той же час країни, які прагнуть запровадити такий режими валютного курсу, повинні досягти певного рівня економічного розвитку, розширити інвестиційний простір, впровадити політику зменшення корупції. По-третє, виконання основних вимог збутової логістики. Високоякісна пропозиція певних послуг збутової логістики розглядається споживачем як особлива послуга, яку вони готові оплатити. Тобто, за допомогою таких високоякісних послуг підприємство може досягти переваг у конкурентній боротьбі з приводу власної продукції. Для будь-якого виробника необхідним є чітке планування й просування продукції до споживача – це забезпечує підвищення конкурентоспроможності продукції, а також завоювання стійких позиції на світовому ринку.
По-четверте, самі підприємства повинні чітко визначити стратегію підвищення конкурентоспроможності власної продукції:
1) (виробничо-технічна) вдосконалення проектування, використання найсучасніших техніки і технології, вхідний контроль якості сировини, матеріалів і комплектуючих, поліпшення стандартизації
2) (соціальна) правильна кадрова політика, створення належних умов праці і відпочинку, мотивація праці, активізація людського чинника
3)(економічна) система прогнозування і планування якості, встановлення прийнятних для виробника і споживача цін, економічне стимулювання виробництва високоякісної продукції
4) (організаційна) вдосконалення організації виробництва і праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної і виробничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва

65. Види та особливості застосування митних режимів в Україні
Митний режим – сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються. Ці положення стосуються порядку оформлення товарів, стягнення мита й надання пільг, визначення меж прав фізичних та юридичних осіб щодо розпорядження товарами і транспортними засобами, які ввезені на територію України або йдуть через неї транзитом. Митний режим встановлюється з метою спрощення й гармонізації митних процедур стосовно товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон.
Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України запроваджуються такі види митного режиму:
1)імпорт;
2)реімпорт(митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше, ніж у встановлений законодавством строк, ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території)
3)експорт;
4) реекспорт(митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше за встановлений законодавством строк із моменту їх ввезення на митну територію України вивозяться з цієї території в режимі експорту)
5)транзит;
6)тимчасове ввезення (вивезення);
7) митний склад(митний режим, за якого ввезені із-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без стягування мита та інших податків і без застосування заходів нетарифного регулювання й інших обмежень в період зберігання, а товари, які вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем з моменту початку митного оформлення митними органами України до фактичного вивезення за межі митної території України)
8) спеціальна митна зона(до товарів, які ввозяться на території вільних економічних зон з-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання.
9) магазин безмитної торгівлі(митний режим, відповідно до якого товари не призначені для споживання на митній території України, знаходяться та реалізуються без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів та без застосування заходів нетарифного регулювання)
10) переробка на митній території України(переробці чи обробці без застосування до них заходів нетарифною регулювання, за умови вивезення за межі У)
11) переробка за межами митної території України
12) знищення або руйнування(товари знищуються або виводяться із експлуатації на митниці)
13)відмова на користь держави(власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь.)

66. Методи регулювання ЗЕД.
Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяються на загальні та спеціальні.
Зазначимо, що загальними методами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є розвиток малих форм підприємництва, розкриття кордонів до входження фінансових інституцій, грошово-кредитне регулювання, антимонопольне регулювання, застосування технічних норм, норм пакування і маркування, норм санітарного і ветеринарного контролю.
Проте, пріоритетну роль у механізмі регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні виконують спеціальні методи впливу на учасників ЗЕД. Основним інструментом такого впливу є імпортні й експортні митні збори. За допомогою зміни їх рівня держава має можливість змінювати характер імпорту і експорту в потрібних напрямах. Переваги митно-тарифного регулювання виявляються в тому, що, по-перше, це дуже гнучкий механізм, який дає змогу в мінімальних, середніх, максимальних розмірах впливати на експортно-імпортні потоки товарів.
По-друге, зміна митних тарифів дає можливість у різних напрямах впливати на стан імпорту і експорту різних видів товарів, збільшуючи, скорочуючи або стабілізуючи їх потоки. По-третє, митно-тарифне регулювання — це ринковий механізм, що дає змогу досягати поставлених цілей через вплив на економічні інтереси імпортерів та експортерів.
У процесі комплексного стимулювання збільшення виробництва продукції на експорт, окрім митно-тарифного механізму, використовуються і фінансові важелі. Ними можуть бути різні форми податкового заохочення товаровиробників-експортерів, що випускають конкурентоспроможну на світових ринках продукцію і з високою часткою доданої вартості, а також субсидії з державного і регіональних бюджетів, створення системи страхування експортних кредитів від комерційних і політичних ризиків, надання гарантійних зобов’язань з боку держави для кредитування експортних постачань.
Валютне регулювання як один із спеціальних методів регулювання ЗЕД означає, що держава може встановлювати певні вимоги до обов’язкового продажу певної частки експортної валютної виручки, коли вона надходить на банківські рахунки експортерів.
Наступний шлях державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності – це нетарифне її регулювання. Нетарифне регулювання є спеціальним методом регулювання ЗЕД. Воно передбачає використання таких спеціальних методів як квотування, ліцензування.
Експортний контроль як один із спеціальних методів регулювання ЗЕД застосовується для захисту національних інтересів країни, коли об’єктом зовнішньоторговельних операцій є різні види озброєнь, військової техніки або товарів подвійного призначення.
Розглядаючи способи регулювання зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі, необхідно також відзначити довгострокове прогнозування, середньострокове й короткострокове оперативне планування, які забезпечуються за допомогою економічних інструментів, заходів кредитного і фіскального характеру, адміністративних і організаційно-правових форм, демонополізації ринкової конкуренції.

67. Зобов’язання України з питань вступу України до СОТ
Основні зобов’язання
- Зобов‘язання щодо зниження та зв‘язування тарифних ставок
Україна приєдналась до низки секторальних «нульових» домовленостей про зниження ставок на такі групи товарів: сталь, іграшки, деревина, кольорові метали, фармацевтичні препарати, папір, сільськогосподарська техніка, меблі, інформаційні технології, наукове, медичне обладнання, будівельна техніка, дистильовані спирти (останнє через 3 роки після вступу), цивільна авіації (до 2010 року). Крім того, Україна приєдналась до секторальної гармонізації з хімічних товарів (5,5 – 6,5 %), текстилю та одягу (0-17,5 %). Також для окремих видів транспортних засобів встановлений перехідний період до 2013 року з поступовою зміною ставки ввізного мита з 10% на момент вступу до 5% на кінець перехідного періоду.
-Внутрішня підтримка та доступ на ринок сільського господарства
Країни, що приєднуються до СОТ, відповідно до Угоди СОТ про сільське господарство беруть на себе певні зобов’язання щодо державної підтримки сільського господарства; доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів; санітарних і фітосанітарних заходів, експортної конкуренції в сільськогосподарській і продовольчій торгівлі.
Сукупний вимір державної підтримки (СВП) сільського господарства України не повинен перевищувати 3 млрд. 43 млн. грн. Крім того, додатково Україна може кожен рік витрачати до 5% від річної вартості виробництва валової продукції сільського господарства.
Як і всі країни-члени СОТ, Україна не матиме обмежень на «зелені» програми внутрішньої підтримки сільського господарства, вплив яких на торгівлю відсутній або мінімальний, за умови, що ці програми відповідають умовам, визначеним в Угоді СОТ про сільське господарство.
-Доступ до ринку послуг
Відповідно до правил Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС) Україна взяла на себе зобов’язання щодо забезпечення національного режиму та доступу на ринок в 11-ти основних секторах послуг, в тому числі, секторах професійних, комунікаційних послуг, будівництва та супутнього технічного обслуговування, дистрибуції, освіти та послуг, пов’язаних із довкіллям, фінансових послуг (страхування та банківської справи), охорони здоров’я та соціальних послуг, туризму та подорожей, відпочинку і розваг, послуг у галузях культури і занять спортом та транспортних послуг, а також в інших галузях, в тому числі послуг індустрії краси, перукарських, spa- та масажних послуг.
Інші зобов‘язання стосовно дотримання положень угод сот:
-регулярно інформуватиме країни-члени СОТ про розвиток її програми приватизації та інші питання, що стосуються її економічних реформ.
-Заходи контролю за цінами застосовуватимутя у відповідності з принципами СОТ і братимуть до уваги інтереси експортуючих країн-членів СОТ.
-З дати вступу до СОТ Україна розподілятиме тарифну квоту на цукор-сирець тростинний тільки у відповідності з Угодою СОТ.
-Податки, в тому числі ПДВ та акциз, застосовуватимуться на недискримінаційній основі до імпорту з країн-членів СОТ і товарів вітчизн виробн
-З дати вступу до СОТ, Україна внесе зміни до своїх законодавчих актів щодо антидемпінгових, компенсаційних та захисних заходів з метою забезпечення застосування вказаних заходів у повній відповідності з нормами СОТ
-Україна виконує положення Угоди ТРІПС у повному обсязі з дати вступу до СОТ

68. Межі державного втручання в економіку України в сучасних умовах
Взявши економічний курс на ринкові відносини, Україна, як і інші постсоціалістичні країни зі сформованою централізованою економічною системою, намагаються в ході роздержавлення відродити за допомогою приватного інтересу, без якого не може бути ринку. Державне регулювання економіки повинне стати, діючим фактором економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Підвищення ефективності економіки повинно досягатися шляхом збільшення інвестицій.
В сучасних умовах державне втручання в ринкову економіку необхідно в тих сферах , у яких механізм ринку не в змозі усунути різні наслідки зовнішніх ефектів або несправедливостей самої ринкової системи . Цих сфер з розвитком економіки України ставало усе більше , і тим складніше ставали форми державного втручання в економічні процеси . На нинішньому рівні розвитку ринкового способу виробництва форми втручання держави придбали настільки складний характер , що розглянути всі наслідки економічної діяльності держави неможливо . Проте існує ряд сфер , втручання держави в які, життєво необхідно . Це : перерозподіл доходів і ресурсів , регулювання зайнятості , антиінфляційна й антимонопольна політика , виправлення наслідків зовнішніх ефектів і багато чого іншого . Втручання держави в економіку носить прямій і непрямих характер . До прямих мір державного регулювання потрібно в першу чергу віднести державний сектор економіки (також і пайова участь держави в АТ) , кредитування або пільгове оподатковування окремих суб’єктів , прийняття регулюючих законодавчих актів . До непрямих мір відносяться стимулювання інвестицій , забезпечення зайнятості , оподатковування , стимулювання експорту/імпорту і т.д. Засобу державного втручання підрозділяються на економічні й адміністративні . Економічні здійснюються за допомогою економічних важелів , що знаходяться в розпорядженні держави , а адміністративні використовують законодавчу владу і здійснюються в наказовому порядку . Генеральною метою державного регулювання економіки є стабільність національної економіки , пристосування її до зовнішніх умов, що змінюються . Крім того , на сучасному етапі саме від державної економічної політики залежить здоров’я приватного сектора економіки – основи ринкового господарства , а значить і всієї країни.

69. Значення товарообмінних операцій для економіки України
Товарообмінні операції передбачають експорт товарів або послуг за кордон за умов здійснення імпорту відповідної кількості товару або послуг із-за кордону, причому умови здійснення товарообмінних операцій визначаються конкретним типом угоди. При товарооб. операціях один і той же контрагент може виступати імпортером одних товарів та експортером інших чи, бувши експортером, бере на себе зобов’язання закупити і інші товари (тобто виступити імпортером) у інших підприємців країни-покупця. Причиною операції є бажання імпортера зберегти валюту всередині країни. Виграють фірми, що отримують ринок збуту за кордоном. Види: 1)Бартер- це операції з обміну певної кл-ті товарів на еквівалентну за вар-тю кіл-ть ін. товарів. Не передбачає ніяких грошових розрахунків між контрагентами. На сьогодняшній день, в Укр. Б. для багатьох під-ств став вирішенням проблеми збуту прод-ії та розрахунків за неї. Криза неплатежів породжує і поширює бартер.опер-ії. Найвищий рівень бартеризації спостері-гається в таких галузях, як м\б, лег.пром-сті, хім.пром. Неефект. система держ.регул-ня, кредитна експансія банків, податковий тягар, і відп-но, уникнення сплати податків, а також непомірні ціни на власну пр-цію, що перевищ. світ. рівень, значно поглиблюють процеси бартеризації. 2)Компенсаційна угода, яка відрізняється від бартерних тим, що відбувається обмін декількома товарами з кожної сторони. З комп. угодами пов’язано поняття “неконвертоване сальдо” . 3)Великомасш.операції на компенсац. основі. Суть таких операцій полягає в тому, що одна країна, викор-чи обладнання та технологію іншої країни, будує на своїй території пром-ий об”єкт, прод-єю якого і буде розраховуватись за поставлене обладнання та технологію. 4)Викуп прод-ії, що застаріла. Такий вид міжн товарообмінних операцій передбачає часткову компенсацію вартості нової техніки однопрофільною старою. Стосується машинно-техничних виробів: автотранспорт, с/г машини, дорожньо-будівні машини, літаки, ЕОМ. 5)Операції на давальницькій сировині- одна країна має наприклад сировину, проте немає вигідних умов для її переробки, чи просто відсутні потрібні виробничі потужності. Тоді вона може підписати контракт з контрагентом з іншої країни, де є можливість чи є сприятливі умови для переробки цієї сировини. Головним моментом угоди є те, що сировина залишається власністю давальца, і це право переходить потім і на готову продукцію, в той час, як перееробник отримує певну винагороду за виконану роботу. В Україні операції на давальницький сировині широко застосовуються в с/г, кольоровій металургії, текстильній та шкіряній пром. 6)Поставки на комплектацію.
Взагалі, значення зовнішньоекономічної діяльності в розвитку всіх країн, у тому числі й України, постійно зростає. Історичний досвід підтверджує вигідність розширення участі країн у міжнародному поділі праці і різноманітних формах міжнародного бізнесу. І навпаки, згортання зовнішньоекономічної діяльності неминуче призводить до уповільнення соціально-економічного розвитку країни, виникнення складних проблем, які неможливо вирішити не лише в економіці, але і в інших сферах суспільного життя. Тому процес глобалізації та інтернаціоналізації господарського життя можна вважати закономірним з огляду на посилення взаємозалежності між країнами і зростаючу схожість їх економік.

70. Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України
Торгівля послугами відіграє особливу роль у міжнародній економічній діяльності України. Особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст. традиційно зумовлювалися тим, що вона до певної міри компенсувала негативне сальдо загального торговельного балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування (що в економічній термінології артикулюється як транзитний статус), наявність відповідно до історичних традицій участі в міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу.
Отже, можна відзначити, що безумовно позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг, яка бере участь у міжнародному співробітництві. Разом з тим не можна не помітити, що її структура є дещо гіпертрофованою. Адже левову частку в ній становлять транспортні послуги — 65,6 %. Водночас рівень експорту ділових, туристичних послуг, а тим більше послуг інформаційних та таких, що пов’язані з докладанням висококваліфікованих виробничих зусиль, не відповідає потенціалу України.
Національний ринок послуг в Україні розвивається в умовах дедалі більш вираженої відкритості економіки, зростання впливів з боку глобалізації. Фактично відбувається швидке становлення цього ринку, формування відносин між його суб’єктами, а також самих цих суб’єктів в умовах тісної міжнародної конкуренції.
Розвиток ринкової економіки України відбувається в умовах жорсткої конкуренції на національному ринку послуг і на ринках послуг за кордоном.
Відставання в деяких галузях вітчизняної економіки від світових лідерів, з одного боку, та значні здобутки, навіть піонерні розробки, в інших, наявність корпусу галузевих фахівців і навіть географічні переваги, з іншого, визначають рівень та специфіку участі вітчизняних суб’єктів ринку послуг у міжнародному співро¬бітництві. При цьому слід враховувати, що поки що участь України в торгівлі послугами значною мірою зводиться до «надання в послугу своєї території» для транзиту російських енергоносіїв.
Тому не дивно, що протягом останніх років найбільша частка української торгівлі послугами припадала саме на РФ. Звідси й велика частка країн СНД у структурі української торгівлі послугами.
На сьогоднішній день важливим є завдання щодо реформування зовнішньоторговельного режиму України, яке має стати фактором забезпечення економічної безпеки країни, транспарентності економічних реформ, привабливості економічного середовища, скорочення дефіциту державного бюджету, залучення іноземних інвестицій. Все це має стати вагомим поштовхом для подальшого реформування національної економіки і входження України до економічного співтовариства Європейського союзу як повноправного і стабільного партнера

71. Видова структура міжнародних послуг України
Послуга – це цілеспрямована дія економічного змісту, результат якої виражається в термінах споживної вартості та проявляється як задоволення конкретної потреби людини
Існує низка статистичних систем та класифікацій послуг, зокрема:
Керівництво з платіжного балансу (п’яте видання МФВ),
Система національних рахунків 1993 року,
Класифікація основних продуктів ООН,
Міжнародна стандартна галузева класифікація всіх видів економічної діяльності,
Класифікація торгівлі послугами ОЕСР та Євростату.
Видова структура міжнародних послуг України здійснюється згідно керівництва з платіжного балансу (п’яте видання МФВ)
У цій статистичній системі міститься опис концептуальної основи, яка є фундаментом статистики платіжних балансів. У відомостях платіжного балансу систематично сумуються за певний період часу операції, що здійснюються між тими чи іншими країнами.
Основні компоненти послуг цієї статистичної системи включають:
- транспортні послуги; – поїздки; – послуги зв’язку; – будівельні послуги; – страхові послуги; – фінансові послуги; – комп’ютерні та інформаційні послуги; – роялті та ліцензійні платежі; – інші ділові послуги; – послуги приватним особам і послуги у сфері культури та відпочинку; – державні послуги, не віднесені до інших категорій.

72. Географічна структура зовнішньої торгівлі послугами України
На сучасному етапі економічного розвитку торгівля товарами становить приблизно 80% світового зовнішньоторговельного обороту, а торгівля послугами – 20%, проте за 1999-2009 рр. простежується тенденція зростання частки сектору послуг в міжнародній торгівлі. Протягом 2005-2009 рр. обсяги світової торгівлі послугами зростали рекордними темпами – середньорічне зростання становило 12%, причому цей показник постійно зростає та призводить до збільшення частки сектора послуг в світовій торгівлі.
Як результат, у 2009 р. загальний обсяг світової торгівлі послугами становив 7,25 трлн. дол., з яких більша частка (51,7%) припадала на країни ЄС. Частка України в загальному обсязі світової торгівлі поки що залишається незначною і становить всього 0,35%. Важливим критерієм успішного розвитку економіки України є зміцнення своїх позицій у зовнішньоекономічних відносинах, особливо з країнами ЄС. Основним видом цих відносин є зовнішня торгівля, значну частку в якій, а саме 90% в Україні (152,5 млрд. дол. у 2009 р.), займає торгівля товарами. Останні 10% (18,3 млрд. дол.) припадають на зовнішню торгівлю послугами, що є досить низьким показником для України, але слід відмітити тенденцію зростання сектору послуг в зовнішній торгівлі за останні роки, а також зазначити зростання кількості торгових партнерів з надання послуг до 221 країни світу у 2009р. з 209 країн у 2005 р. Цей факт говорить, про розширення зовнішньоекономічних зв’язків України та залучення нових країн-партнерів до міжнародного співробітництва.
Географічна структура зовнішньої торгівлі послугами України за 2005-2009 р. змінилася в бік збільшення долі країн ЄС у зовнішньоторговельному обороті України до 43,1% у 2009 р., проте основною країною-експортним-партнером залишається Російська Федерація (25,8% всього ЗТО) та 34,9 % експорту. Росія експортувала в Україну у 2009 р. послуг на 3,85 млрд. дол., в той же час її імпорт склав 0,89 млрд. дол., майже стільки ж, скільки експортувала Великобританія в Україну (0,86 млрд. дол.). Тож Великобританія є другим експортним партнером України у зовнішній торгівлі послугами(5,8%). Також можна відмітити Кіпр(5,2%), США(4,8%), Германію(3,8%), Швейцарія (3,3%), як основних торгових партнерів країни.
Щодо основних партнерів в імпорті послуг, до них належать: Кіпр (12,8%), ВБ (12,7%), Росія (12,7%), Німеччина (6,6%), США (5,8%), Франція (5,4%), Австрія (4,8%), Швейцарія (4,4%).
Галузева структура зовнішньої торгівлі послугами у 2009 р. не змінилася. Лідером в Україні залишаються транспортні послуги, на другому місці знаходяться фінансові послуги. Достатньо розвинутим в країні є імпорт державних послуг з країн ЄС, який складає 0,11 млрд. дол. Експорт туристичних послуг більше їх імпорту на 3%, а ЗТО наближається до 1 млрд. дол.
На транспортні послуги у зовнішній торгівлі України з країнами ЄС доводиться половина всіх зовнішньоторговельних операцій. Зростає й доля фінансових послуг, хоча їх імпорт перевищує експорт у 3 рази. До інших послуг належить 38,9% ЗТО України, у тому числі з надання туристичних, ліцензійних, будівельних, комп’ютерних та інформаційних послуг, а також послуг зв’язку, страхування, державних, ремонтних та послуг приватним особам. У 2009 р. відбулося зростання ЗТО по всім переліченим видам послуг, окрім останнього, обсяг якого зменшився на 30,2%.

73. Роль державного страхування у МЕД України
Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів у зовнішньоекономічній діяльності від різних видів ризику. З погляду інтересів держави, передусім має значення забезпечення господарських інтересів вітчизняних експортерів продукції і послуг. Страхування як необхідна складова валютно-фінансових і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності й коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.
Важливим компонентом і практичним інструментом макроекономічної політики у сфері страхування є підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів. Подібне страхування не обов’язково має покривати всю суму міжнародних контрактів чи переважну частину такої суми. Цілком достатнім зазвичай може виявитися використання механізму часткового державного гарантування від усіх ризиків.
Держава може забезпечувати «верхній поверх» перестрахування, що створює достатньо сприятливу кон’юнктуру на ринку страхування щодо співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку дає змогу зацікавити національних виробників у продажу товарів на зовнішніх ринках.
Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних із міжнародно-політичною, соціально-економіч¬ною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100 % «поля діяльності», пов’язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % — з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).
Страхова галузь в Україні має низку проблем, що стримують розвиток цього ринку: не сформовано модель державного регулювання страхового ринку, неузгодженість між Державною податковою адміністрацією та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг; відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації щодо діяльності страхових компаній. А це обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг з вибору страхової компанії.; відсутність механізму державної підтримки страхування та фінансування експорту; низький рівень платоспроможного попиту суб’єктів на страхові послуги; відсутність механізму виділення коштів із державного бюджету на покриття збитків із експортного страхування.
Таким чином, можна зробити висновок, що динамічнийрозвиток економіки України неможливий без активної зовнішньоекономічної діяльност і держави і самих підприємств. Від, того наскільки успішно Україна та її субєкти господарювання здійсниватимуть зовнішньоекономічні операції, залежитиме їхній подальший ефективний розвиток, тому треба розвивати ринок страхування у зовнішньоекономічний діяльності. Для цього треба усунути низку проблем, що були зазначені, та створити сприятливий фон для системи чинників,які створюють привабливі умови існування в Україні розвиненого страхового ринку.

74. Науково-технічний прогрес як структуроутворюючий чинник розвитку сфери міжнародних послуг України
Науково-технічний прогрес не тільки «поглиблюється» — веде до подальшого збільшення інтелектуальної місткості продукції традиційно «підпорядкованих» йому галузей, а й «поширюється» — охоплює ті сфери економіки, які раніше були малочутливими до нього.
Науково-технічні послуги за самою своєю сучасною природою не можуть не вносити радикальних змін до системи міжнародної кооперації, розподілу суспільних ресурсів, передусім робочої сили та капіталів. Причому такі зміни є взаємно пов’язаними: потреба в збільшенні послуг у сферах комп’ютерно-інформаційних технологій, телекомунікацій, кредитно-фінансовому, страхувальному секторах, торгівлі, автосервісі зумовили приплив до них як додаткової робочої сили, так і інвестицій.
Специфіка та функціональна роль саме міжнародної торгівлі послугами особливо тісно пов’язані з сучасним характером економічного, науково-технічного прогресу, зростанням значення інформаційного обміну, збільшенням інтелектуальної компоненти у ВВП. Сфера послуг потребує великого «інтелектуального навантаження», передусім завдяки таким своїм компонентам, як електронні програмні розробки, телекомунікації, ділові, наукомісткі, кредитно-фінансові та страхові послуги, охорона здоров’я, інші групи наукомістких галузей.
Крім того, автоматизація та інформатизація конторської праці витісняє зі сфери послуг канцелярських працівників, а така особливість сфери послуг, як можливість працювати в ній неповний робочий день або тиждень, збільшує можливості залучення до неї молоді, зокрема студентської, осіб пенсійного віку, жінок.
Сфера послуг лідирує за критерієм наукомісткості виробництва, причому це лідерство стає дедалі виразнішим. Наприклад, у США наприкінці минулого століття на частку послуг у високотехнологічному секторі господарства припадало близько 4/5 фірм і третина зайнятих. Причому приріст робочої сили у сфері послуг відбувався саме завдяки цьому сектору. Характерним є постійне збільшення витрат на НДДКР провідними корпораціями та дрібнішими компаніями.
Якщо комп’ютерні, телекомунікаційні компанії стали піонерами впровадження інформаційних технологій та нового рівня НДДКР, то слідом за ними значно активізували свої зусилля щодо проведення власних досліджень і високотехнічних робіт фірми, які зайняті в усіх інших сферах міжнародних послуг.

75. Місце міжнародних технологічних послуг в структурі міжнародних послуг України
Міжнародні технологічні послуги є різновидом торгівлі послугами.
Міжнародна передача технологій має наступні комерційні форми:
- продаж патентів та ліцензій;
- спільне проведення наукових розробок;
- науково-виробнича кооперація (інжиніринг, франчайзинг);
- портфельні інвестиції, лізинг;
- продаж технологій у матеріальному вигляді (устаткування) тощо.
Експорт послуг з України 2008 р. 11,7 млрд. дол., серед них роялті та інші ліцензійні послуги склали 39,5 млн. дол. (тобто 0,34 %). Для порівняння у 2005 р. частка була лише 0,16. За 3 роки експорт даних послуг за вартістю зріс в 4 рази. З 6,5 млрд. дол. імпортованих послуг в Україну в 2008 р., роялті та інші ліцензійні послуги склали 287 млн. дол. (4%), а у 2005 р. частка складала 7%, хоча по вартості за 3 роки імпорт даних послуг зріс на 37%.
Висновки:
- експорт технологічних послуг з України активно зростав за вартістю, але в структурі послуг він все одно займає незначну частку, яка зростає дуже повільно;
- частка технологічних послуг в імпорті послуг України, навпаки, зменшується. Але тим не менш, повільно зростає за вартістю;
- отже Україна активніше експортує технологічні послуги, аніж ввозить їх, що свідчить про позитивний розвиток даних технологій всередині країни;
- але повільне зростання імпорту технологічних послуг є негативною рисою – повільніше зростатиме виробництво технологічних товарів в Україні.

76. Структура інжинірингу у відкритій економіці України
Інжиніринг — інженерно-технічні та консультативні послуги щодо створення об´єктів промисловості, виробничої та соціальної інфраструктур. Ці послуги містять комплекс робіт, який включає маркетингові дослідження доцільності реалізації проекту, вивчення технічних можливостей його реалізації, розроблення проекту, організація матер-технічного забезпечення, закупівля/виготовлення обладнання, контроль за його експлуатацією, будівельними, монтажними роботами. Пуск об’єкта, його здача під ключ, консультування з роботи об’єкта, навіть до забезпечення маркетингу його продукції. Повний комплекс послуг і поставок, необхідних для спорудження нового об´єкта, називається комплексним інжинірингом. Складовими його є:
- проектно-консультаційний інжиніринг,
- технологічний інжиніринг,
- будівельний (загальний) інжиніринг,
- управлінський інжиніринг.
Таке спів роб-во підвищує ефективність використання капіталу.
Інжинірингові послуги надають інжинірингові фірми різних типів: проектні фірми в будівництві; інженерно-консультаційні фірми широкого профілю також у будівництві; фірми інформаційного інжинірингу; інжинірингові фірми з питань управління; маркетингові фірми, а також будівельні та промислові компанії.
Інжиніринг відрізняється від ліцензії, “ноу-хау” та інших форм в області технологій. Інжинірингові послуги являються відтвореними послугами, вартість яких визначається суспільно необхідними затратами часу на їх виробництво і таких, що мають багато продавців для їх реалізації. Ліцензії ж і “ноу-хау” пов’язані з реалізацією нових в даний момент не відтворених знань виробничого призначення, які мають обмежену кількість продавців.
На практиці надання інжинірингових послуг часто поєднується з продажем “ноу-хау”. В даному випадку “ноу-хау” носить прихований характер і не виділяється в самостійну угоду. Це веде до змішування понять “інжинірингові послуги” і “обмін технологією
Багато українських підприємств мають значний потенціал, який може бути використаний для розвитку даної форми між спів роб-ва. Крім того є нагальна потреба в розвитку імпортного інжинірингу: велика к-ть об’єктів потребує модернізації.

77. Роль інжинірингу у підвищенні ефективності МЕД України
Інжиніринг — інженерно-технічні та консультативні послуги щодо створення об´єктів промисловості, виробничої та соціальної інфраструктур. Ці послуги містять комплекс робіт, який включає маркетингові дослідження доцільності реалізації проекту, вивчення технічних можливостей його реалізації, розроблення проекту, організація матер-технічного забезпечення, закупівля/виготовлення обладнання, контроль за його експлуатацією, будівельними, монтажними роботами. Пуск об’єкта, його здача під ключ, консультування з роботи об’єкта, навіть до забезпечення маркетингу його продукції.
Повний комплекс послуг і поставок, необхідних для спорудження нового об´єкта, називається комплексним інжинірингом. Складовими його є:
- проектно-консультаційний інжиніринг,
- технологічний інжиніринг,
- будівельний (загальний) інжиніринг,
- управлінський інжиніринг.
Інжинірингові послуги надають інжинірингові фірми різних типів: проектні фірми в будівництві; інженерно-консультаційні фірми широкого профілю також у будівництві; фірми інформаційного інжинірингу; інжинірингові фірми з питань управління; маркетингові фірми, а також будівельні та промислові компанії.
На практиці надання інжинірингових послуг часто поєднується з продажем “ноу-хау”. В даному випадку “ноу-хау” носить прихований характер і не виділяється в самостійну угоду. Це веде до змішування понять “інжинірингові послуги” і “обмін технологією
Багато українських підприємств мають значний потенціал, який може бути використаний для розвитку даної форми між спів роб-ва. Крім того є нагальна потреба в розвитку імпортного інжинірингу: велика к-ть об’єктів потребує модернізації.
Таке спів роб-во підвищує ефективність використання капіталу.

78. Правове регулювання міжнародного інжинірингу в Україні
Інжиніринг — інженерно-технічні та консультативні послуги щодо створення об´єктів промисловості, виробничої та соціальної інфраструктур. Ці послуги містять комплекс робіт, який включає маркетингові дослідження доцільності реалізації проекту, вивчення технічних можливостей його реалізації, розроблення проекту, організація матер-технічного забезпечення, закупівля/виготовлення обладнання, контроль за його експлуатацією, будівельними, монтажними роботами. Пуск об’єкта, його здача під ключ, консультування з роботи об’єкта, навіть до забезпечення маркетингу його продукції.
Інжинірингові послуги надають інжинірингові фірми різних типів: проектні фірми в будівництві; інженерно-консультаційні фірми широкого профілю також у будівництві; фірми інформаційного інжинірингу; інжинірингові фірми з питань управління; маркетингові фірми, а також будівельні та промислові компанії.
На практиці надання інжинірингових послуг часто поєднується з продажем “ноу-хау”. В даному випадку “ноу-хау” носить прихований характер і не виділяється в самостійну угоду. Це веде до змішування понять “інжинірингові послуги” і “обмін технологією
Базовим джерелом документально-правового забезпечення інжинірингу є контракт на купівлю-продаж інжинірингових послуг, який регламентує:
- обсяги, якість, терміни виконання робіт;
- склад інжинірингового персоналу, з уточненням умов його перебування на об’єкті;
- умови субпідряду, навчання та перекваліфікації персоналу;
- умови дії та припинення договору, відповідальність сторін тощо….

79. Місце консалтингу у МЕД України
Такі послуги становлять самостійну галузь. Для багатьох сфер характерною є наявність спеціалізованих консалтингових фірм (як по галузям, так і за функціями – менеджмент, облік, технічна діяльність …).
Управлінське консультування — професійна діяльність, яка полягає у наданні незалежних і об’єктивних порад та технічної допомоги кваліфікованими спеціалістами фірмам, організаціям, окремим підприємцям з метою сприяння останнім у визначенні та дослідженні управлінських проблем, пошуку їх оптимальних рішень. Надаються консалтинговими фірмами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку (товарів, послуг, цінних паперів, ліцензій і т д), оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техніко-економічне обґрунтування між. співробітництва, проводять маркетингове дослідження тощо.
Основними причинами залучення консультантів в організацію є наступні: поточна завантаженість менеджерів фірм; необхідність постійного підвищення ефективності виробництва; інтеграція в світове економічне товариство, інтернаціоналізація вимог та стандартів; подолання стереотипів у вирішенні існуючих проблем; навчання персоналу новим управлінським технологіям; подолання криз.
На відміну від поширеного в розвинутих країнах планомірного співробітництва з консультантами, управлінське консультування в Україні використовується епізодично. Переважна більшість підприємств, фірм і компаній звертаються за консультаційною допомогою в критичних ситуаціях.
Сьогодні в Україні працює понад 300 вітчизняних консалтингових фірм, з яких 42% займаються виключно наданням послуг з питань управлінського консультування, відкриті представництва провідних консалтингових фірм, що є лідерами консультаційного бізнесу, в тому числі «великої п’ятірки» (Deloitte & Touch Tohmatsu int., Arthur Andersen & CoSC, PriceWaterhouseCoopers, Ernst & Young, McKinsey & Co). Окрім того, третина учбових організацій має власні консультаційні підрозділи. Серйозний рівень конкуренції на даному ринку дозволяє зробити висновок про значний рівень рентабельності послуг, що надаються клієнтам.
Основних постачальників консалтингового продукту в Україні:
- філіали великих іноземних багатофункціональних фірм, що мають консультаційні проекти з українськими державними структурами;
- представництва іноземних консультаційних фірм, які здійснюють стратегію завоювання нових ринків та досліджують привабливість українського ринку;
- іноземні консультаційні фірми, що працюють за програмами донорських організацій та надають технічну допомогу з питань управлінського консультування в пріоритетних галузях народного господарства (енергетика, транспорт, зв’язок, сільське господарство тощо);
- вітчизняні консультаційні фірми, які спеціалізуються на наданні послуг з питань приватизації підприємств;
- спеціалізовані консалтингові фірми, котрі надають консультаційні послуги по окремих напрямках управлінського консультування (бізнес-планування, фінансова оцінка, маркетинг, податкове планування, митне регулювання та інше).
Стимулювання розвитку вітчизняного консультаційного бізнесу пов’язане з необхідністю зменшити залежність української економіки від іноземних експертів та знизити витрати на іноземних високооплачуваних спеціалістів. До переваг вітчизняних консультантів відносяться знання ними глибинних причин існуючих управлінських проблем та оптимального їх вирішення, а також можливість адаптації сучасних методів управління до особливостей вітчизняних підприємств.
Зараз у діяльності консультаційних фірм України намічаються якісні зміни, пов’язані зі зміною спеціалізації послуг, що надаються. Основними видами послуг консультаційного обслуговування стають постприватизаційна підтримка підприємств маркетингові дослідження, організація маркетингу на підприємствах, розробка ділових стратегій розвитку, пошук партнерів та інвесторів, формування public relations, проведення рекламної кампанії.
Попит на консалтингові послуги в Україні залишається низьким. Основні причини:
• складна макроекономічна ситуація та зниження ділової активності;
• відсутність культури роботи з незалежними експертами;
• побоювання щодо порушення конфіденційності;
• низька платоспроможність клієнтів;
• неспроможність оцінити корисність консалтингових послуг;
• відсутність гарантій конкретних результатів і позитивного ефекту від консультування;
• складність отримання об’єктивної інформації про консультаційні фірми та їх можливості.
Однак управлінський консалтинг має свої перспективи. Поступове збільшення попиту на консалтингові продукти може відбутися в результаті поліпшення якості послуг, що надаються.

80. Правове регулювання міжнародного консалтингу в Україні
Управлінське консультування — професійна діяльність, яка полягає у наданні незалежних і об’єктивних порад та технічної допомоги кваліфікованими спеціалістами фірмам, організаціям, окремим підприємцям з метою сприяння останнім у визначенні та дослідженні управлінських проблем, пошуку їх оптимальних рішень. Надаються консалтинговими фірмами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку (товарів, послуг, цінних паперів, ліцензій і т д), оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техніко-економічне обґрунтування між. співробітництва, проводять маркетингове дослідження тощо.
Сьогодні в Україні працює понад 300 вітчизняних консалтингових фірм, з яких 42% займаються виключно наданням послуг з питань управлінського консультування, відкриті представництва провідних консалтингових фірм, що є лідерами консультаційного бізнесу, в тому числі «великої п’ятірки» (Deloitte & Touch Tohmatsu int., Arthur Andersen & CoSC, PriceWaterhouseCoopers, Ernst & Young, McKinsey & Co).
Попит на консалтингові послуги в Україні залишається низьким. Основні причини:
• складна макроекономічна ситуація та зниження ділової активності;
• відсутність культури роботи з незалежними експертами;
• побоювання щодо порушення конфіденційності;
• низька платоспроможність клієнтів;
• неспроможність оцінити корисність консалтингових послуг;
• відсутність гарантій конкретних результатів і позитивного ефекту від консультування;
• складність отримання об’єктивної інформації про консультаційні фірми та їх можливості.
Однак управлінський консалтинг має свої перспективи. Поступове збільшення попиту на консалтингові продукти може відбутися в результаті поліпшення якості послуг, що надаються.

81. Роль франчайзингу у МЕД України
Франчайзинг — механізм передання чи продажу ліцензій на товарний знак (марку) чи технологію відомої фірми на певних комерційних умовах іншій особі (юридичній, рідко — фізичній), яка отримує виключні права на певні форми виробничо-збутової діяльності.
Необхідність франчайзингу в Україні зумовлена втратою ринків збуту багатьма вітчизняними підприємствами в умовах загострення конкуренції на внутрішніх ринках, відсутністю достатніх фінансових можливостей для запровадження нових технологій у виробництво, неконкурентоспроможністю порівняно з іноземними фірмами.
Організація підприємства на умовах використання франшизи значно знижує підприємницькій ризик, тому що в цьому випадку відбувається використання бізнесу, що довів свою ефективність. Отже, розвиток франчайзингу може виявитися однією з найбільш ефективних форм підтримки підприємництва.
Економічний сенс франчайзингу полягає в поєднанні ефективності, енергії і мобільності невеликого приватного підприємства та технологічних досягнень, гарантій і розкрученої торгової марки великого постачальника.
Однією з основних рис українського франчайзингу є присутність іноземного елементу. Це викликає певні правові проблеми: з’ясування правосуб’єктності іноземної сторони; правове регулювання і захист виняткових прав промислової власності; відповідність українського законодавства міжнародним нормам і угодам. Необхідність впорядкування законодавчої бази франчайзингу.
Останнім часом в Україні набуває поширення товарний франчайзинг. Тут франчайзером зазвичай виступає крупний товаровиробник, який надає право на продаж та сервісне обслуговування товарів, маркованих товарним знаком франчайзера. Він може застосовуватись і щодо товарів, які виготовляє сам франчайзер, і до товарів, що виготовляються іншими фірмами і продаються під торговою маркою франчайзера.
Франчайзинг має ряд переваг:
- за фіксовану плату франшизоодержувач отримує кваліфіковану допомогу, яка в іншому випадку була б для нього надто дорогою.
- вигоди існують і для франшизодавця, оскільки він виходить на нові ринки збуту без суттєвих капіталовкладень;
- такий метод бізнесу дає можливість розширення географічних меж збуту товару.
- франшизодавець потребує меншої кількості управляючих, що зменшує його витрати на заробітну плату.
- франшизоодержувач має більший стимул досягнення кращих результатів, ніж найманий працівник

82. Структура франчайзингу у відкритій економіці України
Франчайзинг – механізм передання чи продажу ліцензій на товарний знак (марку) чи технологію відомої фірми на певних комерційних умовах іншій особі, яка отримує виключні права на певні форми виробничо-збутової діяльності.
Фірма, яка має право власності на відому товарну марку, надає дрібному підприємцю, котрий має можливість ефективно працювати на певному ринку, право користуватися своїм фірмовим знаком. Як правило, йдеться про взаємини великої, інколи всесвітньо відомої корпорації, яка вже «проникла» своїми товарами на певний ринок або з тих чи інших причин стала на ньому відомою, а також місцевої господарської структури, ініціативної групи, яка бажає вкласти капітал у гарантований проект. У деяких галузях (особливо у харчовій сфері — «Макдональдс», готельній справі — «Хілтон», індустрії мод — «Кевін Кляйн» та ін.) велике значення має наявність старої, відомої марки, до якої у споживачів є довіра.
Відтак нові фірми можуть скористатися потужністю потенційного принципала, його конкурентними перевагами та увійти в його ринкову орбіту. Головними завданнями таких фірм-реципієнтів є віднаходження капітальних ресурсів для «запуску» проекту, а також наступний менеджмент, загальне управління підприємством.
Залежно від цілей та сфери реалізації франчайзингової моделі відносин виділяють три типи франчайзингу:
• виробничий франчайзинг (надаються засоби виробництва, комплекс обладнання, технології, витратні матеріали, як з метою підтримки якості продукту, так і з метою забезпечення власного збуту);
• торговельний франчайзинг (товарні поставки від франчайзера);
• ліцензійний франчайзинг (право користуватися її маркою, товарним знаком та дозвіл на відкриття комерційних структур; така форма є найбільш поширеною).
Модель франчайзингу є надзвичайно важливою для малого бізнесу, а також містить значний потенціал співробітництва невеликих господарських структур із великими фірмами, ТНК, провідними виробниками — власниками відомих торгових марок.
Розвитку франчайзингу сприяють процеси глобалізації. Починаючи з 90-х років ХХ ст. дедалі активнішою учасницею угод типу франчайзингу стає Україна. Причому в нашій країні можливості розвитку цієї форми міжнародного співробітництва відкрились саме у зв’язку з лібералізацією соціально-економічного життя взагалі та сфери взаємодії із закордонними партнерами зокрема.

83. Правове регулювання міжнародного франчайзингу в Україні
Захист економічних інтересів франчайзі залишається одним із головних завдань правового регулювання франчайзингу. Адже він зобов’язаний виконувати всі зумовлені вказівки і вимоги франчайзера. Так, франчайзер може встановити вищі ринкові ціни на устаткування, що він надає.
Правове регулювання відносин франчайзингу багато в чому має на меті вирівняти баланс можливостей сторін у договорі.
Практично в усіх країнах з розвинутими відносинами франчайзингу створені й активно діють національні і міжнародні федерації й асоціації франчайзингу.
З іншого боку, франчайзер теж достатньо вразливий і потребує законодавчого захисту. Найскладнішим моментом є невизначеність щодо обсягу інфо, яка підлягає розкриттю до підписання угоди. Продавець, розкривши ноу-хау, стає залежним від покупця, який, отримавши готовий бізнес-проект, може йому не заплатити.
У 2001 р. КМУ було внесено до ВРУ проект ЗУ “Про франчайзинг”. Метою проекту було законодавче регулювання відносин між суб’єктами господарювання щодо передачі прав на використання в господарській діяльності комплексу виключних прав власника на фірмове найменування, комерційну інформацію, ноу-хау і т. д. При аналізі проекту Закону в ньому були виявлені такі недоліки:
-відсутні визначення ключових понять, що використовуються у франчайзингу;
-законопроект не узгоджений із законодавством у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
-проект дублює розділи ЦКУ і ГКУ, не вносячи ніяких доповнень у регулювання франчайзингу;
-відсутні норми про регулювання переддоговірних франчайзингових відносин;
-відсутні норми щодо розкриття інформації;
-не передбачені питання створення системи саморегулювання;
-відсутність норми щодо регулювання міжнародного франчайзингу.
Однак, внаслідок очікування прийняття ЦКУ роботу над проектом Закону України “Про франчайзинг” було призупинено. Отже, потреба розробки та прийняття ЗУ “Про франчайзинг” сьогодні стає ще більш актуальною. У цьому Законі необхідно передбачити всі юридичні аспекти взаємовідносин сторін і розвитку українського франчайзингу, які 6 відповідали міжнародним вимогам.
Прийняття цього Закону дозволить створити прозорі механізми для становлення і розвитку ф-гу, що значною мірою стимулюватиме створення нац мереж ф-гу, залучення міжнар ф-гу.

84. Реклама в міжнародній економічній діяльності України
Реклама є важливим засобом проникнення на міжнародні ринки, з метою сприяння експорту, пошуку партнерів по міжнародному інвестиційному спів роб-ву тощо. Особливо в умовах загострення конкуренції на світових риках.
Особливості міжнародної рекламної діяльності визначаються відмінностями закордонних ринків від нац.-го, отже має враховувати особливості споживання та ринкової поведінки суб’єктів за кордоном, характер іноземного правового регулювання.
На рекламному ринку відбувається продаж послуг суб’єктом рекламної діяльності (рекламне агентство, рекламний відділ ЗМІ) рекламодавцеві. Прибуток рекламного агентства формується з комісійної винагороди, а також оплати творчих робіт.
У реклами дуже багато спільного з іншими інструментами просування товару (sales promotion, PR, direct marketing). На відміну від цих інструментів реклама спрямована на забезпечення обізнаності потенційних покупців про товари та фірму, створення їх образу.
Серед імпортованих послуг у 2008 р. в Україну частка рекламних послуг ( + вивчення ринку,опитування громадської думки) складала 3,9 % (у 2005 р. 5,9%). Вартісно імпорт рекламних послуг зріс на 47% (склав 250 млн. дол.). У експорті послуг рекламні послуги склали 2,5% (298 млн. дол.), у 2005 р. частка була 1%. Але вартісно експорт рекламних послуг зріс в 4,7 разів. Тож:
- частка імпорту рекламних послуг в структурі імпорту послуг України проявляла тенденцію до зниження, але вартісно зросла майже в півтора рази;
- по експорту частка збільшується, але все одно є незначною, хоча вартісно експорт швидко зростає;

85. Паблік рілейшнз у МЕД України
PR – наука и искусство достижения взаимопонимания и согласия в обществе, между людьми, между организациями и общественностью. Стратегия PR подчинена достижению главной цели – гармонизации интересов организации с другими ведомствами, фирмами, компаниями, группами. PR является наукой и искусством формирования общественного мнения в желаемом направлении.
В основном PR выполняет три основные функции:
1. Контроль мнения и поведения общественности с целью удовлетворения потребностей и интересов организации, от имени которой проводятся PR-акции;
2. Реагирование на общественность, т. е. организация учитывает события, проблемы и соответствующим образом реагирует на них;
3. Достижение взаимовыгодных отношений между всеми связанными с организацией группами общественности путем содействия плодотворному содействию с ними.
Международный PR – достижение взаимопонимания путем сближения географических, культурных, языковых отличий. От имиджа страны зависит ее лицо, на которое реагируют инвесторы, общественное мнение других стран, имеющих прямое воздействие на своих лидеров. Такие международные события, как падение Берлинской стены, объединение Европейской экономики, война в Персидском заливе – показывают значение глобальной роли PR.

86. Правове регулювання міжнародного лізингу в Україні
Лізинг (англ. leasing — оренда, майновий найм) — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна.
Базове між джерело регулюв лізингових відносин – Конвенція про між фін лізинг 1988 р.
Основне правове джерело в Україні ЗУ «Про лізинг» (набув чинності 1998 р.). Ним визначаються:
- поняття лізингу,
- об’єкти лізингу (б-я рухоме чи нерухоме майно, що відноситься до основних фондів),
- суб’єкти (лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізингового майна),
- основні права та обов’язки лізингодавця, та лізингоодержувача,
- процедуру здійснення лізингових платежів та їх склад,
- правила укладення договорів лізингу;
В цілому даний закон відповідає потребам між лізингового спів роб-ва але необхідною є подальша конкретизація діяльності лізингових компаній, розширення переліку суб’єктів та об’єктів лізингу, більш точне визначення умов оподаткування, майнових прав тощо.
Участь фін-кредитних установ у лізингових операціях регламентується ЗУ «Про банки та банківську діяльність».
Також підписані Україною міжнародні договори , а також договори, що укладаються комерційними суб’єктами лізингу.

87. Місце міжнародного лізингу на ринку лізингу в Україні
Лізинг (англ. leasing — оренда, майновий найм) — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна.
У масштабах країни поширення лізингу – важливий фактор НТП, поліпшення фін стану, зменшення тиску на центр фін фонди. В Україні планується формування лізингових компаній з метою розвитку авіаційного транспорту, аграрного сектору (компанія «Украгролізинг» вже існує).
Ринок лізингу в Україні:
- 2007 р. 90 лізингових компаній, 70% розміщено в києві;
- обсяги ринку 2007 року: 14 млрд. грн. активів було передано в лізинг, вартість портфеля лізингових угод 19 млрд. грн.
- фінансуються лізингові угоди на 70% за доп банківських кредитів; лише на 8% за доп власних коштів лізингодавця;
- найпопулярніші предмети лізингу, які також займають найбільшу частку за вартістю в портфелях лізингу це транспортні засоби (переважно легкові авто, залізничний, вантажний), виробниче обладнання, с/г техніка та комп’ютерне та телекомунікаційне обладнання;
У 2008 році експорт послуг з операційного лізингу склав 78 млн. дол., що є 0,7% від загального імпорту послуг (з 2005 р. частка не змінилася, хоча вартісно експорт за 3 роки зріс майже в 2 рази). По імпорту в 2008 р. – 93 млн. дол. (1,4% від загального імпорту послуг Україною), в 2005 р. частка була 2,4%), а вартісно імпорт зріс за 3 роки на 32 %.
Отже:
- експорт послуг операц л-гу динамічно зростав останнім часом, хоча його частка в стр-рі експорту послуг є невеликою;
- імпорт таких послуг зростає повільніше, але вартісно він перевищує експорт на приблизно 15 млн. дол.
Отже, якщо додати середні значення експорту та імпорту лізингових послуг за період 2005 – 2008 рр. (300 млн. грн.. + 450 млн. грн. = 750 млн. грн.) і порівняти їх з обсягом ринку лізингу України за 2007 рік 19 млрд. грн. , то отримаємо що зовнішньоторгівельний оборот лізингових послуг склав приблизно 4 % від обсягу ринку лізингу в Україні.
Найкрупніші лізингові компанії за портфелем лізингових угод ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль”, ТОВ “Євро Лізинг”, ТОВ “УніКредіт Лізинг”.

88. Роль міжнародного лізингу у відкритій економіці України
В умовах жорсткої конкуренції виникає необхідність заощадження фін ресурсів а також відстрочення платежів. У цьому випадку різні форми оренди, а зокрема лізинг стають особливо важливими. Такі операції сьогодні опосередковують вир-во приблизно 80% нових видів продукції. Нині лізинг перетворився на потужний чинник пром.. розвитку, а лізингові операції – найпоширеніший вид оренди в міжнародній практиці.
Лізинг (англ. leasing — оренда, майновий найм) — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна.
Функціонально лізинг поєднується з іншими формами МЕД. Формально він належить до сфери послуг, але в ньому беруть участь також суб’єкти які виробляють дане майно. Лізинг має багато спільного з кредитними операціями, може бути елементом вир кооперування. Також має спільні риси з експортно-імп операціями (товарів та послуг).
В умовах ринку активну роль у розвитку між лізингового спів роб-ва відіграє д-ва. В Україні планується формування лізингових компаній з метою розвитку авіаційного транспорту, аграрного сектору (компанія «Украгролізинг» вже існує).
У масштабах країни поширення лізингу – важливий фактор НТП, поліпшення фін стану, зменшення тиску на центр фін фонди.
За останні роки Україна має гідний потенціал лізингових контрактів – 500 млн. дол. Але реалізовується лише 1/5 цих контрактів.
У 2008 році експорт послуг з операційного лізингу склав 78 млн. дол., що є 0,7% від загального імпорту послуг (з 2005 р. частка не змінилася, хоча вартісно експорт за 3 роки зріс майже в 2 рази). По імпорту в 2008 р. – 93 млн. дол. (1,4% від загального імпорту послуг Україною), в 2005 р. частка була 2,4%), а вартісно імпорт зріс за 3 роки на 32 %.
Отже:
- експорт послуг операц л-гу динамічно зростав останнім часом, хоча його частка в стр-рі експорту послуг є невеликою;
- імпорт таких послуг зростає повільніше, але вартісно він перевищує експорт на приблизно 15 млн. дол.

89. Перспективи розвитку міжнародного лізингу у МЕД України
В умовах жорсткої конкуренції виникає необхідність заощадження фін ресурсів а також відстрочення платежів. У цьому випадку різні форми оренди, а зокрема лізинг стають особливо важливими. Такі операції сьогодні опосередковують вир-во приблизно 80% нових видів продукції. Нині лізинг перетворився на потужний чинник пром.. розвитку, а лізингові операції – найпоширеніший вид оренди в міжнародній практиці.
Лізинг (англ. leasing — оренда, майновий найм) — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна.
В умовах ринку активну роль у розвитку між лізингового спів роб-ва відіграє д-ва. В Україні планується формування лізингових компаній з метою розвитку авіаційного транспорту, аграрного сектору (компанія «Украгролізинг» вже існує).
У масштабах країни поширення лізингу – важливий фактор НТП, поліпшення фін стану, зменшення тиску на центр фін фонди.
За останні роки Україна має гідний потенціал лізингових контрактів – 500 млн. дол. Але реалізовується лише 1/5 цих контрактів.
Ринок лізингу в Україні:
- 2007 р. 90 лізингових компаній, 70% розміщено в києві;
- обсяги ринку 2007 року: 14 млрд. грн. активів було передано в лізинг, вартість портфеля лізингових угод 19 млрд. грн.
- фінансуються лізингові угоди на 70% за доп банківських кредитів; лише на 8% за доп власних коштів лізингодавця;
- найпопулярніші предмети лізингу, які також займають найбільшу частку за вартістю в портфелях лізингу це транспортні засоби (переважно легкові авто, залізничний, вантажний), виробниче обладнання, с/г техніка та комп’ютерне та телекомунікаційне обладнання;
У 2008 році експорт послуг з операційного лізингу склав 78 млн. дол., що є 0,7% від загального імпорту послуг (з 2005 р. частка не змінилася, хоча вартісно експорт за 3 роки зріс майже в 2 рази). По імпорту в 2008 р. – 93 млн. дол. (1,4% від загального імпорту послуг Україною), в 2005 р. частка була 2,4%), а вартісно імпорт зріс за 3 роки на 32 %.
Отже:
- експорт послуг операц л-гу динамічно зростав останнім часом, хоча його частка в стр-рі експорту послуг є невеликою;
- імпорт таких послуг зростає повільніше, але вартісно він перевищує експорт на приблизно 15 млн. дол.
Отже, якщо додати середні значення експорту та імпорту лізингових послуг за період 2005 – 2008 рр. (300 млн. грн.. + 450 млн. грн. = 750 млн. грн.) і порівняти їх з обсягом ринку лізингу України за 2007 рік 19 млрд. грн. , то отримаємо що зовнішньоторгівельний оборот лізингових послуг склав приблизно 4 % від обсягу ринку лізингу в Україні.
Найкрупніші лізингові компанії за портфелем лізингових угод ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль”, ТОВ “Євро Лізинг”, ТОВ “УніКредіт Лізинг”.

90. Розвиток страхових послуг в Україні як фактор інтеграції в систему міжнародного поділу праці
Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів у ЗЕД. З погляду інтересів держави передусім має значення забезпечення господарських інтересів експортерів (підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів). Страхування як необхідна складова валютно-фінансових і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності й коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.
Держава може забезпечувати «верхній поверх» перестрахування, що створює достатньо сприятливу кон’юнктуру на ринку страхування щодо співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку дає змогу заінтересувати національних виробників у продажу товарів на зовнішніх ринках.
Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних із міжнародно-політичною, соціально-економічною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100 % «поля діяльності», пов’язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % — з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).
Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала формуватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже, недостатній розвинутості ринкових інституцій у сфері виробництва об’єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних установ України. У свою чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб’єктів, а й при здійсненні експортно-імпортних операцій, у процесі інвестування української економіки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.
На 2008 в Україні зареєстровано 475 страхових компаній., діяльність яких прив’язана до фінансово-промислових центрів держави. Тому нагальним завданням є поширення страхувальної мережі на підтримку комерційної, міжнародної комерційної діяльності для всіх ринкових агентів.
Нагальною є потреба оптимізації законодавчої бази страхувальної діяльності в Україні, зокрема щодо допущення та регламентації роботи нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов функціонування страхових посередників.

Частина 3

91. Страхування в міжнародній економічній діяльності: світова практика та українська специфіка
Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів у ЗЕД. З погляду інтересів держави передусім має значення забезпечення господарських інтересів експортерів (підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів). Страхування як необхідна складова валютно-фінансових і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності й коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.
Держава може забезпечувати «верхній поверх» перестрахування, що створює достатньо сприятливу кон’юнктуру на ринку страхування щодо співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку дає змогу заінтересувати національних виробників у продажу товарів на зовнішніх ринках.
Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних із міжнародно-політичною, соціально-економічною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100 % «поля діяльності», пов’язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % — з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).
Система фінансово-страхової підтримки ЗЕД в Японії: діє специфічна різнорівнева структура кредитних і страхових інституцій. Так, при наданні короткострокових кредитів експорту основним донором є Банк Японії, який виходячи зі ставки в 2,5 % фінансує численні комерційні банки. Останні, у свою чергу, надають кредити безпосереднім учасникам операцій із «націнкою» лише в 0,25 %, збільшуючи при цьому валовий кредитний ресурс за рахунок власних фінансових можливостей. Аналогічний механізм «зростаючої хвилі» діє і при середньостроковому а також довгостроковому кредитуванні експорту. Таким чином, у Японії діє складний механізм «перерозподілу» ризиків і фінансово-кредитного навантаження між комерційними структурами й урядом.
Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала формуватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже, недостатній розвинутості ринкових інституцій у сфері виробництва об’єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних установ України. У свою чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб’єктів, а й при здійсненні експортно-імпортних операцій, у процесі інвестування української економіки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.
На 2008 в Україні зареєстровано 475 страхових компаній., діяльність яких прив’язана до фінансово-промислових центрів держави. Тому нагальним завданням є поширення страхувальної мережі на підтримку комерційної, міжнародної комерційної діяльності для всіх ринкових агентів.
Нагальною є потреба оптимізації законодавчої бази страхувальної діяльності в Україні, зокрема щодо допущення та регламентації роботи нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов функціонування страхових посередників.

92. Правове регулювання страхування в Україні
Зі змісту законодавства про страхування можна зробити висновок, що страхова діяльність охоплює такі види господарської діяльності як: страхування, перестраховування і фінансову діяльність, пов’язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулюються рядом нормативно-правових актів, які залежно від сфери їх дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (в частині, що стосується підприємницької діяльності на страховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяльність як окремий вид підприємництва.
Серед загальних нормативно-правових актів передусім слід назвати ЗУ “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” тощо.
Систему спеціального законодавства очолює ЗУ “Про страхування” 1996 р., що регулює відносини у сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
Серед актів спеціального законодавства можна виділити ряд постанов КМУ: “Про порядок та умови обов’язкового авіаційного страхування” 1998 р., “Про впровадження механізму страхування експортних та кредитних ризиків” 1998 p., “Про впорядкування діяльності страхових брокерів” 1999 р. та інші.
Важливе місце у системі законодавства про страхову діяльність належить Правилам страхування, що розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Міністерством фінансів України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Міністерство фінансів України має право відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам цієї статті.
У разі коли до правил страхування вносяться зміни, страховик повинен подати ці зміни до Міністерства фінансів України для погодження

93. Роль хеджування у розширенні експорту та підвищення ефективності МЕД України
Хеджува́ння — засіб зменшення ризику шляхом укладання протилежної угоди, найбільш ефективний метод мінімізації ризиків.
Хеджування являє собою систему економічних відносин учасників фінансового ринку.
Інструментом хеджування є інструменти строкового ринку (деривативи) – форвардні контракти, опціони та ф’ючерсні контракти. Деривативи – це стандартний документ, що засвідчує право придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. В міжнародній практиці строкового ринку деривативами є форвардні контракти, ф’ючерсні контракти та опціони, що і покладено в основу законодавчого регулювання випуску та обігу деривативів в нашій країні.
При визначенні механізму хеджування значний інтерес викликає вибір оптимальних інструментів хеджування. При вирішенні цього питання правильніше виходити з головної мети користування обраним інструментом та враховувати вплив двох факторів: майбутніх намірів хеджера та виду ризику. Мотиви хеджерів можуть істотно відрізнятися. Частина їх вважає за краще цілком хеджувати касову позицію від будь-якого ризику і тому підтримує строкову позицію протягом всього строку дії касової. Інші ж вдаються до допомоги строкових контрактів лише у разі очікування сильних коливань ринку, що спричиняються зовнішніми причинами. У подібних випадках період дії строкової позиції виявляється значно меншим, ніж у касової позиції, та після стабілізації ситуації на ринку строкові позиції ліквідовуються. Щодо врахування виду ризику, то лише знаючи джерело походження і вид ризику, який виник від використання активу, можна вирішувати питання про відповідні цьому ризику методи та інструменти страхування. Крім цих факторів, існує низка інших факторів, що відіграють важливу роль при виборі інструментів хеджування, такі як особливості хеджованого активу, оцінка товарних позицій, ретельний аналіз діяльності, порядку розрахунків та ціноутворення, що дасть можливість виявити, на яких етапах виникають ризики, ступінь їх можливого негативного впливу на кінцеві результати діяльності.
Важливим елементом є врахування ліквідності вибраного інструменту, тобто слід вибирати інструмент не тільки зручний для хеджування, а й достатньо ліквідний відповідно до поточних ринкових умов.
Підсумовуючи, варто відмітити, що набутий світовий досвід хеджування вимагає адаптації до реалій трансформаційної економіки нашої країни, що, в свою чергу, обумовлює подальші наукові дослідження проблем хеджування з урахуванням світового та вітчизняного досвіду.

94. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму в Україні
Міжнародний туризм — це реалізація комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності.
Це галузь світової економіки, що характеризується високими темпами розвитку. Так, якщо у 1950 р. туристичні подорожі здійснили 25 млн осіб, то за півсторіччя їх кількість збільшилася у 30 разів і у 2005р. досягла 950 млн осіб. Для багатьох країн міжнародний туризм став найприбутковішою галуззю економіки, а доходи від нього — важливою складовою національних бюджетів. На цю галузь припадає 10% виробленого у світі валового продукту. Протягом останніх років прибутки від міжнародного туризму збільшувалися щорічно в середньому на 9%.
Україна поки що не належить до світових лідерів за кількістю відвідань туристами, однак особливості її географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють можливості для інтенсивного розвитку.
За 2009 рік Україну відвідало 282287 іноземних туристів, що на 24,2% менше порівняно з кількістю туристів у 2008 році (372 752).
Важливим чинником збільшення турпотоку з країн ЄС є безвізовий порядок в’їзду до України громадян цих країн, започаткований у 2005 р. Найчисельнішою групою іноземних відпочиваючих є росіяни – 68 % від загальної кількості оздоровлених іноземців. Традиційно до українських санаторіїв приїжджають відпочивати громадяни Молдови та Білорусії, (12 % та 11 % від загальної кількості). На четвертому місці громадяни ФРН, на п’ятому – Казахстану, далі – Польща, США.
Водночас у туристичній галузі України лишаються і нерозв’язані проблеми. Зокрема, за загальною кількістю відвідань країна ще значно поступається іншим країнам, що межують з Україною: 2005 р. тільки столицю Чехії відвідало понад 20 млн осіб; зберігаються помітні регіональні диспропорції у розвитку туризму: у 2005 р. 80% відвідань іноземних туристів, як і раніше, припадало на 4 регіони: АР Крим (27%), Київ (26%), Одеську область (16%) та Севастополь (11%).
Серед інших проблем — повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; відсутність відповідних об’єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості; невідповідність значної частини туристичних закладів міжнародним стандартам; недостатній розвиток туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних шляхів та міжнародних транспортних коридорів; неузгодженість питань щодо використання рекреаційних ресурсів та їх збереження. Активізація міжнародного співробітництва у розвитку іноземного туризму, посилення його комунікаційних функцій та формування позитивного іміджу України може здійснюватися як на рівні держави, так і шляхом участі в роботі відповідних міжнародних організацій. Укладення міжурядових угод і угод між спеціалізованим національним й іноземними органами управління туризмом про співробітництво у сфері туризму, зокрема опрацювання питань про можливість розширення застосування безвізового режиму за обміну туристичними групами, є чинником інтенсифікації двосторонніх відносин та поглиблення інтеграції передусім на субрегіональному рівні.

95. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та задачі
Україна має досить непогані передумови розвитку туризму, які умовно можна віднести до двох ключових категорій:
-природний потенціал — рекреаційні та лікувальні можливості, краєвиди (узбережжя Чорного та Азовського морів, річкові та озерні пляжі, гірські бази в Карпатах та кримських місцевостях, лікувальні курорти, джерела мінеральних вод, лісопаркові зони та ін.);
-національна культурно-історична спадщина, яка становить інтерес для ознайомлення з нею, передусім у Києві, Львові, Чернігові, Одесі . . .
Науково-промисловий потенціал України становить базу для розвитку наукового та ділового туризму. Зокрема, слід відзначити наукову інфраструктуру НАН України, інших науково-дослідних закладів, а також наявність багатьох промислових, навіть агропромислових підприємств, які перебувають в авангарді високотехнологічного виробництва.
Наявність великої української діаспори становить собою значущу передумову етнічного туризму. Величезна кількість місць релігійного паломництва.
Регіональним лідером у галузі міжнародного туризму в Україні є місто Київ. Причому відповідно до програм довгострокового розвитку столиці планується збільшення кількості іноземних туристів до 2020 р. у 6 разів. Для реалізації цієї мети в місті створюється комплексна інфраструктура галузі, що відповідають найбільш жорстким міжнародним стандартам.
Найбільшою перешкодою розвиткові міжнародного туризму в Україні є відсутність необхідної інфраструктури — готельних комплексів, мотелів, туристичних баз, кемпінгів, мотелів, зручних та швидкісних шляхів сполучень. Малорозвинутою в Україні є і мережа супутніх щодо міжнародного туризму видів діяльності — виготовлення сувенірів, надання послуг зв’язку, транспортування, харчування тощо.
Головними партнерами України є РФ, Молдова, Білорусь, Польща, Югославія, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словаччина, ФРН, Узбекистан, США, Грузія.
Поступово, в міру економічного піднесення, зростатиме кількість українців, які виїжджатимуть з туристичними цілями за кордон. Характерними цілями таких виїздів є літній відпочинок на морі (у Туреччині, Болгарії та колишніх республіках Югославії — дешеві тури, в Італії, Іспанії, Греції, на Кіпрі та на екзотичних островах — більш дорогі). Популярністю користуються найбільш відомі європейські столиці та великі культурно-історичні центри. Частішають виїзди за кордон з науково-навчальними цілями.
У цілому в Україні є хороші можливості для активного розвитку міжнародного туризму як однієї зі складових загального механізму міжнародної економічної діяльності, але потрібно, як це зазначається в ЗУ «Про туризм», забезпечити раціональне використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму.
96.Проблеми залучення України до міжнародного валютного ринку
Мнр. валютний ринок – сукупність відн-н, що здійсн-ся в світових фін. центрах з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті. Мнр. центрами по торгівлі валютою і платіжними документами є Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн. За обсягом валютних операцій найб. світовими валютними центрами є Лондон, де в кінці 90-х років XX століття щодня здійснювалися операції на суму майже 190 млрд. доларів, Нью-Йорк- майже 130 млрд. доларів, Токіо – понад 115 млрд. доларів, Цюріх – понад 50 млрд. доларів.
Мета розв-ку валютного ринку в У.:
стабілізація валютного курсу та забезпечення оптимального ступеня зовнішньої та внутрішньої конвертацій національної грошової одиниці;
забезпечення надійних джерел надходжень валютних цінностей на валютний ринок;
стимулювання експортного потенціалу;
урівноваження платіжного балансу.
Предст-ник У. на валютному ринку – НБУ, який провадить грошово-кредитну політику. Для збільш-ня операцій з гривнею на світ. валютних ринках необх-но залучення ПІІ в екон-ку У. Мета залучення: довгостроковий екон. розв-к. Отже, питання стоїть в підвищенні привабливості У. для іноз. капіталовкладень. Шляхи вирішення:
Узгодження економічної політики держави та грошово-кредитної політики НБУ;
Визначати оптимальні обсяги іноземного інвестування, щоб не потрапити в залежність від припливу іноземних коштів;
Припинення відпливу валюти.
Отже, необхідно створювати оптимальні умови діяльності і в першу чергу забезпечити стабільність національної валюти. Першочергові завдання: лібералізація руху капіталу та розвиток національного валютного ринку.
Інтеграція країн з перехідною економікою у світове господарство спричинила необхідність розвитку валютного ринку цих країн, забезпечення конвертування національної грошової одиниці, формування офіційних золотовалютних резервів, підтримання стабільного курсу національної валюти, а також зменшення дефіциту платіжного балансу. Все це може бути забезпечено проведенням валютної політики, яка повинна бути пов’язана з бюджетною, податковою, грошово-кредитною політикою країни. В умовах поглиблення інтеграційних процесів валютна політика країни повинна відповідати не тільки національним інтересам, але і формуватися під впливом регіонального, національного та наднаціонального факторів.
Так, валютний ринок представляє сферу економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті.
Значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція , низька якість продукції, безробіття, необхідність структурної перебудови виробництва – всі ці проблеми потребують великих грошових ресурсів. З одного боку дефіцит державного бюджету як наслідок економічної кризи призвів до відсутності державних коштів, з іншого – зубожіння основної маси населення не дає змоги в достатній мірі залучити кошти громадян.
Регуляція у сфері грошового обігу є необхідною умовою збалансованого суспільного відтворення та єдиним впровадженим засобом суб’єктивного впливу на господарювання у сучасних умовах.
Найпоширенішою міжнародною торгівельною валютою залишається долар США, за допомогою якого здійснюється 2/3 обсягу міжнародної торгівлі (для порівняння: до впровадження євро у 2002 році обсяги міжнародної торгівлі із використанням долару складали 80% від усього обсягу).
Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов’язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки.
можна дійти висновку, що при посиленні національної грошової одиниці падає і ступінь валютної захищеності національного ринку, що призводить до зростання імпорту, падінню внутрішнього виробництва.
Таким чином, аналіз динаміки розвитку світового та національного валютних ринків, запропоновані модель оцінки збалансованості валютної, грошової та бюджетної політики України та методика розрахунку валютного захисту національної економіки свідчать про необхідність удосконалення державної політики в валютно-фінансовій сфері.

97.Кредитний ринок в умовах відкритої економіки України
Об’єктом кредитного ринку є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій або грошовій формах (гроші, товари, виконані роботи, надані послуги). Незалежно від форми позичена цінність є реальною і має бути збережена у процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Основними учасниками кредитного ринку є кредитори, які надають у позику на різних умовах вільні грошові кошти та позичальники. Також на кредитному ринку суб’єктами є юридичні та фізичні особи, які вступають у кредитні взаємовідносини один з одним (підприємства, організації, установи, урядові структури, домашні господарства, громадяни, держава).Важливе місце займають і фінансово-кредитні устано ви (кредитні спілки, інвестиційні фонди, фінансові, лізингові та факторингові ком панії, ломбарди, довірчі товариства тощо), оскільки зосереджують свою діяльність на окремих, невеликих сегментах кредитного ринку, функціонуючи для певних клієнтів або пропонуючи відносно вузький спектр кредитних операцій.
У. є малою відкритою економікою, тобто, за своєю сутністю, реципієнтом відсоткових ставок та цін на товари. Протягом декількох років У. була нето-імпортером капіталу, що стимулювало споживання та збільшувало зовнішній борг з 2005 р. Активними позичальниками були банки, які намагались збільшити кредитні портфелі. За рахунок споживчого кредитування зростали витрати домогосподарств та інвестиції в основний капітал.
Український ринок кредитних послуг змінився під впливомкризових явищ в економіці, спровокованих як зовнішніми, так івнутрішніми чинниками. Зокрема, можна виділити наступні особливостікредитної діяльності банків в кризових умовах.
1. зміна структури джерел фінансуваннябанківської діяльності, що проявляється у скорочення депозитів;скороченні та зупинці запозичень банків на зовнішніх і внутрішніх ринках;обмеженнітазмінахправилрефінансуваннякомерційнихбанків
національним банком України.
2. скорочення та зупинка окремих видів кредитної діяльності: кредити під заставу нерухомості майже не пропонуються, при чому зростає вартість кредитування; припиняється іпотечне кредитування.
Наслідки: зміна структури самого банківськогосектору (суб’єкти якого формують пропозицію кредитних послуг в країні);зміну структури пропонованих в майбутньому послуг кредитних установ;а також зміну заходів державного регулювання кредитного ринку зурахуванням сучасного досвіду подолання кризових явищ у кредитній сфері.
Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов’язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.
Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.
Держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку.
Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.
Основним головним болем фінансистів є проблемні кредити, частка яких, за даними Асоціації українських банків, складає більш як 1,65 млрд. грн. від усього кредитного портфеля (4,2%). Для порівняння — у європейських банках вважається максимально припустимим рівень до 2%.
У січні 2009 року на грошово-кредитному ринку спостерігалася тенденція до відпливу коштів з банківської системи. Несприятливий розвиток процесів як в світовій економіці, так і, безпосередньо, в Україні, відобразився на довірі до банківської системи.Загальний обсяг депозитів в національній валюті у січні зменшився на 7,4% до 185,4 млрд. грн., у т.ч. фізичних осіб – на 2,8% до 105,0 млрд. грн., юридичних осіб – на 12,9% до 80,4 млрд. грн.Одночасно загальний обсяг депозитів в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) у січні зменшився на 2,2% до 20,0 млрд. дол. США, у т.ч. фізичних осіб – на 4,5% до 13,3 млрд. дол. США, юридичних осіб зросли на 2,9% до 6,7 млрд. дол. США.
Несприятливий розвиток подій як у світовій, так і у вітчизняній економіці, зумовлювали збереження напруженої ситуації на грошово-кредитному ринку України в лютому 2009 року та продовження відпливу коштів з рахунків клієнтів.
Слід відзначити, що зменшення обсягів депозитів, що триває (особливо – фізичних осіб), пов’язано вже не тільки із зниженням довіри до банків, а й і зі зменшенням доходів населення внаслідок погіршення ситуації в економіці. За таких умов населення значну частку заощаджень починає витрачати на поточне споживання, а також на виконання взятих раніше зобов’язань (у т.ч. за кредитами).
Посилення напруги на світових фінансових ринках і штучно спровокована недовіра до окремих банків спричинили в жовтні 2008 року погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку. Це, зокрема, проявилося в посиленні девальваційного тиску на гривню та відпливі коштів із банківської системи. У жовтні – грудні 2008 р. загальний обсяг депозитів у національній валюті зменшився на 13,7%, в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) – на 8%. Офіційний обмінний курс гривні до долара США знизився впродовж цього періоду на 58,4%, а з початку року – на 52,5%.
У жовтні – листопаді минулого року дії Національного банку України спрямовувалися насамперед на забезпечення своєчасності проведення розрахунків банками, недопущення відпливу коштів із банківської системи та збалансування ситуації на валютному сегменті ринку. Запроваджені додаткові заходи включали: підтримку ліквідності банків; обмеження на здійснення певних активних операцій банків в іноземній валюті; недопущення відпливу коштів клієнтів із банківської системи; безперебійне здійснення платежів; тимчасове лімітування відхилень між курсами купівлі та продажу готівкової іноземної валюти; пом’якшення умов використання кредитів в іноземній валюті від нерезидентів тощо. Зазначені дії певним чином сприяли зниженню напруги на грошово-кредитному ринку, що знайшло своє відображення в поступовому зниженні рівня відпливу коштів із банківської системи, збільшенні ліквідності банківської системи, забезпеченні безперебійного здійснення розрахунків.
Ураховуючи надзвичайне значення стабільної грошової одиниці для відновлення позитивних тенденцій в економічному розвитку основне завдання грошово-кредитної політики полягатиме в зниженні темпів інфляції та створенні фундаментальних засад для її стабілізації в подальшому на низькому рівні.
У зв’язку з цим є важливим забезпечення стабільної роботи та підвищення фінансової стійкості банківської системи. Для цього Національний банк вживатиме заходів з посилення моніторингу за фінансовим станом банків, братиме активну участь в опрацюванні питань їх рекапіталізації, стимулюватиме їх до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур. Також будуть спрощені механізми залучення коштів до капіталу банків (у т.ч. субординованого боргу), визначені принципи та умови здійснення реструктуризації кредитів, забезпечені зважені підходи до питання застосування до банків заходів впливу за порушення економічних нормативів, які спричинені зміною обмінного курсу гривні, удосконалені механізми фінансового оздоровлення банків. Одночасно вживатимуться заходи щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі.

98. Основні передумови інвестиційної привабливості економіки України
- Вигідне географічне розташування на євро кордоні з Європейським Союзом, а отже, близькість до основних споживачів ринків Європи;
- Рекреаційні ресурси, хороші можливості для відпочинку та оздоровлення, культурних і туристичних уподобань.
- кваліфікована робоча сила та низькі виробничі витрати; розвинута комунікаційна інфраструктура і хороші транспортні зв’язки, з точки зору логістики.
- Природні ресурси, 60 % с\г земель, чорноземи
- Надлишок населення працездатного віку
- Несформований ринок товарів
- Незадоволений попит населення
- Наявність в Україні інвестиційного законодавства

99. Шляхи підвищення ефективності використання іноземних інвестиційних позик
Іноземні кредити здійснюють позитивний вплив на розвиток економіки України, якщо вони залучаються для розв’язання проблем її ринкового реформування: здійснення реструктуризації народного господарства, модернізації технологічного базису підприємств (фірм), розвитку експортного потенціалу, насичення внутрішнього ринку товарами народного споживання тощо. Іноземні кредити, що беруться лише на погашення дефіциту державного бюджету, найчастіше не поліпшують соціально-економічну ситуацію.
Найбільші іноземні кредити Україні надає МВФ. Вони спрямовуються, як правило, на поповнення валютних резервів і стабілізацію функціонування грошово-кредитної системи країни. Так, МВФ, з умовою, що буде прискорено приватизацію та економічне реформування в цілому (на цих умовах надає кредити і Світовий банк. В Україну надходять позики Європейського Союзу (ЄС), які тепер надаються в евро, в основному для покриття дефіциту державного бюджету. Важливе місце в економіці України посідають кредити ЄБРР, головна мета яких — кредитування малого та середнього бізнесу.
Безумовно, найкращий варіант, щоб іноземні кредити спрямовувались на розвиток національного виробництва, а їх кошти використовувались на купівлю товарів у вітчизняних товаровиробників .
Майже половина залученого іноземного капіталу належить інвесторам із п’яти країн: США, Нідерландів, Росії, Великобританії, Німеччини. Досить значними є обсяги інвестицій в Україну з офшорних зон.
Стан реалізації проектів економічного і соціального розвитку України за підтримки міжнародних фінансових організацій свідчить про неефективне використання коштів іноземних позик, що залучалися для їх впровадження – такий висновок Колегії Рахункової палати України за результатами проведеного аналізу ефективності використання позик міжнародних фінансових організацій (МФО) на виконання системних та інвестиційних проектів економічного і соціального розвитку України за період 2001-2006 років.
Значна частина проектів, що фінансувалася коштами цих позик, у повному обсязі не реалізована, деякі з них припинені на початковій стадії та у зв’язку з суттєвими недоліками в ході впровадження. Для переважної більшості проектів характерним є порушення термінів їх реалізації, неповне освоєння позичкових коштів.
Основними причинами такого стану є тривала нормативно-правова невизначеність стратегії співпраці України з МФО, її ув’язки із програмами дій Уряду, відсутність стратегії державних запозичень для потреб економіки країни на середньострокову та довгострокову перспективу. Не сприяли належному ефекту неповне та несвоєчасне виконання рішень Кабінету Міністрів України з цих питань Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України та іншими відповідальними виконавцями. В країні відсутня дієва системи контролю та впливу на хід реалізації проектів, що підтримуються позиками МФО.
Суттєвою проблемою залишається організаційно-кадрове забезпечення реалізації проектів через групи управління проектами, низький рівень їх кваліфікації. По кожному проекту створюється окрема група управління, замість зосередження основних функцій із супроводження проектів МФО в одній стабільно функціонуючій структурі.
Особливе занепокоєння викликає формування останнім часом у фінансово-кредитній співпраці України з МФО негативного балансу надходження позичкових коштів та платежів з погашення і обслуговування за раніше отриманими позиками.
Для підвищення ефективності іноземних кредитів в Україні необхідно подальше вдосконалення організації залучення, використання й погашення позик, обмеження й поступова відмова від іноземних кредитів на покриття дефіциту бюджету, коли дефіцит утворюється не за рахунок розширення інвестицій; забезпечення незв’язаного характеру кредитів, щоб позики стимулювали національне виробництво, а не використовувалися для імпорту товарів тощо.

100. Морський та річковий транспорт: світові тенденції та українські реалії (статистика на 101-103 вопр.) .
Транспортні послуги – це сукупність зобов’язань, врегульованих нормами права, опосередкованих відповідними договорами, забезпечених господарсько-правовими засобами державного регулювання, та пов’язаних із фізичним переміщенням у просторі пасажирів, багажу, вантажів.
- Зовнішня торгівля тр-тними послугами У, 2009р.:
Морський тр-т: ЕХ=13,7% ІМ=2,4%
Повітряний тр-т: ЕХ=11,8% ІМ=6,6%
Залізничний тр-т: ЕХ=13,4% ІМ=7,9%
Інший тр-т: ЕХ=6,1% ІМ=1,8%
- Частка кремих видів транспорту у вантажообігу і паса жирообігу Ук.2009:
Залізничний: Вантажообіг = 53,3%, Пасажирообіг = 40.6
морський: Вантажообіг = 31,1,Пасажирообіг = 0,7
річковий: Вантажообіг =1,2 ,Пасажирообіг =0,3
автомобільний: Вантажообіг = 8,Пасажирообіг =50,4
повітряний: Вантажообіг = 0,02,Пасажирообіг = 8
трубопровідний: Вантажообіг =6,2 ,Пасажирообіг ;))))
Найважливіші морські порти України є: Одеса, Ізмаїл, Іллічевськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч, Маріуполь, Бердянськ, їх всього 18, перевантажувальних комплектів – 175, судоремонтних заводів – 8. Морський транспорт України складається з Чорноморського, Азовського, Українсько – Дунайського пароплавств, які володіють транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн. тонн та пасажирським флотом на 9,9 тис.
місць.
На даний час морська транспортна галузь України перебуває у складному становищі, що усугубляється загальними кризовими тенденціями в національній та світовій економіці. Дотепер держава не приділяє достатньо уваги інноваційному розвиткові саме морського транспорту. Проте вітчизняний морський транспортний комплекс в останні роки демонструє активний розвиток: зростає обсяг перевезень вантажів та вантажообіг. Відтак, водний транспорт України безперечно заслуговує на більшу увагу з боку як владних структур, так і інвесторів, оскільки має значний потенціал розвитку, бо навіть в сучасних складних умовах здатен демонструвати добрі результати своєї основної діяльності.
Незважаючи на високий потенціал розвитку та гостру потребу у інвестиціях, реальні інвестиції у розвиток водного транспорту залишають бажати більшого. В структурі освоєних інвестицій в основний капітал економіки України частка водного транспорту зовсім незначна, що свідчить про практичну відсутність зацікавлення Інвесторів щодо вкладення коштів у інноваційний розвиток водного транспорту. Підприємства галузі наявними ресурсами проводять активну інноваційну політику, проте коштів потрібно значно більше. Відтак черговий раз постає питання про необхідність чіткої концепції інноваційного розвитку водного транспорту. Необхідний генеральний план розвитку морських портів України, який биопирався на довгострокову програму їх розширення.
В якості останніх важливих практичних результатів діяльності уряду з пожвавлення інноваційного розвитку економіки України слід відзначити Державну цільову економічну програму «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 рр. Програмою передбачено залучити близько 7 млрд. грн. інвестицій для реалізації інноваційних проектів .

101. Залізничний транспорт: сучасні тенденції та роль в міжнародній економічній діяльності України.
Залізничний транспорт – основа усієї транспортної системи України. За результатами 2008 року ним перевезено 56% від загального обсягу вантажів, що перевозяться в країні. Залізничний транспорт продовжує зберігати статус лідера на ринку вантажоперевезень. Це підтверджується часткою залізниць в транзитних перевезеннях, де вона перевищує 95 % (без урахування трубопровідного транспорту). Таким чином, саме залізничний транспорт залишається основним транспортною ланкою, на яку покладаються основні надії по реалізації національного транспортного потенціалу.
Економічна криза суттєво впливає на роботу та фінансове становище залізничного транспорту. Серед причин можна назвати:
1) економіка України виявилася найбільш чуттєвою к впливу кризи, що підтверджується найбільшим в світі падінням рівня економічних показників. Причин такого становища декілька, але головна полягає в односторонній спрямованості економіки України, де головним лідером був гірничо-металургійний комплекс, діяльність якого в основному орієнтувалася на експорт та світовий ринок, а отже виникла залежність від кон’юнктури світових ринків;
2) залізничний транспорт України історично орієнтувався на перевезення вантажів гірничо-металургійного комплексу та сировинних галузей (металургія, хімічна промисловість та ін.). Проте вони найбільш постраждали від економічної (фінансової) кризи. Так, виробництво сталі, виплавка чавуну, випуск прокату скоротилися вдвічі. Внаслідок зазначеного тільки у 2009 році обсяги вантажоперевезень залізничним транспортом скоротилися та досягли рівня 1998-1999 рр., що були найменшими за усю історію існування «Укрзалізниці», що спричинило отримання збитку у сумі 1,2 млрд. грн.;
3) негативним фактором фінансового положення залізничного транспорту стала консервація рівня транспортних тарифів для основних вантажовиробників, що прийнята Урядом у відповідності з програмами підтримки підприємств металургійної, хімічної, будівельної галузей. Однак це виявилося невигідним для «Укрзалізниці», так як хоча й були передбачені пільги на продукцію цих галузей для потреб залізничного транспорту, але її вартість постійно зростає, що створює умови, коли «Укрзалізниця» все більше погіршує фінансове становище;
4) відбувається затримка проведення реформування тарифної системи залізничного транспорту України.
В умовах, що склалися, одним з напрямків поліпшення ситуації в галузі залізничного транспорту є інтеграційні процеси, які охоплюють як відносини між залізничним та іншими видами транспорту. Так розвиток комбінованих перевезень активно підтримується «Укрзалізницею», про що свідчать нові тарифи на вантажні залізничні перевезення, в яких вартість комбінованих перевезень зменшена у 2,8 рази.

102. Міжнародні авіаперевезення та міжнародні автотранспортні сполучення в міжнародній економічній діяльності України
Динаміку розвитку індустрії авіаперевезень уже давно визнано одним із ключових індикаторів економічного благополуччя окремих країн і світу в цілому. Значення авіаційного транспорту в струк-турі транспорту України зростає з кожним роком.
Проте його частка у структурі перевезень все ж досить незначна – близько 0,1%. Український авіаринок розвивається дуже динамічно, за темпами випереджаючи насичені авіаринки Європи, які мають 0,02-0,03% щорічного зростання, порівняно з нашими 15-18% на рік.
Наш ринок невдовзі наздожене структуру авіації, що складається з кількох компаній та великої кількості аеропортів. Нині пасажирські перевезення здійснюються 32-ма вітчизняними авіакомпаніями. Ринок авіаперевезень в Україні представлений 4 основними перевізниками – «АероСвіт», «Міжнародні авіалініїУкраїни» (МАУ), «Дніпроавіа» та «Донбасаеро», до яких в 2008 році приєднались „Роза вітрів” та низь- кобюджетна „Візз Ейр Україна”. Загалом ці компа- нії виконують 95% загальнодержавних пасажирських перевезень. Регіональні компанії представлені дрібними авіаперевізниками в кількості близько 20.
В Україні діє 7 стратегічних аеропортів: Бориспіль(69,7% пасажиропотоку), Донецьк(5), Дніпропетровськ(4), Одеса(7,3), Сімферополь(7,2), Львів(7,7), Харків(2).
Варто виділити такі основні проблеми ринку авіаційних перевезень:
1) морально та фізично застарілий парк літаків, який водночас є невеликим;
2) погіршення стану аеродромів та аеропортів; їх обмежена пропускна спроможність;
3) незначні фінансування на НДКР в Україні: за статистичними даними у 2007 році в авіацію зроб-лено капітальних вкладень на 305 млн.грн. Цей показник становить 0,2% загального обсягу інвес-тувань в економіку України. Для динамічного розвитку авіаційної галузі щорічні асигнування з боку дер жави повинні становити не менше 130-180 млн дол. США.
4) негативний вплив світової кризи;
5) малодоступність авіаційних перевезень для середнього класу, що пов’язано з їх високою вартістю.
6)низька конкурентноздатність авіаційних компаній.
7)Хоча розмір заробітної плати у авіаційній галузі один з найбільших з усього транспортного комплексу (найвища – у працівників трубопровідного транспорту), проте спостерігається відтік кадрів з галузі. За статистичними даними на 2009 рік коефіцієнт плинності кадрів становив 21% – цей показник є достатньо високим. Річ у тому, що авіакомпанії з країн Південно-Східної Азії та Близького Сходу пропону ють зарплату в 5-10 разів вищу.
8) неефективна система підготовки кадрів з авіації, що також спричинює брак персоналу;
9) відсутність активної міжнародної кооперації;
У перевезеннях на невелику відстань поза конкуренцією перебуває
автомобільний транспорт. Його великою перевагою є те, що він майже не
залежить від природних умов і може доставляти вантажі від “дверей до
дверей”. За густотою автодоріг (280 км на тис. км.2) з твердим покриттям
Україна займає перше місце серед країн СНД.
Автомобільний транспорт утримує перше місце за перевезенням
пасажирів та друге – за вантажообігом. Протяжність автошляхів – майже 170
тис. км (155 тис. км доріг має тверде покриття), якість їх за європейськими
стандартами – незадовільна. Недосконалий автопарк, відсутність необхідного
сервісу на дорогах, високі ціни на бензин роблять автотранспорт одним з
найдорожчих видів транспорту.

103. Трубопровідний транспорт України в системі міжнародної економічної діяльності України
Трубопровідний транспорт відрізняється найменшою собівартістю і використовується для перекачування нафти, нафтопродуктів, газу, а також деяких хімічних продуктів (зокрема, аміаку). Він є одним з найефективніших, бо, порівняно із залізничним і автомобільним транспортом, доставка нафти ним в три рази дешевша. Перевагами цього виду транспорту є і можливість функціонування протягом усього року, висока продуктивність праці, відносно мала кількість обслуговуючого персоналу мінімальні втрати при транспортуванні, можливість прокладання трубопроводів за найкоротшою відстанню незалежно від рельєфу, безперервність процесу транспортування, а також його екологічна чистота.
Це відносно новий вид транспорту.
Трубопровідний транспорт в Україні є одним з найрозвинутішим і складається з двох частин – газопроводу та нафтопроводу. За обсягом транзиту трубопровідний транспорт є першим.
На сьогодні Україна є найбільшим у світі транзитером природного газу. Системами магістральних газопроводів, які перебувають у користуванні НАК “Нафтогаз України”, російський природний газ надходить до країн Західної, Центральної та Східної Європи. Ці системи технологічно зв’язані з аналогічними магістральними газопроводами Росії, Бєларусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі, а через них – і з газопроводами всього Європейського континенту.

104. Особливості участі України в міжнародних валютно-фінансових відносинах
МВФ і Світовий банк займають особливе місце в міжнародних економічних відносинах і зі співробітництвом із ним пов’язані численні державні програми відновлення економічного росту в України.. Переважна частина бюджетних інвестицій (фінансування проектів розвитку) здійснюється за рахунок пільгових кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародного валютного фонду. Саме тому, на мою думку, необхідно детальніше розглянути сучасний стан діяльності цих міжнародних фінансових інституцій в Україні та перспективи їх подальшої співпраці Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992 року після підписання Президентом України Указу “Про членство України в Європейському банку реконструкції і розвитку” За період співпраці з ЄБРР (1993-2009 роки) в державному секторі економіки України укладено угод на загальну суму 674,94 млн. дол. США та669,85 млн. євро, з яких використано 567,54 млн. дол. США та 306,89 млн. євро.
Ключовим інструментом організації співпраці є Стратегія ЄБРР в Україні. 18 вересня 2007 року, Радою Директорів Банку було схвалено нову Стратегію, яка направлена на вирішення основних ключових проблем перехідного періоду України, зокрема, стосовно диверсифікації виробничої бази та загального покращення конкурентоспроможності країни, розвитку місцевих ринків капіталу, продовження реформи енергетичного сектору та покращення корпоративного управління.
Україна активно співпрацює і з Світовим банком. Взаємодія зі Світовим банком надає доступ до економічних знань, досвіду та експертизи практично всіх країн світу. 6 грудня 2007 року Рада виконавчих директорів Світового банку затвердила нову Стратегію партнерства з Україною на період 2008-2011 років. Стратегія визначає пріоритети діяльності Групи Світового банку в Україні, включаючи кредитування та інвестиції, надання аналітичних і консультаційних послуг і технічної допомоги. У рамках Стратегії передбачається надання позик на загальну суму від 2 до 6 млрд. дол. США протягом чотирьох років
Іншим важливим кредитором України є Міжнародний валютний фонд. У даний час квота України у фонді складає майже 1929 млн. дол. США, що дало змогу збільшити обсяг кредитів від МВФ. Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та “Механізм розширеного фінансування” (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США Новим імпульсом у сфері співробітництва України та МВФ стала фінансова криза, тобто її наслідки, які негативно позначились на економічній ситуації в державі. Отже, співробітництво з міжнародними фінансово-кредитними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв’язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення.

105. Іноземні та зарубіжні інвестиції в міжнародній економічній діяльності України

Обсяг прямих іноземних інвестицій на одного мешканця України зріс з 34 $(2001) до 872,6.
З країн ЄС надійшло 71,3% аг обсягу інвестицій, СНД- 18,9%, з інших країн- 9,8.
З урахуванням переоцінки, утрат і курс різниці приріст сукупного обсягу іноз капіталу склав 4410 млн. $, що становить 72,6 % рівня попер року.
Інвестиції надійшли з 125 країн світу:
-кіпр – 8 млрд
-Німеччина -6 млрд
-Нідерланди -4 млрд 2 млн
-РФ – 2 млрд 684 млн
-Австрія – 2 млрд 604 млн
-ВБ- 2 млрд
-Франція – 1 млрд. 640
-США – 1 млрд. 387 млн
-Вірг острови – 1 млрд
-Швеція
Прямі інвестиції з України здійснено до 51 країни, переважна частка на Кіпр. 6 млн – заг обсяг інцест. з Укр
95%- ЄС, 3,5%- СНД, 1,5- інші
Україна на сьогодні застосовує всі канали зовнішнього фінансування: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, кредити СБ, кредити МВФ, кредити ЄБРР, держ кредити під гарантії КМУ, приватні.
Форми здійснення іноземних інвестицій – іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах:
- часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
- придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
- придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
- придбання інших майнових прав;
- в інших формах, які не заборонені законами України, зокрема без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.

106. Особливості впливу глобалізації фінансових ринків на економіку України
Глобалізаційні процеси мають свої позитивні та негативні наслідки, які віддзеркалюються по різному на країнах світу в залежності від стану їх економічного розвитку. Тому необхідним є створення стратегій розвитку національних економік, що відповідали б умовам глобалізації. Загальними напрямами таких стратегій повинні стати політика протекціонізму та підтримки національного виробника, ефективна міжнародна політика, державний вплив на розподіл ресурсів та прибутку між галузями виробництва, підтримка соціальних галузей, контроль за діяльністю ТНК, ефективна антимонопольна політика.
Україна сьогодні постала перед необхідністю розробки оптимальної стратегії розвитку національної економіки, моделі участі в світовому глобалізаційному процесі.
Першочерговими проблемами є реформування структури національного виробництва, інституціональної структури економіки, підвищення конкурентоспроможності національних товарів та послуг на міжнародному ринку, покращання інвестиційного клімату, реформування податкової політики, наближення критеріїв розвитку до європейських стандартів.
Вирішення цих проблем повинно вивести Україну на новий рівень економічного розвитку, зміцнити зв’язки з країнами світу та розкрити перспективи до участі в основних світових організаціях.

107. Особливості сучасної торгівлі конкретними фінансовими інструментами в Україні
Однією з форм міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля фінансовими інструментами, що охоплює тор гівлю валютою і цінними паперами, дериватами, кредитами та міжнародні розрахунки. У міжнародній практиці вона реалізується через систему валютно-фінансових відносин, яка містить валютну і фінансову складові. Окремим елементом є міжнародні розрахун ки. Це безготівкові розрахунки за грошовими зобов’язаннями та вимогами, які виникають внаслідок міжнародних відносин.
Міжнародна торгівля фінансовими інструментами як форма міжнародних економічних відносин має свої особливості, оскільки охоплює власне торгівлю специфічними товарами (валюта, цінні папери тощо) та забезпечує обслуговування міжнародного руху товарів і факторів виробництва.

108. Основні політико-правові умови розвитку інвестиційної діяльності в Україні
Необхідними умовами політ-прав середовище для розв іноз інвест діяльності слід розглядати:
-Політична стабільність
-Позитивне ставлення до іноз інвест та наявність нормативно-правових регуляторів.
Політичні показники:
-Зовнішні конфлікти
-Можливість націоналізації власності
-Відсутність або можливість втрати міжн довіри.
Українське законодавство оперує лише термінами націоналізація і реквізиція, у принципі не допускаючи націоналізації іноземної інвестиції, що не відповідає міжнародному праву. Поняття націоналізації є невизначеним за сферою застосування, тоді як поняття реквізиції занадто вузьке за обсягом і не здатне охопити всі випадки примусового вилучення інвестицій. Гарантія стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності та за-хисту від змін інвестиційного законодавства не знаходить реального підтвердження в Україні. Держава порушує взяті на себе зобов’язання щодо забезпечення стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності (тобто інвестиційного режиму). Розглядаючи гарантію захисту прав іноземних інвесторів констатуємо, що важливою є проблема відмови у виконанні винесених рішень і перегляду винесених і виконаних рішень судів, які визнали за іноземними інвесторами право на користування гарантіями, за нововиявленими обставинами – на підставі наступного прийняття ретроактивного законодавства. Така практика є руйнівною для стабільності інвестиційного режиму та захисту прав іноземних інвесторів, а також не відповідає положенням Європейської Конвенції з прав людини. Поряд з цим, статистичні дані за останні кілька років свідчать про стійке зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку нашої держави, хоча, за оцінками спеціалістів, обсяги і темпи інвестування іноземного капіталу в українську економіку є значно нижчими порівняно з іншими державами Східної Європи, які на початку 90-х, як і Україна, стали на шлях розвитку ринкової економіки.
Зокрема, на кінець 2008 р. в економіці України іноземні інвестори вклали 35723,4 млн дол. США прямих інвестицій. За 2008 р. нерезиденти вилучили капіталу на суму 847,8 млн дол. Загалом приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці (мінус 3,9 млрд. дол.) за 2008 р. становив 6180,7 млн дол., що становить 77,9 % рівня попереднього року. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, на 1 серпня 2009 р. становив 37965,7 млн дол., що на 22,3 % більше за обсяги інвестицій на початок 2008 р. .
Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні на сьогодні налічує багато істотних недоліків, про що було зазначено раніше, але є і успіхи, зокрема останніми роками ми можемо спостерігати певне пожвавлення щодо прийняття відповідних підзаконних актів. Так, на сьогодні затверджено Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки (постанова Кабміну від 28 грудня 2001 р. №1801), схвалено план заходів щодо виконання цієї Програми (розпорядження Кабміну від 9 серпня 2002 р. №440-р) та програму “Інвестиційний імідж України” (розпорядження Кабміну від 17 серпня 2002 р. №477-р), створено Координаційну групу з активізації інвестиційної діяльності (постанова Кабміну від 24 жовтня 2002 р., №1568). Отже, на сьогодні в Україні існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, відсутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземним інвестуванням, що негативно впливає на зростання ефективності використання іноземних інвестицій.

109. Сутність та експертна оцінка інвестиційного клімату в Україні
Інвестиційний клімат – це сукупність політ, соціальних та економічних чинників, яка приймається до уваги інвесторів при здійсненні інвестицій.У більшості робіт під час визначення інвестиційного клімату порівнюють параметри інвестиційного потенціалу й інвестиційного ризику, що характеризують політичну стабільність, дотримання податкового законодавства, незмінність правового законодавства, кадрову стабільність. У ряді інших досліджень оцінка інвестиційного клімату здійснюється на основі порівняння рівня ризику й прибутковості інвестицій. У його визначенні використовуються показники політичних та економічних ризиків, строку окупності, поточної вартості інвестицій, норми прибутковості інвестицій.
Серед найчастіше застосовуваних методик оцінки інвестиційного клімату варто виділити універсальний метод, порівняльний аналіз і бальну оцінку інвестиційних можливостей країни. Універсальний метод враховує максимальну кількість економічних характеристик інвестиційного клімату. Порівняльний аналіз інвестиційного клімату виробляється на основі оцінки темпів і перспектив проведення реформ, визначенні інвестиційного клімату в країнах Східної і Центральної Європи. Бальна оцінка інвестиційних можливостей країни ґрунтується на кількісному зіставленні основних показників інвестиційного клімату.
Традиційно експертно-аналітичне оцінювання інвестиційного клімату передбачає виведення інтегрального показника ризику та відповідне аранжування країн шляхом визначення їхнього інвестиційного рейтингу. Для цього проводить-ся аналіз факторів політичного, економічного, соціально-культурного інституційного середови-ща, ресурсів та інфраструктури країн. Деталізація факторів, їхнього компонування, методи їхньої кількісної та якісної оцінки залежать від цілей та конкретних завдань тієї чи іншої інформаційно-аналітичної системи.Аналіз найбільш відомих підходів до оцінки інвестиційного клімату країни свідчать, що міжнародні агентства як основні параметри вико-ристовують макроекономічні показники динаміки приросту й структури ВВП, стану платіжного балансу країни, фінансового ринку, обслуговування зовнішнього й внутрішнього боргу. Такі дослідження проводять з метою оцінки політичного, економічного й соціального стану країни. Середрізноманіття міжнародних методик оцінки інвестиційного клімату варто виділити Moody’s Investors Services, Standard & Poor’s Rating Services, Fitch Ratings, Heritage Foundation/Wall Street Journal, Transparency International, Euromоney, Economic Intelligence Union, A. T. Kearney та інші. Аналіз отриманих результатів оцінок кредитного рейтингу, конкурентоспроможності, індексу економічної волі, індексу корупції, платоспроможності країни, що проводиться міжнародними організаціями, свідчить про покращення інвестиційного клімату в Україні для іноземних інвесторів.
У щорічному рейтингу кредитоспроможності 2005 року Україна поліпшила свої позиції у світовій економіці, зайнявши за індексом конкурентоспроможності 84 місце, за ін дексом технологічної конкурентоспроможності – 85, за індексом державних інституцій – 90 місце.
Результати ранжирування рейтингу A.N. Kearney 62 країн світу за показником глобалізації, який складається з оцінки економічної інтеграції через торгівлю й інвестиції, технологічного зв’язку за допомогою Інтернет, персональних контактів і політичної участі у договорах і міжнародних організаціях, констатували, що Україна посіла 39 місце в рейтингу і поліпшила свої позицій, порівняно з Мексикою, Аргентиною, Росією, що зайняли нижчі позиції.
Рейтинг CalPERS визначає надійність вкладання інвестицій у різні групи фінансових інструментів, пенсійні фонди, з огляду на інтереси найширших верств населення.
Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings знизило довгостроковий рейтинг дефолту емітента (РДЕ) України в місцевій і іноземній валюті з B до B-.
Прогноз по рейтингу – “негативний”, повідомляється в прес-релізі агентства. Країновий стельовий рейтинг був також знижений з B до B-, короткостроковий РДЕ підтверджений на рівні B.
Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s (S&P) наприкінці серпня 2007 року підтвердило довгострокові кредитні рейтинги України: «ВВ-» – по зобов’язаннях в іноземній валюті, «ВВ» – по зобов’язаннях у національній валюті, а також короткострокові рейтинги «В», прогноз рейтингів – «стабільний». Підвищення рейтингів довгострокового кредитування сприяло тому, що найбільші обсяги інвестицій у 2007 році зафіксовано у фінансових установах – 2419 млн доларів, оптовій торгівлі й посередництві в торгівлі – 2264 млн доларів, в організаціях, що здійснює операції з нерухомістю – 1773,4 млн доларів, у металургії й обробці металів – 1398,3 млн доларів, харчової промисловості – 1274,6 млн доларів.
Ряд міжнародних організацій важливими чинниками непривабливості інвестування в Україну вважають недосконалість законодавства, високий рівень корупції, а також слабкість регуляторного середовища. У традиційному рейтингу економічних свобод, який складає американський аналітичний центр Heritage Foundation/Wall Street Journal, Україна перебуває на 125 місці з 161 країни світу. Для даної підгрупи країн характерними рисами є проведення на державному рівні політики валютних обмежень, маніпулювання банківською системою та застосування інших обмежень. Рівень економічних свобод в Україні визначено на рівні 53, 3 % з 100 % можливих у 2007 році . Країну було віднесено до категорії держав, які характеризуються як «в основному невільні». Низький індекс економічної волі означає відставання країни в темпах здійснення економічних перетворень.

110. Сучасні тенденції розвитку інвестиційного середовища в Україні
Одним з головних передумов успішної інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а по-друге, розв’язання проблем боргового тягаря. Також доцільно було б розробити механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку, у галузі, де є потреба в капіталі.
Поряд з тим, важливого значення набувають програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал українських банків становить приблизно 10 % від ВВП. Приплив інвестиційних капіталів через банківський сектор може позитивно вплинути на зростання і розвиток української економіки за рахунок присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Але НБУ має проводити зважену політику з метою підвищення рівня надійності банківської системи України. НБУ необхідно спростити правила залучення інвестицій в Україну, які передбачають відкриття місцевих рахунків в українських банках та використання українських посередників.
Слід також запровадити просту і зрозумілу систему оподаткування, яка б передбачала формалізований, а не індивідуальний (з урахуванням бізнес-інтересів) характер стягнення податків. Важливе місце відводиться створенню технологічних парків, що передбачає державну фінансову підтримку, цільові субсидії та податкові пільги для іноземного капіталу.
Інвестиційний потенціал України характеризується високою неоднорідністю, тому інвестиційну політику необхідно проводити виходячи з можливостей і потреб розвитку кожного регіону
Для стимулювання внутрішніх інвестицій є виправданим надання пільг малому та середньому бізнесу, запропонування до реалізації вже розроблених інвестиційних проектів, що потребує створення спеціальних інформаційно-економічних підрозділів на рівні регіонів.
Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів України, оскільки спостерігається тенденція до створення «регіональних монополій». Водночас укрупнення експортоорієнтованих компаній у металургійній та хімічній галузях дозволило б їм знизити витрати і посилити вплив на формування світової ціни на їх продукцію. Особливу увагу слід приділити захисту прав власності, у тому числі інтелектуальної. Україна є активним членом Світової організації інтелектуальної власності, але незважаючи на це наша держава залишається транзитним пунктом, місцем зберігання контрафактної продукції, що виробляється в Росії та інших країнах.
Стан виробничих фондів незадовільний, і Україна стоїть на порозі техногенної катастрофи. Її інфраструктурні галузі настільки застаріли, що ігнорувати цей факт більше неможливо. За даними Державного комітету статистики України, у І кварталі 2008 року обсяги інвестицій в основний капітал зросли проти відповідного періоду минулого року на 10,4 % і склали 34,1 млрд. грн. Найбільше збільшення інвестиційної активності зафіксовано у сфері наземного транспорту (179 %), оптової торгівлі (158 %), торгівлі автомобілями (153 %) та будівництві (144 %).
Разом із тим, у сферах водного й автомобільного транспорту, пошти та зв’язку і деяких інших інвестиційна активність сповільнилася. Основними джерелами капітальних інвестицій були власні кошти підприємств і організацій (63 % від загального обсягу), а також кредити банків та інші позики (14,5 %). За рахунок коштів державного та місцевих бюджетів освоєно 1 млрд. 818 млн. грн., що складає 4,7 %.
Досить позитивним моментом є те, що необхідність поліпшення інвестиційного клімату усвідомлюється і урядом, і Президентом України. Створення Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008—2011 роки і створення Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України, до складу якого входять представники провідних компаній.

111. Сучасні особливості кредитування української економіки з боку міжнародних організацій
Переважна частина бюджетних інвестицій (фінансування проектів розвитку) здійснюється за рахунок пільгових кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародного валютного фонду. За період співпраці з ЄБРР (1993-2009 роки) в державному секторі економіки України укладено угод на загальну суму 674,94 млн. дол. США та669,85 млн. євро, з яких використано 567,54 млн. дол. США та 306,89 млн. євро.
Ключовим інструментом організації співпраці між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку для самого банку є Стратегія ЄБРР в Україні. 18 вересня 2007 року, Радою Директорів Банку було схвалено нову Стратегію, яка направлена на вирішення основних ключових проблем перехідного періоду України, зокрема, стосовно диверсифікації виробничої бази та загального покращення конкурентоспроможності країни, розвитку місцевих ринків капіталу, продовження реформи енергетичного сектору та покращення корпоративного управління.
Україна активно співпрацює і з Світовим банком. 6 грудня 2007 року Рада виконавчих директорів Світового банку затвердила нову Стратегію партнерства з Україною на період 2008-2011 років. Стратегія визначає пріоритети діяльності Групи Світового банку в Україні, включаючи кредитування та інвестиції, надання аналітичних і консультаційних послуг і технічної допомоги. У рамках Стратегії передбачається надання позик на загальну суму від 2 до 6 млрд. дол. США протягом чотирьох років
Іншим важливим кредитором України є Міжнародний валютний фонд. У даний час квота України у фонді складає майже 1929 млн. дол. США, що дало змогу збільшити обсяг кредитів від МВФ.
Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та “Механізм розширеного фінансування” (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Формування цих резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї.
Залучення кредитів МВФ дало позитивні загальноекономічні результати: сприяло макроекономічній стабілізації, поточному обслуговуванню державного зовнішнього боргу, зменшенню дефіциту платіжного балансу. Однак за свою «прихильність» МВФ висуває багато вимог, іноді надто детальних і таких, що часом виходять за рамки компетенції кредитора. Разом з тим, вони часто мали політичне забарвлення і не завжди відповідали економічним інтересам нашої держави.
Новим імпульсом у сфері співробітництва України та МВФ стала фінансова криза, тобто її наслідки, які негативно позначились на економічній ситуації в державі. Україна стала третьою країною в Європі (після Ісландії та Угорщини), яка знаходиться на межі дефолта. За таких умов врятувати ситуацію в країні може лише черговий кредит з боку МВФ. Економісти вважають, що фінансова криза допоможе Україні здійснити модернізацію основних експортно-орієнтованих галузей – металургійної, сільськогосподарської, хімічної. А це у свою чергу через 2-3 роки призведе до зростання ВВП і на фоні припливу зовнішніх інвестицій в Євро-2012 допоможе подолати негативне сальдо платіжного балансу до 2010 року. Кредит МВФ зробить сьогодні головне – врятує інвестиційний імідж країни як надійного місця для інвестицій. Все інше зробить час.
Отже, співробітництво з міжнародними фінансово-кредитними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв’язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення.

112. Приватизація як інструмент залучення інвестицій до української економіки
В Україні приватизація розглядається як ефективний інструмент побудови ринкової економіки.
Завдяки приватизації в Україні з”явився ринок цінних паперів. В країні працюють біржі та позабіржові торговельні системи та депозитарій цінних паперів, створений учасниками ринку – Міжрегіональний фондовий союз (МФС).
Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери», Державної програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджується Верховною Радою, та інших нормативних актів. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів, однак на реальних процесах приватизації це поки що суттєво не позначилося.
Нині сертифікатну приватизацію в Україні завершено. Вона забезпечила швидкі темпи роздержавлення, право всіх громадян на безоплатне отримання частки державного майна, але відбувалася тоді, коли грошові заощадження населення поглинула інфляція, а політична нестабільність відлякувала не тільки іноземного, а й вітчизняного інвестора. Наслідком цього стало те, що підприємства, вибрані для сертифікатної приватизації, не одержали інвестицій. Замість реальних власників з’явилася безліч дрібних акціонерів, котрі, як правило, не впливають ні на управління підприємствами, ні на вироблення стратегії їх розвитку.
Перехід до грошового етапу приватизації дасть змогу залучити більшу кількість інвестицій. До того ж у 1999 р. передбачено було провести приватизацію привабливих підприємств вітчизняної економіки — об’єктів енергетики, нафтогазового комплексу, хімічної промисловості, металургії та машинобудування. Це дало можливість виконати програму приватизації у частині надходження коштів до державного бюджету на 85%. в 2008 р. надходження до держбюджету від приватизації у розмірі 8,5 млрд грн. У 2009 році надходження сягали понад 10 млрд. грн..
Головна мета такої приватизації полягає в появі ефективних власників, які здатні здійснити необхідні капітальні вкладення та налагодити нормальний виробничий процес.
Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних та некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває в державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, а й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати їх здійснення.
Активізувати участь інвесторів у приватизації можна поширенням застосування некомерційних (інвестиційних) конкурсів; створенням для інвесторів найбільш вигідних умов оподаткування; дальшим вдосконаленням механізму запобігання невиконанню покупцями державного майна умов договорів купівлі-продажу; застосуванням способів ліквідації збиткових підприємств як юридичних осіб, їх наступною реструктуризацією; залученням іноземних інвесторів до приватизації.
113. Особливості розвитку спільних підприємств з точки зору інвестиційних процесів в Україні
СП-міжнародні господарські організації, які ведуть спільну виробничу, збутову, посередницьку та іншу діяльність за участю одного або кількох українських підприємств чи приватних осіб і одної або кількох іноземних фірм та характеризуються наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку і ризику. На сучасному етапі входження України в світові ринкові відносини СП є однією з найефективніших форм міжнародного економічного співробітництва. Оскільки завдяки залученню іноземного капіталу ця форма міжнародного співробітництва сприяє створенню додаткових каналів для притоку матеріальних та фінансових ресурсів, передумов послідовної її інтеграції до системи світових господарських зв’язків. СП є найбільш ефективною формою впровадження в країні нових технологій, сприяє покращенню постачання споживчих товарів, підвищення якості обслуговання продуктивності праці, економії ресурсів, збільшенню надходження іноземної валюти, заміщенню імпорту. Переваги СП: мінімальність ризику, потреба у менших витратах порівняно зі створенням власного підприємства. Недоліки СП: потреба у високодеталізованому розмежуванні прав та обов’язків сторін, закріпленому контрактно, проблеми в узгодженні управління.
Спільне підприємництво здійснюється у формах обміну технологіями й послугами з подальшим розподілом програм випуску продукції та її реалізації, а також у таких формах, як концесії, консорціуми, акціонерні товариства і компанії з виробничо-збутовою діяльністю, міжнародні економічні організації, спільні (змішані) підприємства і вільні економічні зони.
Питання фінансування посідає безперечно центральне місце у системі ресурсного забезпечення діяльності СП. Як показали результати дослідження, незмінним джерелом фінансування СП залишаються внески партнерів до ста тутного фонду, короткострокові та (рідше) довгострокові позики вітчизняних і зарубіжних кредиторів (це насамперед кредити банківських установ, а також попередня оплата за майбутні поставки продукції), Доволі перспективним дже релом фінансування може стати використання інвестиційних доходів іноземно го засновника від інших проектів, здійснюваних ним на території України (така практика поки що має місце лише на одному з досліджуваних СП). Щодо вико ристання прибутку, слід зазначити, що найчастіше іноземні партнери перека зують отримані доходи за кордон або купують товари за національну валюту для власних потреб. Розподіл прибутку між партнерами на усіх без винятку СП здійснюється у відповідності з частками у статутному фонді (капіталі)
Існують певні тенденції, які якісно характеризують розвиток СП в Україні: -переважання партнерів з країн, що розвиваються, за кількістю створених СП за розмірами іноземних інвестицій; -створення СП, як правило, на двосторонній основі; -орієнтація СП на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені та сферу послуг; -обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, що зумовлена відсутністю надійних гарантій їх захисту, наявність прямого та побічного контролю за такими інвестиціями; -частка українських партнерів у статутном фонді коливається від 40-90% і в середньому дорівнює 55%; -активна участь у СП малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій; -зосередження СП у промислових центрах і районах України, зокрема в м. Києві. СП використовуються не тільки для освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою виходу на ринки сусідніх країн, або цілих регіонів світу.
Недостатня швидкість розвитку економічної системи на Україні багато в чому пояснюється несприятливим економічним кліматом. Звісно, спільні підприємства не ставлять на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але, переслідуючи свої власні інтереси, вони позитивно впливають на інвестиційну сферу. Функціонування СП на Україні призводить до орієнтації не лише на програми з точковою або короткостроковою співдією, але й на більш тісні взаємовідносини.

114. Основні наслідки інвестиційної діяльності ТНК в Україні
Прихід ТНК у певну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні ринки і фінансові ринки – це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки.
Процеси реформування, які відбуваються в Україні впродовж останнього десятиріччя, об’єктивно створюють підвалини для поширення в ній і процесів транснаціоналізації. Цьому сприяє процес відходу держави від прямого втручання в економічні процеси і зменшення рівня витрат на економічний розвиток у складі державного бюджету країни.
Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг – ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг. Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладання грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції.
Позитивні наслідки транснаціоналізації економіки полягають насамперед в отриманні доступу до додаткових джерел фінансового капіталу, нових технологій та потенціалу інновацій, у використанні сучасного організаційно-управлінського досвіду.
Сприятливість інвестиційного клімату для транснаціоналізації економіки спричиняє не тільки позитивний приплив капіталу в країну, а й негативні аспекти нестиковки діяльності ТНК з національними інтересами країни – реципієнта. Така ситуація виникає внаслідок того, що в багатьох випадках цілі діяльності ТНК та критерії економічної ефективності, на які вони орієнтуються, не збігаються з цілями та критеріями країн, на території яких розташовані філії ТНК. Останні набувають рис наднаціональних структур, які керуються власними глобальними інтересами. Внаслідок цього достатньо реальною є ситуація, коли інтереси національного економічного розвитку протирічать національній економічній безпеці.
Попри посилення рівня транснаціоналізації економіки України протягом останніх років, він все ще залишається на відносно невисокому рівні. Це є наслідком невиразної політики щодо залучення прямих іноземних інвестицій в Україну та майже повної відсутності чіткої політики щодо інвестування за кордон шляхом підтримки перш за все процесів концентрації національного капіталу та надання йому відповідного політичного сприяння.
Політика уряду країни, спрямована на оптимальне використання можливостей транснаціоналізації та нейтралізації її можливих негативних наслідків, має бути комплексною і ґрунтуватися на чітко визначених у часі та просторі національних цілях і пріоритетах.
Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні стосовно реально існуючої транснаціоналізації реально існуючої транснаціоналізації економіки нині схильне до визнання пріоритетним лише позитивні фактори залучення прямих інвестицій ТНК і тому реалізує заходи для підвищення сприятливості інвестиційного клімату.
Загалом негативний вплив інвестицій ТНК на економічні процеси в Україні повинен бути нівельований збалансованою системою державного регулювання іноземних інвестицій, яка мусить мати кількісну оцінку економічної безпеки України внаслідок діяльності ТНК щодо співвідношення ввезеного капіталу та репатріації прибутку, інтернаціоналізації галузей тощо.
Метою всіх регулюючих заходів прямих інвестицій ТНК є, з одного боку, створення зацікавленості ТНК у створенні структурних ланок в Україні за умови поліпшення галузевої структури економіки, а з другого – недопущення дискримінації національних товаровиробників та порушення рівновати фондового ринку.
Будь-яка країна, яка має за мету стабільне підвищення своєї конкурентоспроможності у передових сферах виробництва товарів і послуг, на які припадає переважна частина світового доходу, має утворювати й розвивати власні транснаціональні структури. Це вимагає чіткої та послідовної політики щодо їх формування, у тому числі й стосовно експорту національного капіталу за кордон. При цьому уряд не повинен декретувати «зверху» формування вітчизняних ТНК, а повинен створювати економічні та юридичні умови для еволюційного визрівання цих структур у рамках конкурентної ринкової економіки.

115. Особливості ризиків дестабілізації української економіки
Світова фінансова криза наклалася в Україні на фазу посилення внутрішньої політичної кризи та викликала різке загострення структурних диспропорцій національної економіки, вивела на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки. Йдеться про:
• надмірну частку споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак – стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації;
• інституційну нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень;
• несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів;
• концентрацію експортної спеціалізації України на невеликій кількості товарних груп, що, при зростанні відкритості економіки, сформувало високу залежність економічної динаміки та фінансового становища від кон’юнктури зовнішніх ринків.
2. Підґрунтя наростання макрофінансової нестабільності в Україні було посилено некоректними заходами економічної політики у 2008 році, а саме збереженням високого рівня фіскального вилучення коштів на потреби споживання;
суттєвим збільшенням соціальних видатків бюджету на тлі наростання кризових явищ у світовій економіц затягуванням запровадження дієвих заходів щодо регулювання зовнішніх запозичень вітчизняних суб’єктів господарювання;
• прийняттям рішення про офіційну ревальвацію гривні та відхід НБУ від протидії надмірному подорожчанню гривні;
• «заморожування» суттєвої частини коштів на єдиному казначейському рахунку, що вело до поточної демонетизації економіки при формуванні ризикованого інфляційного монетарного «навісу».
3. Експортоорієнтована модель економічного зростання з переважанням низькотехнологічного експорту виявилась вельми вразливою щодо спалаху світової кризи і раптових змін кон’юнктури на світових ринках. В умовах падіння зовнішнього попиту адаптаційна реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, й негативний ефект скорочення експорту виявився домінуючим щодо негативного впливу на загальну економічну динаміку (Рис.1).
4. Негативні зовнішні чинники було посилено зниженням внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості з боку як населення, так і державного та приватного секторів. Це було викликано як посиленням інфляційних процесів у перші місяці року, так і сповільненням приросту доходів, утрудненням залучення кредитних коштів, падінням платоспроможності підприємств, зростанням витрат на основні складові собівартості, що мало місце спочатку як наслідок обмежувальної антиінфляційної політики, а в останньому кварталі року – як наслідок наростання кризових явищ.
5.Вплив зовнішнього чинника спричинив загострення внутрішніх дисбалансів вітчизняної банківської системи, які накопичувалися впродовж останніх років. В кризових умовах виявились обмежена ефективність монетарних засобів НБУ та нестача дієвих інструментів монетарного та курсового регулювання. Адекватні заходи часто застосовувалися з запізненням, що послаблювало їхній позитивний ефект, а відсутність чітко окресленої програми антикризових дій посилювала недовіру до НБУ і живила розгортання спекулятивних настроїв.
6.Ефект кризи на соціальну політику, становище соціальної сфери, рівень та якість життя населення почав набувати відчутного прояву лише в останні місяці 2008 року, а вплив кризових явищ на становище з фінансуванням соціальних статей Державного бюджету виявився значною мірою відтермінованим на перший квартал 2009 р. З нашої точки зору, надалі слід очікувати поступового наростання проблемних явищ, пов’язаних насамперед із наявністю низки значних структурних вад вітчизняних ринку праці та системи соціального захисту. У зв’язку з тим, що показники основних державних соціальних гарантій в Державному бюджеті на 2009 рік “заморожено” на рівні листопада-грудня минулого року, слід констатувати зменшення рівня соціального забезпечення населення України в реальному вимірі навіть у разі стовідсоткового виконання бюджетного розпису.
7. Криза отримала чіткий регіональний вимір. Найбільше падіння відзначено в східних регіонах України, де переважно сконцентровані підприємства металургії, машинобудування та хімічної промисловості, які найбільше постраждали від кризи. У грудні 2008 р. обсяг промислового виробництва в Дніпропетровській області був на 38,3 % меншим, ніж рік тому, в Донецькій – на 36,2 %, Запорізькій – на 31,6 %, Луганській – 25,6 %. Це, а також висока питома вага монофункціональних міст та районів в цих регіонах, відсутність потенційних можливостей та досвіду розвитку альтернативних видів економічної діяльності, відсутність традицій «заробітчанства» сприяють «консервації» кризової ситуації в цих регіонах. Поглиблення регіональної асиметрії показників економічного та соціального розвитку є вельми загрозливим, оскільки створює перешкоди процесам консолідації українського суспільства.

116. Шляхи усунення інвестиційних та кредитних ризиків в міжнародній економічній діяльності України
Поняття ризику пов’язане насамперед із вибором і прийнят тям управлінських рішень на різноманітних рівнях ієрархічної структури управління: на рівні керування народним господарством, галуззю, підгалуззю, підприємством або його структурним підрозділом. Ризик слід вважати невід’ємною частиною господарської діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності.
Господарський ризик, виходячи з цього, слід визначити як діяльність суб’єктів господарювання, пов’язану з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору.
інвестиційний – ризик, пов’язаний з його інвестиційною діяльністю;
ризик виникнення втрат при погіршенні фінансового становища позичальника, або кредитний ризик.
До специфічних видів ризику слід віднести і групу так званих інвестиційних ризиків. Під інвестиційним ризиком розуміють небезпеку неотримання прибутків від вкладених коштів у певний вид виробництва, робіт чи послуг через визначений термін.
Кредитний ризик посідає істотне місце серед інших видів ри зику в господарській діяльності. Кредитні ризики виникають при погіршенні фінансового стану по зичальника, появи непередбачених ускладнень у його діяльності, при несприятливій обстановці на ринку. До кредитних ризиків також слід віднести ризик, пов’язаний із наданням експортних ко мерційних кредитів, де ризик може мати своєю підставою недо бросовісність клієнта, пов’язану з фінансовою частиною операції.
Найбільш широко застосовуваним засобом усунення й обмеження ризику є страхування. Сутність страхування полягає в тому, що особа, якій загрожує певний ризик, залучає до несення ризику іншу особу (частіше всього спеціально організоване підприємство), яка бере на себе відповідальність за наслідки, що виникають від настання передбаченої події.
Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний соціальний, юридичний, економічний, міжнародний.
Таким чином, необхідність страхового захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов’язані з певними господарськими ризиками.

117. Розвиток національного фондового ринку як умова портфельного іноземного інвестування
Фондовий ринок України має стати складовою частиною світового ринку фінансових ресурсів, надаючи іноземним інвесторам надійний механізм для здійснення портфельних інвестицій в економіку України.
Необхідною передумовою для цього має стати налагодження мережі підприємств, які спеціалізуватимуться на роботі з цінними паперами, фондових бірж та системи Національного депозитарію, пов’язаних з ефективною системою платежів. Національний депозитарій повинен увійти в міжнародну мережу центральних депозитарних установ торгових систем і міжнародних організацій зі стандартизації для забезпечення представництва суб’єктів фондового ринку України на світовому ринку.
Необхідно встановити жорстку процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний фондовий ринок, яка б забезпечувала захист внутрішнього інвестора. Для захисту інвесторів під час здійснення операцій з іноземними цінними паперами необхідно розвивати контакти і співробітництво з іноземними регулюючими і контролюючими органами з цінних паперів.

118. Ринок цінних паперів: місце та функції в міжнародній економічній діяльності України
Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку (поряд з ринками позичкового капіталу, валюти, золота). На ньому обертаються специфічні фінансові інструменти — цінні папери.
Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку (ринку капіталу та інвестиційного) та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) документів. Отже, ринок цінних паперів ширший фондового, хоча значення останнього є величезним.
Отже, цінні папери — це грошові документи, які: а) за¬свідчують право володіння або відносини позики; б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів; г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов’язаних з володінням цими документами, іншим особам.
Мета ринку цінних паперів — акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу вдосконаленням різними учасниками ринку різноманітних операцій із цінними паперами, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.
Основні функції ринку цінних паперів такі: 1) перерозподілу грошових коштів; 2) перерозподілу ризиків; 3) облікова; 4) контрольна; 5) збалансування попиту та пропозиції; 6) стимулююча; 7) регулююча.
Функція перерозподілу грошових коштів полягає в перерозподілі коштів між галузями та сферами діяльності; територіями та країнами; населенням та підприємствами, тобто коли заощадження громадян набувають виробничої форми; між державою та іншими юридичними й фізичними особами. Під час фінансування дефіциту державного й місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик і їх реалізації здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.
Функція перерозподілу ризиків — це використання інструментів ринку цінних паперів (передусім так званих похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати захисною (страхуван¬ня від ризику), точніше функцією хеджування. Однак одностороннє хеджування неможливе: якщо є той, хто бажає захиститися від ризику, то повинна бути й інша сторона, яка здатна прийняти його на себе. З допомогою ринку цінних паперів можна спробувати перекласти ризик зі свого активу на спекулянта, який бажає ризикнути. Отже, суть хеджування полягає в перерозподілі ризиків. Ця функція є відносно новою для ринку цінних паперів і з’явилась у своєму сучасному вигляді лише на початку 70-х років. Завдяки їй ринок, з одного боку, істотно збільшив свою стійкість, а з іншого, — свою значущість, оскільки функція перерозподілу ризиків, базуючись на функції перерозподілу грошових коштів, різко прискорює й навіть спрощує переливи вільних (або вивільнених) фінансових капіталів.
Облікова функція полягає в обов’язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, оформлених договорами купівлі-про¬дажу, застави, трасту, конвертації тощо.
Контрольна функція передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.
Функція збалансування попиту та пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту й пропозиції на фінансовому ринку проведенням операцій із цінними паперами.

119. Зовнішній борг: структура, обслуговування та визначення оптимальності
Борг: зовнішній та внутрішній. Зовнішній Б. – сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Клас-я З.Б. за кредиторами:
Багатостороння позика – надається міжнародними фінансовими організаціями (Міжнародним валютним фондом, Світовим банком або регіональними банками розвитку);
Двосторонні п. – надаються державами (урядами, або відповідними установами; поділяються на гарантовані урядом (імпортні кредити) та прямі позики (від уряду однієї країни уряду іншій).
Приватні п. – надаються постачальниками, тримачами акцій та комерційними банками
Склад З.Б.: сума випущених, але не погашених держ. запозичень з відсотками (обслугов-ня) (коротко- та довгострок.). + Б. суб’єктів госп-ня, гарант. держ-ю. Обслуг. Б. – комплекс заходів держави, спрям. на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик. Оптимальність – за показниками:
Б. до ВВП – відношення Б. до ресурсної бази його покриття (як потенціал збільшення Ех для підвищення платоспроможності)
Платежі з обслуговування З.Б. в обсязі доходів бюджету – порівняння боргового навантаження з ресурсами держ. фін.
Short-term З.Б. до поточних бюдж. надх-нь – поточна ліквідність
З.Б. на душу – хар-зує соц. навантаження
Головне: Б. потр-ний для фін-ня дефіциту бюдж-ту, стабіл-ії екон., інвест-ня.

120. Зовнішня заборгованість держави в умовах глобалізації фінансових ринків
Зовнішній Б. – сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Глобалізація – стан світ. екон., за якого госп-ий розв-к країн та регіонів пов’яз-ий, виробнича кооперація та спеціалізація досягають всесвітніх масштабів, ТНК стають домінантною формою власності, розв-к екон. здійсн-ся завдяки НДДКР у галузі електронних комунікацій і транспорту. Складові глобал-ії фін.ринків: розвиток плат. систем та безготівкових розрах-ків; збільш. мнр потоків капіталу у ф-мі прямих та портфельних інвестицій; еволюція ринків похідних фін. інстр-в; зрост. обсягів торгівлі на валютних біржах; форм-ня регіональних валютних угруповань; інтеграція мнр банківського капіталу; розв-к офшорного банк. бізнесу; реформ-ня світової фін. архітектури. Наслідки: всесвітній характер фін.ринків., зрост. обсягів запозичень на фін.ринках. Зрост. запозичень – банківськи позики, отже, їх частка в обсязі З.Б. зростає. Проте: загроза борг.безпеці держави через зрост.З.Б., залежність від зовн.фін-ня. МВФ: оптим.співвідн-ня валового З.Б. до ВВП для бідних країн – 49,7%

121. Особливості зовнішньої заборгованості України та сучасний стан зовнішнього боргу України
Обсяг З.Б. У. зростав у 2007-09 рр., особливо за позиками, що надають мнр орг. екон. розв-ку. 07-09 рр. – період боргової небезпеки. Вагоме місце (29,43%) у стр-рі держ. боргу У. займ. зобов’яз-ня за розміщеними облігаціями внутр.. держ. позики (ОВДП) і Б. перед МВФ (12,89%) та Світовим банком (8,27%), при цьому Б. перед МВФ займає 15,98% гарантованого держ. боргу. Через подорожчання ресурсів на світ.ринках К. уряд почав співпрацю з МВФ. У 2008 р. МВФ схвалив програму про надання У. 16,4 млрд дол. для подол. насл-ків фін. Кризи, частина коштів від МФВ спрям-ся на подол. дефіциту держ. бюдж-ту. У 2008 р. для подол. дефіциту держ. бюдж-ту від Світ. банку було залучено 0,8 млрд. дол., а в 2009 р. – 1,25 млрд. дол.. Причина: мнр. орг. вимагають менші відсотки за позиками та пропон-ть довші строки надання позик.
Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. – 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол.

122. Шляхи вирішення боргової проблеми України
Зовнішній Б. – сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. – 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол.
Шляхи вирішення проблеми: Збільш. обсяги накопичених офіційних валютних резервів, Вжити заходів для зростання експорту та стрим. імпорту споживчих товарів та послуг, Дотрим. обмежень на розмір бюдж. дефіциту, Стимул. розвиток внутр. ринку капіталів, Посил. контроль за фін. станом державних підпр-в — позичальників на мнр ринках і сприяти їхньому оздоровленню, Запров. норматив адекватності капіталу для банк. установ відносно їх зобов’язань перед нерезидентами, Створити дієву систему рефінансування НБУ довгострокових кредитів комерційних банків.

123. Стратегія управління державним зовнішнім боргом України
Зовнішній Б. – сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. – 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол.
Упр. Держ. Б. – комплекс заходів, що здійсн-ся держ. в особі упов-них органів щодо визнач-ня обсягів та умов залучення коштів, їх розм-ня і погаш-ня, забезп-ня платоспром-ті держ. передб-є форм-ня фін. політики держ., пов. з її діяльн-тю у ролі позичальника і гаранта, корд-ії грош.-кред. (монетарн.) та фіскальної політики, розр. ефект. форм і методів зниж. борг. тягаря. завдання:
— пошук ефект. умов запозичення коштів – мінімізації вартості Б.;
- недопущення не ефект. та нецільового викор-ня запозичених коштів;
— забезп. своєчасної та повної сплати суми основного Б. та нарахованих %;
— визнач. оптим. співвідн-ня між внутр.. та зовн. запозич.
— забезп. стаб-ті валютного курсу та фондового ринку.
стадії: залучення (бюдж.процес) — викор-ня (осн.елемент та мета запоз-ня) — погашення (платежі з обсл-ня та розр. з кредиторами).

129. Розвиток міжнародної міграції трудових ресурсів в Україні
Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2000 р. близько 140 млн людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.
Міжнародна міграція робочої сили пов’язана з формуванням, розвитком та занепадом націй і держав. Вона є результуючою функцією цілого комплексу економічних та неекономічних чинників: її обумовлюють як різниця в рівнях поточних доходів, безробіття, необхідність пошуку роботи в інших країнах та інші економічні причини, так і війни, стихійні лиха інші позаекономічні події.
Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.
Міжнародна міграція робочої сили — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.
Історично явище міграції — необхідний та природний атрибут міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп, країн. Тому витоки міграції навіть неможливо визначити. Вільне або примусове переміщення великих мас людей відбувалося завжди — настільки, наскільки «вистачає» історичної пам’яті людства.
Уже в першій половині ХІХ ст. почала переважати міграція промислових робітників, а наприкінці того ж століття головну міграційну хвилю забезпечили селяни, які розорилися.
Типовою відмінністю міграції після Другої світової війни стала активізація переселення науково-технічної інтелігенції та висококваліфікованих робітників.
Усі ці процеси стосувалися й українців та тих народів, які мешкали на території сучасної України.
Друга світова війна спричинила масову евакуацію українців на Схід Радянського Союзу, зокрема до Сибіру, республік Середньої Азії. Надалі — втеча українців від радянського голодомору 30-х років, примусове переміщення остарбайтерів, виїзд українців на освоєння казахстанської цілини, до об’єктів комсомольського будівництва та нафтогазових розробок на Радянському Сході, в Сибіру, етнічна міграція євреїв до Ізраїлю, переїзд значної частини творчої інтелігенції до Москви у 60—80-ті роки — ось найбільш помітні для України міграційні події вже ХХ ст. Нарешті, масовий виїзд фахівців та робітників у пошуках кращої долі у пострадянські часи (кінець ХХ — початок ХХІ ст.) передусім до країн Західної Європи та США «довершують картину» сьогодення.
Разом з тим поліпшення умов життя у державі, утвердження України як духовно багатої, життєздатної країни не може не змінити становища на її ринку праці, характер її участі в міжнародних міграційних процесах.
Кінець XX ст. став переломним етапом в історії України. Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції (яка пов’язана зі зміною прописки і реєструється державною статистикою). Водночас широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення — трудова міграція. Характерними особливостями розвитку ринку праці в Україні на сучасному етапі залишаються: низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки, обмежені можливості отримати досить високооплачувану роботу, поширення безробіття, низька ефективність заходів державної політики щодо підтримки самозайнятості та малого підприємництва. Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України – Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом – і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи.
130. Сутність, особливості, причини і чинники розвитку міжнародної трудової міграції в Україні.
Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.
Міжнародна міграція робочої сили — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.
Міжнародна міграція має два аспекти:
Еміграція — це виїзд працездатного населення з території країни за її межі.
Імміграція — це в’їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.
Отже, одна й та сама людина є емігрантом стосовно країни виїзду та іммігрантом стосовно країни в’їзду.
Стосовно ж певної країни, то вона, залежно від вектора руху людей, постає країною еміграції або імміграції. Нерівність кількості людей, які виїздять або приїздять до країни на постійне місце проживання (часто як критерій використовують термін один рік), зумовлює необхідність визначати міграційні тенденції. Найбільш загальним показником, що їх характеризує, є міграційне сальдо — різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі.Терміном реімміграція позначають повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.
Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ. Міжнародна міграція робочої сили є однією з об’єктивних підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як в політичному, так і в соціальному аспекті. Міжнародна міграція робочої сили викликається чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками. Традиційно в якості основної причини виділяють економічну причину міжнародної трудової міграції, пов’язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.
Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати.
Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками. Такими факторами можуть бути стихійні лиха, війни, примусове висилання людей.
За часовою ознакою виділяють остаточну та тимчасову міграцію, тимчасова може бути сезонна та маятникова; за юридично-обліковою ознакою – легальну та нелегальну; за характером прийняття рішень – добровільну та примусову;за соціальною належністю мігрантів – міграція робітників та спеціалістів. Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:
1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т.д.);
2) стабільний порівняно високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);
3) порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;
4) соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;
5) природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;
6) політичні причини;
7) військові причини;
8) релігійні причини;
9) національні причини;
10) культурні причини.
131. Регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні
Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2000 р. близько 140 млн людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.
Україна є членом Міжнародної організації праці, спеціалізованої структури ООН, яка здійснює регулювання умов праці, вивчає характер зайнятості в країнах, зокрема зайнятості мігрантів.
Провідним міжнародним спеціалізованим органом, який призначений регулювати процеси міграції, є Міжнародна організація з міграції (Україна має в цій організації статус спостерігача). Базовим документом, який регулює відносини України з цією структурою, є Угода між Урядом України та Міжнародною організацією з міграції про статус цієї організації в Україні і про співробітництво у сфері міграції (була укладена 29 лютого 1996 р., зміни від 3 грудня 1999 р.).

134. Економічні фактори міжнародної еміграції людських ресурсів з України
Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати. Головним мотивом потенційної трудової міграції населення України до інших країн є бажання поліпшити свій добробут. Значна частина трудових мігрантів, перебуваючи за кордоном, підвищує свою кваліфікацію, освоює нові професії, сучасні технології і системи організації виробництва. Повернувшись додому, дехто з них поповнює прошарок підприємців та фахівців, чия праця відповідає світовим стандартам; їм легше влаштуватися на спільні підприємства.
Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:
- високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;
- різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;
- відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;
- економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з неї;
- відсутністю безпеки громадян тощо.
Крім значних масштабів бідності, на міграційні процеси впливає також високий рівень безробіття. Також залишаються значними обсяги вимушеної неповної зайнятості населення. Значного поширення, особливо в монофункціональних містах, набуло таке явище, як родинне безробіття.
Ситуацію також ускладнює не розв’язана до цього часу проблема заборгованості із заробітної плати, зокрема в бюджетній сфері, котра лягає тягарем на українські родини.

135. Економічні фактори міжнародної імміграції людських ресурсів в Україну
Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати. Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами:
по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;
по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;
по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;
по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;
по-п’яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;
по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками.
важливим чинником міграційних процесів є економічне зростання у країні перебування трудового мігранта, під час якого збільшується потреба у робочій силі, в тому числі й в низькокваліфікованій. Це у свою чергу є додатковим фактором, який стимулює потік трудових мігрантів до цієї країни. Імміграційні потоки в Україну стосуються переважно трьох міграційних регіонів:
1). Донбас, до якого іммігрували головним чином біженці із зон бойових дій – Нагорного Карабаху, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Чечні;
2). Південь України, куди переселились мігранти з Придністров’я, Таджикистану, Киргизстану, Казахстану;
3). Крим став мігрантоприймаючим регіоном для депортованих кримських татар, болгар, греків, німців.

Частина 4

136. Наслідки міжнародної міграції людських ресурсів на українському ринку праці
Трудова міграція як наслідок переходу від планової економіки до ринкової набула в Україні загрозливого масштабу. Недостатня кількість робочих місць з прийнятною зарплатою і низький рівень соціальних гарантій призвели до того, що мільйони наших співгромадян виїхали (і продовжують виїжджати) на заробітки за кордон. Нехтуючи своїми майбутніми пенсіями, формують натомість власні пенсійні заощадження, не довіряючи державному і приватним пенсійним фондам в Україні. В У. трудова міграція керуються ЗУ «Про основні засади державної міграційної політики України » За даними Держкомстату, на 1 квітня 2006 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 0938 млн. безробітних, що сприяє посиленню трудової міграції.
Вплив міжнародної трудової міграції на економіку і суспільство як на регіональному, так і на державному рівні не можна оцінити однозначно.
Позитиви: 1. збільшення обсягів інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству. За деякими оцінками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн., що можна порівняти з третиною номінальних грошових доходів усього населення .2. Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. 3. сприяють розвиткові малого бізнесу, 4. сприяють прискоренню формування середнього класу. 5. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.
Негативи: 1. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін. 2. дешеві імпортні товари, привезені “човниками”, створюють конкуренцію товарам вітчизняного виробництва. 3. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне використання. 4. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. 5. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях та регіонах. 6. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу.7. Відплив молоді спричиняє негативні демографічні наслідки.

137. Міжкраїнові трудові потоки в прикордонних територіях України
Після набуття Україною незалежності одним із здобутків демократизації суспільного життя стало зняття обмежень на перетин державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у відокремленій від світу “залізною завісою” країні закордонні поїздки були привілеєм небагатьох обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними пересічним громадянам. Коли кордони було відкрито, “перші ластівки” заробітчанства виїжджали до сусідніх країн з дешевими товарами вітчизняного виробництва. Продавши їх і придбавши за кордоном предмети широкого вжитку, вони заробляли, продаючи привезене вдома. “Човникові” міграції не тільки допомогли багатьом українцям вижити у найскрутніший період реформ, але й дозволили їм набути досвіду господарювання в ринкових умовах, уможливили перетворення частини з них на підприємців. Вони відіграли також помітну роль у забезпеченні споживчого ринку дешевими імпортними товарами широкого вжитку в умовах, коли власне їх виробництво було у кризі, а купівельна спроможність населення низькою.
У подальшому набуті завдяки комерційним поїздкам досвід та зв’язки використовувалися для налагодження поїздок з метою працевлаштування, що забезпечували, як правило, вищий і стабільніший заробіток. Таким чином, заробітчанські міграції громадян України на сьогодні трансформувалися з переважно комерційних („човникових”) у, головним чином, трудові, що здійснюється з метою працевлаштування.
Міграційний рух населення областей Західного регіону має істотні відмінності від інших регіонів України. Це, передусім, пов’язано з прикордонним розміщенням регіону, високою густотою населення, особливо сільського, та історичними особливостями соціально-економічного розвитку областей регіону. З огляду на існування значних резервів трудових ресурсів у Західному регіоні спостерігається сезонна міграція населення, за якої переважна більшість працездатного населення щорічно виїздить на сезонні роботи в інші регіони України і за кордон, минаючи біржі праці й державну систему служб зайнятості. Серед тих, хто виїздить тимчасово (як правило, терміном від 6 місяців до 1 року) на сезонні роботи за кордон, переважна більшість працює на збиранні врожаю цитрусових, фруктів та овочів у Греції, Кіпрі, Польщі, Угорщині, Німеччині, на лісозаготівлях – у Литві й Росії, на виконанні будівельних і сільськогосподарських робіт – у Чехії, Угорщині, Росії й Польщі, на підприємствах нафтової та газової промисловості – в Тюменській області Російської Федерації. З-поміж областей Західного регіону України найбільше число сезонних зовнішніх трудових мігрантів припадає на Закарпатську область.
Найбільше зовнішніх трудових мігрантів , які тимчасово працюють за кордоном, налічують у Закарпатській, Львівській (1871 чол.), Тернопільській та Івано-Франківській областях. З областей Західного регіону на тимчасові роботи за кордон щорічно виїжджають приблизно 800 тис.чол., що становить п’яту частину трудових ресурсів регіону.

138. Співпраця України з Міжнародною організацією з питань міграції (МОМ)
Міжнародна організація з міграції (МОМ) є міжурядовою організацією, що спрямовує свої зусилля на впровадження підходів, заснованих на принципах гуманності та поваги до прав людини у питаннях міграції, у сприянні та регулюванні міграційними процесами, а також у протидії торгівлі людьми.
МОМ була заснована в 1951р. На сьогодні до її складу входить 120 країн-членів та 19 країн із статусом спостерігачів. МОМ має більш ніж 280 представництв у світі. Представництво МОМ в Україні, що є її членом, розпочало свою діяльність у 1996р.
На сьогодні, МОМ в Україні виконує шість програм:
1. Протидія торгівлі людьми- складається із трьох компонентів: попередження та запобігання, надання підтримки правоохоронним органам, а також захист та реінтеграція потерпілих. 2.Програма зміцнення потенціалу у сфері управління міграційними процесами-МОМ надає допомогу українському уряду у зміцненні потенціалу в управлінні міграційними потоками, а також у гармонізації міграційної політики із Європейськими вимогами та міжнародними стандартами з прав людини.
3. Трудова міграція.
MOM проводить щорічний Аналіз трудової міграції у регіоні Західних нових незалежних держав (ЗННД). Україна є у більшій мірі країною походження та транзиту для трудових мігрантів, які прямують до Західної Європи та Росії. У меншій мірі, Україна є також країною призначення для іммігрантів з інших країн СНД та Азії. Громадяни України, що працюють за кордоном, щорічно пересилають додому перекази на суму від 4 до 6 мільярдів доларів.
4. Прикордонне співробітництво/Седеркопінгський процес. З 2004 року, цей процес зосереджується на обміні досвідом між державами – новими членами ЄС (Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія та Словаччина) та країнами на зовнішньому східному кордоні розширеного ЄС – Білоруссю, Молдовою та Україною.
Метою є приведення законодавства, політик та практик Білорусії, Молдови та України з питань міграції та надання притулку у відповідність із стандартами ЄС, а також створення ефективної та життєздатної регіональної мережі з питань міграції та надання притулку серед держав-учасниць.
5. Програма управління міграційними переміщеннями (ПУМП) була здійснюється у партнерстві із урядами США, Канадою, країн Європи, Нової Зеландії та Австралії з метою підготовки документів до та після проведення співбесід, проведення тренінгів з питань культурної орієнтації до виїзду, а також допомоги з організації переїзду для потенційних мігрантів.
6. Програма надання медичних міграційних послуг

139. Міжнародна міграція робочої сили в системі факторів економічного розвитку України
Міграція робочої сили, базуючи на розходженнях у рівнях економічного розвитку, сприяє ослабленню ряду проблем країн еміграції. Зокрема, для ряду країн, у тому числі й України грошові перекази емігрантів відіграють важливу роль як джерело їхніх валютних надходжень. Для робітників – емігрантів характерна висока норма заощаджень. Їхня середня схильність до заощаджень коливається від 35% у турецьких емігрантів до 70% у пакистанських. Середня схильність переводити в країну виїзду нижче, коливаючись у межах 11-50%. Вона знижується в міру збільшення терміну перебування іммігранта в приймаючій країні.
Грошові перекази стимулюють внутрішній попит, що може принадити до зростання виробництва і зайнятості. У ряді країн з вузькими внутрішніми ринками вони можуть збільшувати інфляційний тиск і викликати розширення імпорту. У соціальній сфері позитивний ефект міграції зв’язують звичайно з ростом добробуту, якщо не всього суспільства, то хоча б деякої його частини. Позитивний вплив може робити при спілкування тимчасових мігрантів до більш передових технологій, застосовуваним у країнах імміграції, більш високим стандартам трудової етики.

140. Конкурентоспроможність людського капіталу України в умовах міжнародної трудової міграції
Покращання якості життя населення є одним із ключових чинників конкурентоспроможності країни, оскільки є передумовою залучення інвестиційних та трудових ресурсів, інтелектуального капіталу і, з іншого боку, дестимулює відтік людського і фінансового капіталу за кордон. Якість життя як передумова розвитку людського капіталу є одночасно засобом і метою посилення національної конкурентоспроможності.
За відомими оцінками Всесвітнього економічного форуму відбулося істотне послаблення конкурентних позицій України на світовій економічній арені. Якщо в 2005 р. Україна посідала 68-е місце у світовому рейтингу конкурентоспроможності серед 117-и країн, то у 2006 р. – лише 78-е серед 125-и країн (для порівняння, Польща посідає 48-е місце).
Згідно інших оцінок (“Звіт ООН про людський розвиток – 2006″), Україна за розвитком людського потенціалу у 2006 р. зайняла 77-е місце серед 177-и країн світу і входить до групи країн із середнім рівнем у той час, як Польща – 37-е місце і входить до групи країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу.
Загальновизнано, що зміцнення і утримання конкурентних позицій країни в глобальному світі залежить від таких параметрів якості життя, як: рівень охорони здоров’я і початкової освіти; якість послуг вищої освіти та професійного вдосконалення; рівень розвитку соціальної інфраструктури, інноваційна активність тощо.
До сукупності головних індикаторів якості життя, які істотно послаблюють конкурентні позиції нашої країни відносяться: рівень охорони здоров’я та якості початкової освіти, фінансування розвитку людського капіталу (видатки на охорону здоров’я та освіту в Україні є незначними у порівнянні з країнами з високим рівнем розвитку людського капіталу та іншими країнами з транзитивною економікою, простежується спадаюча динаміка обсягів цих витрат), демографічні зрушення (за роки незалежності чисельність населення зменшилася більше ніж на 5 млн. осіб, ще 2-3 млн. українців здійснюють трудову діяльність за межами країни, з них 80 % жінок репродуктивного віку). В Україні прийнято “Стратегію демографічного розвитку України на 2006-2015 роки”, основним завданням якої є подолання демографічної кризи, поліпшення якості життя населення та збереження духовного потенціалу. Проте слід зауважити, що проблему якості життя не визнано пріоритетом соціально-економічного розвитку України у стратегічних загальнодержавних планах та регіональних програмах соціально-економічного розвитку.

141. Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції людських ресурсів Україні
Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.
Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.
Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.
142. Україна на світових ринках об’єктів інтелектуальної власності
Ринок інтелектуальної власності – це ринок ОПІВ, що засвідчені патентами, свідоцтвами, ліцензіями, ноу-хау та іншими охоронними документами. На цьому ринку купуються продаються не твори, а право на їх використання. В умовах світової глобалізації та інтеграції рівень економічного розвитку країни визначає НТП та здатність до комерціалізації інтелектуальних факторів. Важливим і перспективним механізмом економічної стабілізації держави є трансферт технологій, сутність якого полягає в передачі ноу-хау, нових технологій, технологічного обладнання та науково-технічних знань від власника до замовника. Саме зміни технологій забезпечують розвиток галузей промисловості, є основою якісних змін в економіці в цілому. В Україні через слабку взаємодію науки і бізнесу трансфер технологій не знайшов свого розвитку. Через недостатнє розповсюдження прогресивних технологій країна втрачає можливість використання стратегії нарощування інноваційного потенціалу на пріоритетних напрямах НТП, що загрожує закріпленням екстенсивної моделі розвитку економіки. Саме зміни технологій забезпечують розвиток галузей промисловості, є основою якісних змін в економіці в цілому, на 75-80 % визначають приріст ВВП розвинутих країн. Низький успіх в реалізації проектів по трансферу технологій в Україні головним чином зумовлено двома групами чинників: по-перше, безпосередньо пов’язаних з недостатнім розвитком інноваційних процесів, що гальмує участь країни у міжнародному обміні технологій, та по-друге, зумовлених недоліками вітчизняного законодавства щодо визначення та захисту права інтелектуальної власності учасників інноваційного процесу. Чинники:
Скорочення частки інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції України та зниження інноваційної активності підприємств. Науково-технічний потенціал України практично виключений з економічної діяльності. Частка інноваційної продукції у 2006 р. склала лише 6,2 % від загального обсягу промислової продукції. Наукомісткість промислового виробництва України на сьогодні не перевищує 0,3 %, що у десятки разів менше світового рівня. У 1998 р. вона складала 3,1 %, у 2004 р. – знизилась до 0,7 %. Скорочуються обсяги науково-дослідних робіт. Протягом 1996-2006 рр. їх обсяг скоротився з 1,38 до 1,0 % ВВП. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, за підсумками 2006 р. становить 1118 (11,2 % від загальної кількості), тоді як у 2003 р. складала 1120 (11,5 %). У 2006 р. лише 8,2 % підприємств займалися розробкою та впровадженням інновацій, що на 0,7 % менше ніж у 2005 р. Витрати на придбання нових технологій українськими підприємствами зменшились з 243,4 до 159,5 млн грн, а витрати на підготовку та впровадження інновацій скоротились на 0,5 % або на 40 млн грн.
Загрозливою є товарна структура українського експорту: його обсяги формуються переважно за рахунок сировинних галузей. На відміну від розвинутих країн, у яких 85-90 % приросту ВВП забезпечує виробництво та експорт наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, загальні оцінки якого складають 2,5-3 трлн дол., становить приблизно 0,05-0,1 %. Станом на кінець 2006 р. в українському експорті домінували: продукція металургії (45 %), хімічної промисловості (12 %), машини та устаткування (15 %). У структурі експорту-імпорту зберігається вузька спеціалізація – 75 % зовнішньоторговельного обороту припадає на 3–4 товарні групи. Це свідчить, що Україна знаходиться у великій технологічній залежності від розвинутих країн. У 2005 р. імпорт в Україну високотехнологічних товарів становив 2341,4 млн дол., (6,5 % загального обсягу), а домінуючі позиції в його структурі посіла електроніка (782,8 млн. дол.), хімічні вироби (404 млн дол.) і неелектрична техніка (371,2 млн дол.). Український експорт високотехнологічних товарів склав лише 2,35 % сукупного обсягу.
Відбувається викривлення структури вітчизняного трансферу технологій переважно в бік залучення. В світовій практиці є три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково-технічного потенціалу та його досягнень), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції шляхом використання власної дешевої робочої сили та власного науково-технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні використовується перший та частково другий тип інноваційного розвитку. Основну частину вітчизняного трансферу технологій складає придбання іноземних технологій.
В Україні відсутня сучасна законодавча база та єдиний керівний орган з питань трансферу технологій.
Недосконалість захисту права інтелектуальної власності через вади законодавчої бази.
Не забезпечено загальний та вільний доступ до міжнародної патентної класифікації об’єктів інтелектуальної власності, яка містить не тільки їх опис, але і характеристику та переваги.
Не врегульовано питання вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної власності та їх відображення у бухгалтерському обліку.

143. Технопарки та технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки України
ТПарк – наук.-вир. (територ.) комплекс, до якого входить дослідний центр і компактна вир. зона, що прилягає до нього, де на орендних чи ін. умовах розташовані малі наукоємні фірми. Сучасні засоби комунікації дозв. об’єднати просторово розрізнені елементи ТПарку в одне ціле, не збираючи їх терит-о, тому можна очікувати появи “віртуальних” об’єднань як самост. і впливових сегментів. ТПоліс – наук.-вир. комплекс із розв. інфр-ою сфери обслуг-ня, що охоплює територію окремого міста. Місто, в екон. якого головну роль відіграють дослідні центри, що розробляють нові технології, і вир-ва, що ці технології викор-ть. ТПарки У. – клас-я: створювалися при вузах, НДІ: Львівська політехніка, ф-ть при спец.екон. зонах: Яворів, СЕЗ «Славутич», ств.на базі вел-х наук. центрів та кор.-ся пільгами: Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона, Інститут монокристалів, Вуглемаш, „Інститут технічної теплофізики, Укрінфотех, Київська політехніка, Інтелектуальні інформаційні технології. (діє в У.: 8 Тпарків)
144. Інструменти захисту прав інтелектуальної власності в Україні
Закони: Конституція У. – ст.41: право кожного володіти, корист-ся і розпор-ся результатами своєї інтелект. та творч. д-ті. Ст.. 54: свобода літер., худ., наук. творч-сті, захист інтелект. Вл-ті. Цивільний кодекс – визнач-ня пон-тя право інтелект. вл-ті, Госп. Кодекс, ЗУ Про авторське право і суміжні права, Про видавничу справу, Про електронний цифровий підпис, Про захист від недобросовісної конкуренції, Про інформацію, Про охорону прав на винаходи і корисні моделі, Про рекламу. Мнр. договори: Римська конвенція 1961 р.; Женевська конвенція 1974 р.; Договір про патентне право 2000 р.; Будапештський договір 1977 р. Вступ в СОТ – угода ТРІПС. 2000 р. – у складі МОН створено Держ. Департамент інтелект. вл-ті. Мета д-ті: участь в запров. держ. політики інтелект. вл-ті, орг. забезп-ня охорони пав на об’єкти інтелект. вл-ті та ін.. відп. до Положення про Держ. департамент… (1999 р.). Окрім МОН, інтелект. вл-тю займ-ся МВС, митна служба, АМКУ, СБУ, податкова, отже, є виконавча інфр-ра. 17.04.2008: ВРУ ухвалила проєдн-ня до Страсбурзької угоди про мнр. патентну клас-ю (57 країн). 17.12.2008: Локарнська угода про заснування Мнр класифікації промислових зразків (для гармон-ії укр.. законів з мнр. правом), 18.02.2009 Віденська угода про заснування мнр. класифікації зображувальних елементів знаків

145. Захист прав інтелектуальної власності: світова практика та реалії України
Захист прав інтелект. вл-ті в У. гарант-ся Конст. У. та рядом НПА. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування; 2000 р. доход від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти становив 100 млрд. дол., що вдесятеро більше, ніж 1990 р. Глобальна сист-ма захисту прав інтелект. вл-ті вже сформована (26 конвенцій). У.: 60% загальної кількості заявок на винаходи і корисні моделі щорічно подається підприємствами та організаціями. 2008 р. – 4,6 тис. заявок. (МОН – 1627, в осн. – НТУУ КПІ). Всього на 2008 р. поступило 28 тис. заявок на об’єкти промислової власності, на знаки для товарів і послуг – 17 тис. Станом на 2008 р. видано майже 233 тис. охоронних документів (патенти та документи на винаходи). Проблеми: погіршення матеріально-технічних і фін. умов в інноваційній сфері (насл-к: не функ-нує сист-ма захисту); не розв-ні елем-ти комерціалізації запатентованих досл-нь; не розвинені інст.-ти захисту: комп.програм та БД; від недобросовісної конкуренції, виробників аудіовізуальної продукції.портних субсидій і митних пільг для наукомістких та високотехнологічних виробництв.

146. Інформатизація як визначний фактор міжнародного економічного співробітництва
І. – сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки. Наприкінці XX століття інформатизація стала важливою галуззю економіки розвинених країн і визначальною сферою суспільного життя, оскільки дає змогу заощаджувати основні види ресурсів, забезпечувати ефективне адміністративне і господарське управління та знижувати соціальну напруженість. Із цього погляду інформатизація стає важливою функцією держави, фактором забезпечення її безпеки та суверенітету. Далі: 151, важливість комп.технологій і т. д., тому що чогось, окрім «води», на це питання відповісти не можна.
148. Міжнародне науково-технічне співробітництво та потенціал участі в ньому України
Тенденції:
зменшення попиту виробничого сектора на науково-технічні розробки (занепад високотехнологічних виробництв через податковий тиск, нестача на підприємствах обігових коштів призводить до зрост-ня ролі держ. фін-ня);
зменшення державної підтримки науки в усіх економічних програмах, спричинене бюджетними дефіцитами, вимогами іноземних кредиторів, політичною та економічною нестабільністю, відсутністю стратегічних програм розвитку чи їх невиконанням;
руйнація системи матеріально-технічного забезпечення наукових досліджень, зумовлена зростанням цін на комунальні та інші послуги, на наукове устаткування;
проблеми, пов’язані з конверсією військово-промислового комплексу, яка здійснювалася без додаткового фінансування, під наглядом спостерігачів, під тиском із боку іноземців;
труднощі становлення національних систем керування наукою і технікою, що виникли через відсутність низки оптимальних заходів організаційного, правового та економічного забезпечення становлення та саморозвитку інноваційного сектора, формування відповідної інфраструктури, економічного інтересу, політичного впливу;
різке падіння престижу наукової праці, зумовлене, з одного боку, хронічними для 1990-х років невиплатами зарплати й нестачею державних пільг і субсидій у науковій та інноваційній діяльності, а з іншого, – викликане занепадом складних і наукоємних виробництв, відсутністю перспектив вітчизняної легальної комерційної реалізації наукового продукту;
слабка соціальна захищеність науковців, що супроводжується “відтоком” інтелектуального потенціалу країни, скорочення штатів, раніше існуючі й нові “технологічні” затримки і перепони на шляху наукових досліджень і кар’єрного зростання.
На державну політику України у сфері наукового та науково-технічного співробітництва з країнами СНД та ЄС впливають сучасні геоекономічні та геополітичні процеси. Йдеться про глобалізацію та інтернаціоналізацію світової економіки, широке використання інформаційних технологій, формування “економіки знань” (інформаційної економіки), інтернаціоналізацію наукових досліджень. Зміна форм і механізмів міжнародного співробітництва вимагає від нашої держави таких дій:
забезпечення інформаційної та науково-технологічної безпеки України;
формування інфраструктури, яка обслуговуватиме науково-технічну сферу;
програмно-цільове здійснення переходу до інноваційного шляху розвитку;
забезпечення оптимальних форм та ефективних механізмів участі України в регіональних, міжрегіональних і глобальних процесах співробітництва у сфері науки, технологій та наукоємних виробництв;
підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної наукоємної продукції, вихід України на сучасні ринки інтелектуальних продуктів, наукомістких товарів і послуг.
З огляду на прийняте керівництвом нашої держави політичне рішення про рух України в напрямі до ЄС стає очевидною необхідність низки дій щодо полегшення адаптування нашої країни до європейського наукового простору та використання досвіду організації європейських рамкових програм. 1. необхідно підвищити рівень поінформованості української наукової спільноти про міжнародне науково-технічне співробітництво.
2. слід активізувати участь України у загальноєвропейських програмах (COST (співробітництво в галузі наукових досліджень) та EUREKA (співробітництво з метою реалізації наукових досягнень у промисловості)). 3. потрібно створити національний центр інноваційних пропозицій щодо міжнародного науково-технічного співробітництва за аналогією з європейськими IRC (Innovation Relay Center). Розгалужена мережа таких центрів (їх близько 70) була заснована для обслуговування окремих регіонів країн ЄС.
4. в Україні слід створити власний єдиний науковий простір, об’єднавши в ньому академічну, вузівську та галузеву науки. Тут мають діяти створені провідні центри (за європейською термінологією – Centeres of Excellence), де зосередяться дослідження за передовими напрямами, що узгоджуватимуться як з державними пріоритетами розвитку науки й техніки, які періодично затверджуються Верховною Радою, так і з європейськими.
Дослідження трансферу технологій в Україну на основі ліцензійних угод показує, що майже всі ліцензійні технології не відносились до останніх досягнень у науково-технологічній сфері і надходили до України майже із 10-річним запізненням. Таким чином, упродовж тривалого часу закріплювалась технологічна відсталість національних галузей і вітчизняних виробництв.

149. Україна в міжнародній торгівлі високотехнологічними товарами та послугами
Розробці, виробництву й застосуванню машин, устаткування й технологій належить особлива роль у розвитку продуктивних сил, у формуванні загальногосподарської кон’юнктури й рішенні соціальних проблем. Пріоритети інвестиційно-інноваційного розвитку, проголошені указом Президента України «Про Стратегією економічного і соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004─2015 рр.», не принесли очікуваного зростання долі виробництва у технологічному секторі загалом і збільшення технологічного експорту зокрема. Аналізуючи товарну структуру зовнішньої торгівлі України, зазначимо що найбільшу питому вагу в українському товарному експорті має продукція металургійної промисловості, машинобудування, сільськогосподарські товари. В товарній структурі імпорту перевага належить мінеральним продуктам, продукції машинобудування та транспортним засобам. Аналіз структури зовнішньої торгівлі України щодо частки високотехнологічних товарів показав, що незважаючи на намагання України перейти на інноваційну модель економічного розвитку, суттєвих зрушень у цій сфері не відбулося, адже експорт високотехнологічних товарів поступається їх імпорту. У 2009 р. частка технологічних товарів у загальному імпорті складала 11,5%, експорті – 2,9%, темпи росту експорту технологічних товарів порівняно до попереднього року – 67%, імпорту – 41,4%. Для порівняння: у 2008 частка технологічних товарів в експорті становила 2,5%, в імпорті 14%, темпи зростання експорту 117,6%, імпорту 142,4%. Протягом 2001 – 2006 рр. темпи росту технологічного імпорту переважає темпи росту експорту технологічних товарів. У 2009 році спостерігається погіршення ситуації: значно зменшився показник темпу росту як експорту, так і імпорту технологічних товарів. Це пояснюється чуттєвістю українського ринку високотехнологічних товарів до впливу негативних зовнішніх факторів, зокрема світової фінансової кризи. В структурі експорту високотехнологічних товарів переважають продукція аерокосмічної галузі, електроніка та засоби зв’язку та фармацевтичні препарати – сукупна питома вага цих груп товарів складає 85 % експорту товарів хай-тек. В імпорті перевага належить фармацевтичним виробам, електронним товарам і засобам зв’язку, неелектричній техніці (сукупна частка цих товарів –75 %). На сьогодні, основна частка експорту технологічної продукції припадає на країни СНД (близько 70%), крім того експорт здійснюється у країни ЄС, азіатські країни. Однак, орієнтація українського експорту технологічної продукції на ринок Європейського Союзу постає недоцільною, що пояснюється тим фактом, що європейський ринок є вже сформованим, крім того багато країн ЄС є виробниками конкурентоспроможної високотехнологічної продукції і не мають необхідності у імпорті товарів високотехнологічного сектору. Проте, можна сказати, що на мнр. ринку високотехнологічної продукції та послуг У. майже не представлена. Серед пріоритетних заходів підвищення інноваційної складової України слід передбачити: формування програмних орієнтирів обміну з іншими країнами науково-технічними досягненнями на комерційних засадах; розробка ефективного інвестиційного клімату, який дав би змогу залучити капітал великих ТНК, зокрема через надання преференції щодо розміщення
на території України міжнародних наукових центрів; економічні стимули до створення спільних підприємств, які виготовляють інноваційну продукцію, на національному та світовому ринках.

150. Наднаціональне регулювання міжнародних ринків інтелектуальної власності
СОТ: угода ТРІП – угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність – це продукти творчої діяльності в виробничій, літературній, художній галузях, що мають нематеріальний характер. До об’єктів права інтелектуальної власності належать: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, програми для ЕОМ, ноу-хау, торгівельні секрети, авторські та сумісні права та ін. Захист інтелектуальної власності безпосередньо пов’язаний із боротьбою з недобросовісною конкуренцією. Під недобросовісною конкуренцією розуміють: розповсюдження викривлених відомостей про товар, характер чи спосіб його виготовлення, споживчих якостях та інших властивостях товару, використання товарного знаку без дозволу, використання фірмового найменування, маркування товару, копіювання форми, пакування, зовнішнього оформлення товару.
Питання інтелектуальної власності є предметом багатосторонніх міжнародних угод:
1883 р. – Паризька конвенція про охорону промислової власності;
1886 р. – Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів (з подальшою редакцією 1928, 1948, 1971 рр.);
1952 р. – Всесвітня конвенція про авторське право;
1961 р. – Римська конвенція про міжнародний захист артистів-виконавців, виробників звукозаписів та підприємств радіомовлення;
1970 – Вашингтонський договір про патентну кооперацію;
1973 – Віденський договір про реєстрацію товарних знаків;
1994 р. – Євразійська патентна конвенція
У 1967 було засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІС), яка має сприяти захисту прав інтелектуальної власності в усьому світі. Об’єднує 130 країн.
За результатами Уругвайського раунду ГАТТ було укладено Угоду Про торгівельні аспекти права на інтелектуальну власність (ТРІП або ТРІПС), яка стала складовою пакету угод СОТ. Згідно ТРІП, країни-члени СОТ зобов’язані:
1. Створити національні механізми захисту прав інтелектаульної власності;
2. Прийняти відповідні закони щодо захисту прав національних та іноземних власників;
3. Вживати заходів щодо боротьби із фальсифікацією товарів та товарних знаків, в тому числі припинення випуску товарів митницею у вільний обіг на території країни-імпортера;
4. Інформувати СОТ про всі закони та підзаконні акти, що стосуються режиму інтелектуальної власності.

151. Інформатизація як визначальний фактор моделі міжнародного співробітництва України
І. – сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки. Головним інструментом реалізації державної політики у сфері інформатизації є Національна програма інформатизації, прийняття якої Верховною Радою України у 1998 році мало на меті узгодження інтересів у сфері інформатизації всіх гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, громадян, суспільства в цілому.
Національна програма інформатизації визначає стратегію розв’язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. Національна програма інформатизації включає:
Концепцію Національної програми інформатизації;
сукупність державних програм з інформатизації;
галузеві програми та проекти інформатизації;
регіональні програми та проекти інформатизації;
програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування
НПА: ЗУ Про нац. Програму інформатизації (1998); Про Концепцію Нац. Програми інформатизації (1998); Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2006-2008 роки (2005); Закон України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”
152. Стандартизація як фактор та умова міжнародного співробітництва України
С. (за ISO) – встан-ня та заст.-ня правил з метою підпорядкування д-ті в певній галузі на користь та за участю всіх зацікавлених сторін, зокрема, для дос-ня всебічної оптим. економії, за умов дотр-ня вимог тех.. безпеки. За СОТ Стандарт – це док., який затв-но визнаним органом і який виз-є призн-ні для заг. і багатократного викор-ня правила, інструкції
або хар-ки тов.. чи пов’язаних з ними вир. процесів або способів вир-ва, дотр-ня яких є необов’язковим. У. має гармон-ти свої норми станд-ії до умов СОТ до 2011 р. Зараз рівень гармоніз-ії укр.. стандартів з мнр. стан-ть 28%. 46% стандартів в У. було прийнято до 1980 р. (ГОСТи). Рег-ня станд-ії обов’язкове та необов’язкове. Обов’язкове в У.: технічні регламенти (ЗУ «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» 2005 р.). Добров. рівень: технол., ноу-хау, рецептура та шляхи, які обирають вир-ки задля дос-ня обов’язкових вимог безпеки. (стандарти в ЄС). Добров-ть стандартів є в ЗУ: «Про стандартизацію» (2001). Проте: більш-ть стандартів в У. є обов’язковими через недостатню кільк-ть Техн.регламентів. Стандарти в У. прийм-ся згідно директив Держспоживстандарту (в ЄС – неуряд.орг). Висновки: необхідно зробити: станд-ією не мають займ-ся орг.-ни держ. влади; стандарт має добров. хар-р, отже, не має затв-ся НПА; необх. визначити рівні безпеки для різних тов.. Реформи потрібні тому що: шкода екон.потенціалу У.; перешкоди на шляху впров-ня інновацій; складність техн.. рег-ня; неефект-ть норм мнр. правилам та принципам (ЄС та СОТ); неузгодж-ть законів (напр.., декрету 1993 р. «Про стандартизацію та сертифікацію» та ЗУ Про захист прав споживачів). В сер-му трив-ть отр-ня серт-тів в У. стан-ть 3 міс-1 рік, коштує від 2 тис. дол. до 8 тис. дол.. Також в У. існує обв’язкова с-ма сертифікації (в ЄС необов’язкова, обов’зкова тільки для небезпечних товарів).
153. Інноваційні системи як основа підвищення міжнародної конкурентоспроможності України
У. займає 82 місце в рейтингу мнр. конкурентоспром-ті (2010). Чинники: недостатні витрати на інновації в обробній пром.-ті (в світі до 90% всіх витрат на інновації саме в обробній пром.-ті). Ефект від інновацій: зрост. прод-сті факторів вир-ва, зрост. обсягів вир-ва; структ. зрушення, сприяють перерозподілу ресурсів, статус країни в глоб. екон. та підв-ть нац.. конкурентоспром-ть. Чинники інновац. розв-ку в У.: 1. Високий рівень ресурсо- та енерго- витр-ті екон-ки. В У. обсяг створ. ВВП на одиницю спож. енергії стан-ть 1,8 дол (2007). 2. Відс-ть мотивації в підпр-в для інновац.д-ті (тільки 6,7% всіх тов.. реаліз-них в У. – інновац.прод-я). 3. Значна чатка сировинної пром.-ті в заг.обсязі реаліз. прод-ії (70%). 4. Зниж. обсягів держ. витрат на інновації (1% Ввп – 2006). Вирішення проблеми: 1. Створ-ня сист-ми фін-ня інновацій в У. (частка бюдж. на НДДКР). 2. Створ-ня прав-вих та екон. основ існ-ня елем-тів держ. інновац. інфр-ри. 3. Технопарки! 4. Сист-ма пільгового оподатк-ня. 5. Держ. фонди та венчурний банк. Кредитування.

154.Стратегічні пріоритети сучасної інтеграційної політики У
Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучасних умов ефективного функціонування національної економіки
Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різноспрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого “позаінтеграційного” розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори
У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД.
На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічній і виробничій сферах різних галузей економіки.
На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координируючих структур Економічного союзу при збереженні статусу асоційованого члена. Без налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Україна може втратити “свої” зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв’язківу сфері міжнародної спеціалізації та кооперування.
Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Черноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини, України. Основні напрями причорноморського співробітництва:
-формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних фінансових та інформаційних мереж;
-спільне будівництво о’єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторського співробітництва;
-комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;
-співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального енергоспоживання;
-реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання метелургічних виробництв країн-учасниць;
-участь у конверсії оборонної промисловості та ін.
у довгостроковому контексті очевидна орієнтація України на європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС.

155. Регіональна інтеграція як фактор нових реалій міжнародної економічної діяльності України.
Оцінка тенденцій регіоналізації, які можуть радикально вплинути на умови міжнародної економічної діяльності країни, є важливим завданням.
Важливою умовою формування ефективної системи міжнародної економічної діяльності України є визначення регіональних пріоритетів співробітництва з іншими країнами. При цьому очевидно, що особливий інтерес мають становити ті інтеграційні процеси, які локалізуються в географічній близькості від її кордонів, тобто вибір своєрідних центрів гравітації — тих інтеграційних систем, на які слід орієнтуватися, формуючи власну геоекономічну модель. Для перспектив вітчизняної міжнародної економічної діяльності актуальним є питання: яка з двох таких, географічно найближчих систем є більш привабливою — ЄС чи СНД.
Певні міжнародні інтеграційні процеси виявилися, з одного боку, недосяжними для України, а з іншого — навіть такими, що реально ускладнюють її становище. Формування єдиного європейського ринку супроводжувалось ускладненнями для українських виробників з погляду можливостей потрапити на ринки деяких західноєвропейських країн, що раніше мали нижчі митні ставки та нетарифні бар’єри, ніж ті, якими вони стали в Європі після єдиного ринкового простору. Утворення митного союзу між Росією та Білоруссю також призвело до погіршення умов торгівлі з останньою через те, що вона перейшла на російський, більш закритий стосовно України, режим.
Резюмуючи сказане про участь України в регіональних міжнародних економічних процесах, повноправним учасником яких вона є або прагне стати, можна відзначити, що, на жаль, нашій державі взагалі поки що не вдалося забезпечити собі повноцінну за глибиною спеціалізації й інтегративних контактів, а також за обсягами торговельних відносин участь в міжнародній інтеграції.

156. Процес регіоналізації в міжнародній економічній діяльності та участь в них України.
Україна теж не стоїть осторонь інтеграційних процесів, намагаючись відстоювати свої національні економічні інтереси, а також регіональні і локальні, пов’язані з потребами внутрішнього розвитку. Україна співпрацює з багатьма країнами шляхом розвитку двосторонніх міждержавних відносин з прикордонними країнами, Росією, країнами Східної Європи, країнами ЄС, США, Японією, Китаєм, країнами, що розвиваються, країнами ОПЕК, НІК, Індією, країнами Латинської Америки і Африки.
Після розпаду СРСР відбулося створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Воно є добровільним об’єднанням суверенних країн як самостійних і рівноправних суб’єктів міжнародного права з метою регулювання за допомогою міжнародно-правових засобів, міждержавних договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД не має національних повноважень.
Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) було створено 25 червня 1992 р. у Стамбулі в ході зустрічі на найвищому рівні глав держав і урядів Азербайджану, Албанії, Болгарії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України шляхом прийняття Декларації та підписання Босфорської заяви, в якій було виражено бажання перетворити Чорне море в регіон миру, свободи, стабільності і процвітання через взаємне співробітництво.
Крім Україна приймає участь в ГУАМ. Заснування політико-консультативного форуму ГУАМ у складі 4 країн (України, Азербайджану, Грузії й Молдови) відбулося 10 жовтня 1997 року в Страсбурзі під час Саміту Ради Європи, під час якого було схвалено Спільне Комюніке глав України, Грузії, Азербайджану й Молдови. У цьому документі було зафіксовано рівень політичного зближення й практичного співробітництва між країнами цієї групи, спільність позицій з ключових міжнародних проблем й процесів у пострадянському просторі.
Україна також намагається вступити до ЄС.

157. Задачі та передумови Європейської інтеграції
Європейська інтеграція, яка із запровадженням на початку 2002 р. євро перейшла у нову, вищу якість, є важливим фактором міжнародних економічних відносин.
Європейська інтеграція не тільки є фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, а й центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн.
Умови міжнародної економічної діяльності на території європейського континенту протягом останніх десятиліть значною мірою визначаються активними процесами так званого євробудівництва, які розпочалися практично в перші роки після Другої світової війни. Адже, з одного боку, йдеться про потужний блок країн, який відіграє вагому роль у системі міжнародного поділу праці, а з іншого — про поступове створення та розширення єдиного ринкового, навіть соціального простору. А це, як ми вже знаємо, породжує таке своєрідне явище, коли інтернаціоналізація, сягнувши певного ступеня своєї вираженості, набуває ознак цілісного господарського комплексу, який має типові риси відособленої національної економіки. До складу Європейського Союзу входять 27 країн: Австрія, Бельгія, Болгарія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Об’єднане Королівство, Чехія, Угорщина, Словенія, Словаччина, Румунія, Польша, Мальта, Литва, Латвія, Кіпр, Естонія.
До числа таких країн належить й Україна. Можливості українського співробітництва з ЄС мають визначатися за умови врахування тенденцій фронтальної регіональної інтеграції, яка стала основним інструментом перетворень у Старому світі та поєднала в собі як риси базової їх філософії, так і цільової функції. Для України воно являє собою такий процес регіоналізації, який стає дійовою формою вираження тенденції глобалізації. Причому такою, яка з очевидних географічних та історичних причин не може не зачіпати життєвих інтересів України.
Зважаючи на пострадянські умови — неконкурентоспроможність технологічно відсталої промисловості, успадковану штучну однобічність зовнішньої орієнтації та транспортної інфраструктури, здатність України налагодити ефективне співробітництво з ЄС стала в 90-х роках та на початку нового століття індикатором її реального суверенітету.
Справді, після здобуття Україною державної незалежності по¬ступова інтеграція в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС стали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного членства в провідних континентальних економічних та політичних ор-ганізаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового співтовариства.
Членами Європейського Союзу є країни з потужними економічними системами та високим рівнем життя. Проте недоречними є безапеляційно-скептичні оцінки перспектив українського спів¬робітництва з ЄС. Європа, хоча і не виявляє на зламі століть великого бажання включати до інтеграційних процесів таку велику східноєвропейську державу, як Україна, не є принципово закритою для неї зоною.
Скоріше об’єктивне відставання українського господарського комплексу від економік західних європейських країн є підставою для прискореного його ринкового реформування, зокрема відповідно до вимог так званої Білої Книги, де визначалися принципові заходи щодо реформування внутрішнього ринку країн — кандидатів на вступ до ЄС, необхідного узгодження їхніх законо¬давчих систем тощо.
Для України економiчна iнтеграцiя в європейський економiчний простiр є, як було не одноразово проголошено найвищими чинниками в державі, прiоритетним географічним напрямом і практичним засобом входження у свiтове господарство.

158. Правові та інституційні засади розвитку співробітництва України з ЄС
Договірно-правова база відносин:
• Угода про партнерство та співробітництво (УПС) (підписана 16.06.1994 р., набрала чинність 01.03.1998 р., термін дії – 10 років);
NB! 5 березня 2007 року Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нової угоди, яка після Дванадцятого саміту Україна – ЄС (9 вересня 2008 р., м. Париж, Франція) носить назву “Угода про асоціацію” між Україною та ЄС. На період до набрання чинності Угодою про асоціацію щороку автоматично подовжується дія УПС.
Інститути співробітництва:
• Саміт Україна – ЄС за участю Президента України та делегації ЄС у складі:
o Президента Європейської Ради;
o Президента Європейської Комісії (ЄК);
Під час т.зв. перехідного періоду (зокрема, протягом 2010 року), представники країн, що головують у Раді міністрів ЄС, можуть включатися до делегації ЄС (насамперед, у випадках проведення саміту на території їхньої країни).
• Рада з питань співробітництва за участю Прем’єр-міністра України та делегації ЄС у складі (до 13-го засідання Ради включно):
o міністра закордонних справ країни, що головує в ЄС;
o члена ЄК з питань зовнішніх зносин та Європейської політики сусідства, та
o Високого представника ЄС з питань Спільної зовнішньої та безпекової політики.
• Комітет та галузеві підкомітети з питань співробітництва;
• Комітет парламентського співробітництва (КПС) за участю голів Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції та Делегації Європейського Парламенту у КПС;
• також здійснюються регулярні політичні діалоги Україна – ЄС та постійні експертні консультації.
Загалом, щорічно між Україною та ЄС відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.

України
159.Інтеграційні процеси за учасью країн Східної та Центральної Європи та їх наслідки для України.
Слід зазначити, що основними тенденціями в цьому регіоні будуть інтеграційні процеси Європейського та Євроатлантичного напрямів.
Одним з найважливіших зовнішньополітичних партнерів України впродовж останніх роківзалишається Республіка Польща, відносини з якою носять характер стратегічного партнерства.Найбільш інтенсивними є взаємини у політичній сфері, що випливає як з характеру співробітництва між Україною та Польщею,так і зі спільності або подібності позицій з багатьох питань міжнарод ного життя.
Непересічне значення у цьому процесі має підтрима Польщею європейської та євроатлантичної інтеграції України. Українсько-чеські та українсько-словацькі відносини означені важливістю підтримання активного політичного діалогу на найвищому рівні, активною підтримкою офіційною Прагою і Братиславою європейського та євроатлантичного курсу нашої держави. Головування Чеської Республіки в ЄС у першому півріччі 2009 року створило сприятливі умови для поглиблення переговорного процесу між Україною та Європейським Союзом щодо Угоди про асоціацію, створення зони вільної торгівлі та запровадження безвізового режиму. З урахуванням вступу Словаччини до Шенгенської зони, слід відзначити укладення Угоди між Україною та Словаччиною про місцевий прикордонний рух, положення якої спрямовані на поліпшення умов для забезпечення права громадян України на вільне пересування у прикордонній зоні обох держав. Українсько-хорватський діалог відбувався, головним чином, на євро інтеграційному напрямі, зокрема, у травні 2009 р. було підписано Меморандум про співробітництво і обмін досвідом між Міністерством закордонних справ України та Міністерством закордонних справі європейської інтеграції у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції.

160. Україна в системі прикордонної торгівлі та співробітництва єврорегіонів
Прикордонне співробітництво можна визначити як ком-плекс форм та інструментів взаємодії між партнерами, які здійснюють кооперацію у сферах промисловості, сільського господарства, транспорту та комунікацій, рекреації та охорони навколишнього середовища, ведуть торгівлю, виступають інвесторами та реципієнтами капіталів, а також реалізують інші форми взаємовигідного соціально-економічного партнерства на географічно близьких територіях.
Прикордонне співробітництво є похідною від національних систем макроекономічного управління та загальних моделей між¬народної економічної діяльності, а також віддзеркалює тенденції глобалізації та розвитку регіональних інтеграційних процесів. Разом з тим прикордонне співробітництво доповнює та динамізує основні форми співробітництва між країнами з акцентом на максимально широкому залученні його місцевих потенціалів.
Для України, яка розташована у географічному центрі Європи та чия міжнародна інтеграційна модель поки що не має чіткої ви-значеності, проблема прикордонного співробітництва становить особливий інтерес. Його посилюють як ті численні господарські зв’язки українських виробників, споживачів та кооперантів, які утворилися на кордонах з іншими колишніми республіками СРСР, так і традиції прикордонного співробітництва з країнами — колишніми членами РЕВ, які прагнуть до вступу до ЄС.
Важливий аспект прикордонного співробітництва пов’язаний з розвитком транспортної мережі. Поширеною у світі ситуацією є найбільший розвиток транспортної інфраструктури саме біля кордонів, що забезпечує зв’язок відповідних країн із зарубіжними ринками саме через прикордонні території. Причому для України актуальним є завдання інтеграції прикордонних транс-портних переходів до загальнонаціональної транспортної мере-жі, а також до загальноєвропейських, навіть трансматерикових транспортних коридорів. Так, слід забезпечити не тільки будів-ництво нових та модернізацію існуючих транспортних коридорів на Заході України, а й кращі виходи таких коридорів до основної транспортної мережі України. У більшому масштабі подовжений коридор із західного кордону до східних рубежів держави, який відповідає центральному широтному маршруту Карпати—Кривбас—Донбас, можна вважати частиною транспортного Євро-Азійського коридору.

161. Проблеми та перспективи участі України в СНД
Взаємопов’язаність економік нових незалежних держав, що виникли на пострадянському просторі спонукала ці країни до координації економічної діяльності, розвитку інтеграційних процесів між ними. Так 1991 році утворено СНД, до якої увійшли 13 пострадянських країн, окрім держав Прибалтики. В рамках СНД планувалося створення економічного союзу, проте через ряд об’єктивних причин це зроблено не було. Тому відносини Укр з державами СНД складаються на основі двосторонніх торгово-економічних угод.
Але при всьому цьому у співроб-ві У та СНД спостерігаються наступні проблеми: 1)сировинна, енергетична та збутова залежність У від РФ та кр-н СНД, що блокуються з нею у ек сфері, 2)деформована географ струк-ра Е та І, а ж до монопольної залежності від окремих кр-н СНД, 3)дискремінаційна пол-ка окрем держав СНД щодо У (квотування на укр-ки труби,цукор, велика кіл-ть антидемп-их процесів), 4)низька конкурентоспром-ть укр-ої прод-ії, 5)неплатоспром-ть основних суб-в ЗЕД та велика кіл-ть товарообмінних операцій, 6)недійова сис-ма митного контролюзначні обсяги контробанди, 7)нерозвиненність інфрастр-ри МЕД, в тому числі інформаційної, 8)значна кіл-ть фіктивних інозем-их інвестицій, 9)значна еміграція висококваліфікованих спеціалістів та претік нелегалів (в основному з країн Середньої Азії), 10)значна зарегульованість зовнішньоек операцій з окрем кр-ми СНД, 11)значний зовнішній борг У та його неврегульованість, проблема обслуг-ня і через це- намагання окрем-их російських струк-р зкупити укр-ку власність за борги.
Нині СНД розглядається Україною як міжнародний переговорний механізм, здатний зближувати позиції, збалансовувати інтереси, шукати компроміси, узгоджувати принципи господарської діяльності. Україна за основу своєї діяльності в межах СНД взяла концепцію інтеграції на «різних швидкостях», яка дає змогу зберігати незалежну позицію та реалізовувати національні інтереси.
На 2010 рік Україна готова до активізації участі в діяльності Співдружності Незалежних Держав (СНД). Ефективність роботи СНД залежить у тому числі й від України, хоча не можна розраховувати, що співдружність вирішить всі проблеми, за які береться. Зокрема, серед можливих переваг СНД – перспективи створення зони вільної торгівлі.

162. Співробітництво України з Організацією Чорноморського Економічного Співробітництва
25 червня 1992 р. в м. Стамбул 11 країн Причорномор’я підписали Стамбульську декларацію про Чорноморське економічне співробітництво /ЧЕС/, що визначала загальні рамки діяльності цього міждержавного об’єднання.
Статут Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) був підписаний 5 червня 1998 р. під час Ялтинського Саміту Глав держав та Урядів країн-членів ЧЕС, а 1 травня 1999 р. він набув чинності. Тим самим ОЧЕС трансформувалася з міжурядового механізму співробітництва у повноцінну міжурядову регіональну організацію.
Членами Організації є 12 країн: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина та Україна.
Відповідно до Статуту країни-члени співпрацюють на таких напрямках: торгівля та економічний розвиток, фінанси та банківська діяльність, зв’язок, енергетика, транспорт, сільське господарство, охорона здоров’я i фармацевтика, охорона навколишнього середовища, туризм, наука i технології, співробітництво у сфері культури, обмін статистичними даними та економічною інформацією, співробітництво між митними органами, гуманітарні контакти, боротьба з організованою злочинністю тощо.
У Росії товарообіг з регіоном ОЧЕС останніми роками залишається стабільним і складає близько 15-16% від загального (2/3 доводиться на Україну); для України цей показник дорівнюється 11-12% (88% за рахунок Росії); для Туреччини – 7%; Греції – 3% в імпорті і 9% в експорті; Болгарії – 32%; Молдови – 80%.
У перспективі, для активізації зовнішньоекономічних зв’язків України з іншими кранами світу можна використовувати розвиток відносин з різними міжнародними регіональними угрупуваннями. На цей момент це можна зробити шляхом взаємодії на інституційному рівні економічних угрупувань, в яких бере участь Україна, зокрема організації ЧЕС.
163. Сучасні особливості співпраці України в рамках ГУАМ
Регіональна організація ГУАМ створена в жовтні 1997 року Грузією, Україною, Азербайджаном і Молдовою (з 1999 до 2005 в організацію також входив Узбекистан, вийшов через незгоду з політикою організації). До виходу Узбекистану з організації називалася ГУУАМ.
Створити об’єднання примусила неспроможність СНД. До кінця 90-х Співдружність опинилася на межі вимирання. Ось у цей період з’явився ГУАМ, орієнтований на європейські і міжнародні структури. На ділі головною метою його творців було послаблення економічної, передусім енергетичної, залежності від Росії, зокрема розвиток транзиту енергоносіїв за маршрутом Азія – Кавказ – Європа в обхід території РФ.
Країни вирішили протистояти діям Росії щодо обмеження збройних сил в Європі, іншими словами не допустити російських військових на території Грузії, Молдови та України всупереч їхньому бажанню. У 2008 році вона заявила про готовність виділити 200 млн. доларів для реалізації проектів організації. Йшлося, у першу чергу, про транзитні, транспортні проекти, а також проекти, пов’язані з туристичною інфраструктурою.
У 2008 році афішували грандіозні плани. Україна того року ратифікувала Статут організації, що не могла зробити з 2006-го. ГУАМ впритул зайнявся проектом поромної переправи Батумі-Поті-Керч, яку бачили частиною нового транспортного проекту “Вікінг” (вантажне залізничне сполучення між Балтійським і Чорним морями) до Молдови з продовженням до Грузії і Азербайджану. Тоді Азербайджан висловив готовність за допомогою своєї інфраструктури направляти вантажі далі у Центральну Азію.
Взаємний товарообіг між країнами-учасницями виріс у 1,5 раза – до 2,5 млрд. дол.
Україна, проте, останнім часом декларує зменшення своєї участі в цій організації.

164. Двосторонні відносини в геоекономічній моделі України
Специфічною особливістю геоекономічної моделі України є різнонаціленість її регіонів на різні географічні вектори. Найбільші передумови розвитку міжнародно кооперованого виробництва відкриває покращення торгово-інвестиційного режиму, вжиття спільних заходів програмного характеру з РФ, іншими державами СНД. Європейська інтеграція залишається першочерговим пріоритетом нашої держави. Наступним пріоритетом є також відносини зі Сполученими Штатами. Особливе місце у нашій політиці посідає також діалог із Польщею, який ми розвиваємо в дусі стратегічного партнерства. Звичайно, це не означає, що ми не хочемо дружити з країнами Азії, Африки, Близького Сходу або Латинської Америки. З 92 для Укр. приорітет роз-к двосторон від-н з кр. Основні партнери – США, Нім, Кит, Італ. Потенціал спів-ва Укр.-Кит. Укр. була основн. торг партнером Лівії, Пакистану. Австрія– імпорт – чорн. метали, обладнання , експорт – руди, шлаки, зола, неорг.хімія, недорго. мет-ли, Агропромпрод. Німеч – експорт – легка пром, кольор та чорні метали, імпорт – машинпи, електротех прод, фармацевт-тика, хім., швейні вироби, транспорт. США Укр. має позитивне сальдо з США, експорт до США – чавун, сталь, не орган. хімія, аерокосм тех.-ка, добрива, одяг, алюміній імпорт – пром., спец техн облад, тютюн, електричні прилади, транспорт. Ізраїль – стає основним партнером на Близ.Сході, є гарна договірна база, сприятлива ситуація на ізр.ринку до укр..товарів. експорт в –с/г прод, (зернові, тютюн), деривина,обробка діамантів, металопрод. Швейцарія –інтерес їх до Укр., експорт – пшениця, жито, борошно, олія, алюміній, мідь, імпорт – нафтопродукти, лік. засоби, гербіциди, електроніка, целюлоза, машини, мед.прилади.

165. Сучасні особливості україно-російського співробітництва
Дипломатичні відносини між Україною та Російсією встановлено 14 лютого 1992 року. На 2009 р. між сторонами підписано понад 300 двосторонніх і багатосторонніх документів. Зокрема, в політичній та інформаційній сферах –21 міжнародний договір; в економічній та торговельно-економічній – 82; у військовій та військово-технічній – 66; у науково-технічній – 54; в гуманітарній – 13; в консульській – 12, решта чинних угод та договорів (59) регулюють співпрацю сторін в інших сферах двосторонніх відносин.
Найважливіші договірні документи – Договір про дружбу, співробітництво і партнерство (1997 р.), Договір про українсько-російський державний кордон (2003 р.), Угода про стратегічне співробітництво у газовій галузі (2002 р.), Програма міжрегіонального та прикордонного співробітництва до 2010 року і Заходи до неї (2006 р.).
Значна частина чинних міжнародних договорів мають рамковий характер і потребують конкретного наповнення та оновлення шляхом розробки і підписання нових угод в усіх основних сферах співпраці. Низку договорів на сьогодні практично виконано або вони втратили свою актуальність.
Зовнішньоторговельний обіг товарами склав 11,76 млрд. дол. США і зменшився у порівняні з аналогічним періодом 2008 року на 54,3%, в тому числі експорт склав 4,81 млрд. дол. США і зменшився на 57,3%, імпорт – 6,95 млрд. дол. США і зменшився на 52%. США.
Негативне сальдо в торгівлі товарами становило 2,14 млрд. дол. США і зменшилося на 1, 07 млрд. дол. США.
Основу структури українського експорту товарів до Російської Федерації за січень – серпень 2009 р. складали: продукція машинобудування 34,1%, металургійна продукція 19,4%, продовольча продукція 17%, хімічна продукція 119,7%, деревина, папір, целюлоза 7,5%.
Основу структури українського імпорту товарів з Російської Федерації до України 2009 р. складали: енергоносії 57,7%, продукція машинобудування 11,1%, металургійна продукція 7,0%, хімічна продукція 11,8%, продовольча продукція 4,8%, деревина, папір, целюлоза 2,6%.
Інвестиції: Російська Федерація за обсягами прямих інвестицій в Україну посідає шосте місце серед 125 країн-інвесторів. Станом на 2009 р. інвестиції російських резидентів склали 2125,1 млн. дол. США, що складає 6% загального обсягу прямих інвестицій в Україну (на 1 липня 2008 р. – 2106,3 млн. дол. США ).

166. Охарактеризуйте сучасне україно-американське співробітництво.
Договірно-правова база двосторонніх українсько-американських відносин складає 122 міжнародні документи між Україною та США. Договірно-правова база двосторонніх відносин охоплюють широкий спектр галузей українсько-американського співробітництва, включаючи торговельно-економічну, науково-технічну, гуманітарну, правоохоронну та ін.
Серед ключових політико-правових документів: Хартія Україна-США про стратегічне партнерство 2008 року, Дорожня карта пріоритетів українсько-американського співробітництва, Угода про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво, Договір про заохочення та взаємний захист інвестицій та інші. Існуючі двосторонні договори створюють достатньо широке політико-правове поле для розвитку українсько-американських відносин на ключових напрямках двостороннього співробітництва.
Результатами двосторонньої співпраці є політична підтримка США здійснюваного Україною євроінтеграційного курсу та практичного співробітництва з НАТО, взаємодія з питань міжнародної, зокрема, регіональної безпеки.
Серед пріоритетів у сфері енергетики є залучення американського досвіду у видобутку енергоносіїв (сланцевий газ і метан вугільних пластів) та інвестицій в українську енергетику, зокрема у видобуток нафти й газу на шельфі Чорного моря та підвищення ядерної безпеки діючих енергоблоків, в тому числі виведення із експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого реактору в екологічно безпечну систему.
У торговельно-економічній сфері до 2008 року спостерігався динамічний ріст обсягів двосторонньої торгівлі товарами і послугами. США займає10-те місце за обсягами зовнішньої торгівлі товарами серед країн-партнерів (при чому в структурі експорту українських товарів США займає 6-те місце).
Станом на 1 січня 2010 року, в економіку України,, залучено 1,387 млрд. дол. американських інвестицій, що становить 3,5% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій. На території України зареєстровано 1545 підприємств з американським капіталом. Найбільш привабливими сферами для американських інвесторів залишаються сільське господарство, торгівля і фінансовий сектор. Важливим кроком на шляху активізації інвестиційного співробітництва стало відновлення наприкінці 2009 року діяльності Корпорації США закордонних приватних інвестицій зі страхування американських капіталовкладень на українському ринку.
США продовжують залишатися найбільшим донором технічної допомоги Україні, зокрема з питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. За програми технічної допомоги Україні у 2009 році асигновано 89,5 млн. дол., у 2010 році – 118,9 млн. дол.
На сьогодні створено належні передумови для подальшого поглиблення відносин стратегічного партнерства між Україною і США. Цьому сприятимуть спільність цінностей, активний політичний діалог на всіх рівнях, розгалужена мережа контактів між діловими колами, ефективність створеної договірно-правової бази, а також взаємовигідна співпраця в рамках міжнародних організацій

167. Відносини з країнами Близького сходу
Відносини України з країнами Близького Сходу характеризуються високим рівнем політичного та торговельно-економічного співробітництва.
Впродовж 2009 р. відбувався інтенсивний обмін візитами на рівні керівників міністерств і відомств, делегацій експертів, зокрема, з такими близькосхідними країнами як Ізраїль, Ірак, Сирія, Йорданія, Єгипет, нафтовидобувні країни Перської затоки тощо. Належним чином використовувався механізм політичних консультацій із зовнішньополітичними відомствами близькосхідних країн, зокрема, відбулися та готуються консультації з МЗС Катару, Ізраїлю, Лівії, Саудівської Аравії, Сирії, Йорданії, Єгипту, ОАЕ та Бахрейну.
З метою захисту прав та інтересів громадян України вжито заходи з метою оптимізації дипломатичної присутності України в країнах Близького Сходу. Зокрема, у 2008 р. започатковано діяльність Постійного представництва України при Палестинській Національній Адміністрації, відкрито Генеральне консульства України в м.Хайфа (Ізраїль).
Важливою складовою близькосхідної політики України залишається її співробітництво з впливовими регіональними організаціями, такими як Ліга Арабських держав (ЛАД), Рада співробітництва арабських країн Перської затоки (РСАДПЗ), Організація ісламська конференція (ОІК).
У вересні 2009 року в ході роботи сесії ГА ООН в Нью-Йорку між Міністерство закордонних справ України та ЛАД був підписаний Меморандум про співробітництво.
Значна увага приділяється питанням подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва з країнами Близького Сходу.
Міжурядові комісії, які Україна має з багатьма країнами Близького Сходу, залишаються дієвим механізмом узгодження взаємоприйнятних та ефективних рішень, спрямованих на активізацію співробітництва в різних сферах. Протягом 2009 р. були проведені та готуються до проведення чергові спільні засідання українсько-лівійської українсько-сирійської, українсько-саудівської, українсько-кувейтської та українсько-йорданської комісій з торговельно-економічного співробітництва.
У 2009 році регіон Близького Сходу залишався важливим ринком збуту української продукції. За перші сім місяців 2009 року товарообіг з країнами регіону склав 2,5 млрд. дол. США (експорт 2,49 млрд. дол. США; імпорт 13,2 млн. дол. США).
Серед найбільш перспективних напрямів співробітництва, які реалізовує Україна на Близькому Сході протягом 2009 року можна назвати такі високотехнологічні сфери як авіабудування, нафтовидобування та нафтопереробка, використання космосу у мирних цілях. Зокрема, ОАЕ висловили зацікавленість у розміщенні замовлень та участі у проекті відновлення серійного виробництва літаківАн-124 та Ан-225. Відповідні пропозиції було передано на розгляд керівництва „Abu Dhabi Aviation”.
Було домовлено щодо заснування в Лівії регіонального Центру з виробництва, ремонту та реалізації літаків та їхніх запчастин, їхнього сервісного обслуговування, навчання спеціалістів, здійснення маркетингових досліджень з метою продажу та просування літаків типу „Антонов” на ринки країн Африки та інших регіонів.
Успішно реалізується проект за участю НАК „Нафтогаз України” з видобутку вуглеводневої сировини. З початку 2009 року Україна опрацьовує питання щодо можливості постачання з Єгипту скрапленого природного газу. Єгипетська газова холдингова компанія запропонувала взяти участь у будівництві терміналу СПГ на узбережжі Чорного моря. НАК „Нафтогаз України” має реальні шансипідписати контракт на імпортування СПГ з Єгипту за результатами тендеру у 2012 році.
Активно розвивається культурно-гуманітарне співробітництво з країнами регіонів. Важливою сферою цього напряму є співробітництво на освітній ниві, яке наповнюється численними обмінами студентами та участю у спільних культурно-освітніх проектах.
У цілому просування інтересів України на Близькому Сході здійснюється цілеспрямовано та на системній основі.

168. Відносини з країнами Південної та Південно-Східної Азії
Протягом 2009 року МЗС України здійснювало активні заходи, спрямовані на розбудову конструктивних відносин з державами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, зокрема в контексті мінімізації негативного впливу глобальної економічної кризи, поглиблення інвестиційного співробітництва, модернізації української промисловості та підвищення її енергоефективності, розбудови інфраструктури в рамках підготовки до „ЄВРО-2012”.
В рамках співпраці з Японією було підписано низку документів, зокрема, Меморандум про взаєморозуміння між Укрексімбанком та експортно-імпортним банком Республіки Корея, а також між “Укрзалізницією” і компанією “Хюндай”. Крім того було підписано Угоду про заснування Українсько-Корейського навчального центру інформаційних технологій при НТУУ „КПІ”.
З метою розбудови двостороннього співробітництва та пошуку спільних підходів до подолання економічної кризи здійснювався активний політичний діалог з Китайською Народною Республікою. Співробітництва в галузі культури.
З Індонезією питання економічного та технічного співробітництва, у ході якого визначено перспективні напрями співробітництва, зокрема, у галузях металургії, машинобудування, транспорту, космічних досліджень, сільського господарства, туризму, охорони здоров’я, фінансів та інвестицій.
Належне значення надаэться підтриманню традиційного партнерства з Соціалістичною Республікою В’єтнам. торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва.
Попри загальну тенденцію до скорочення зовнішньої торгівлі України у зв’язку зі світовою економічною кризою, відзначалися позитивні зрушення в економічних відносинах з окремими країнами АТР. Зокрема, за січень-липень 2009 р., за збереження позитивного сальдо, у понад 10 разів зріз товарообіг України з Лаосом і М’янмою, на 105% – з Філіппінами та на 14% – з В’єтнамом. У 6 разів зріз український експорт до КНДР, на 154% – до Китаю, на 120% – до Малайзії, на 7% – до Республіки Корея; розпочато постачання української продукції до Брунею Даруссаламу.
169. Участь міжнародних валютно-фінансових організацій в процесах економічної трансформації в Україні.
Зі здобуттям незалежності, У активно включилася до світового співтовариства шляхом поглиблення ек зв”язків не лише з окремими країнами та регіонами світу, але й з Міжн.орг. Ще задовго до незалежності Укр стала однією з держав-засновниць та повноправним членом ООН. 22 серпня 1945 Президія ВР УРСР ратифікувала статут ООН. З моменту створення ООН і до здобуття незал, ООН була фактично єдиною трибуною, через яку міжнар громадскість отримувала інф про історію і культуру укр народу. З 1992р. Укр – член МБРР і отримує фін допомогу з боку МБРР за такими напрямками: 1) реабілітаційна позика (500 млн. дол. США ) – здійснення основних ек реформ (лібераліз цін, приватизація, підтримка макроек стабільності, фін критичного імпорту); 2) Інституціональна перебудова – вдосконалення системи підготовки спеціалістів; 3)Розвиток виробництва фін проектів реконструкції та розвитку виробничих об”єктів; 4) фін установ фін-кред сфери. З початку діяльності в Укр (1992) Міжн.Фінанс.Корпор. зосередила зусилля на двох основних напрямках роботи: консультаційні послуги, тхн допомога. В 1996р. У вступила до БАГІ. Метою створення цієї організації було срияння надходженню інвестицій у країни, що розвиваються. БАГІ виконує три функції : надає гарантії від некомерційних ризиків обраним нею інвесторам; консультує уряди країн, що розвиваються з питань розробки та реалізації стратегій, програм і процедур, які мають відношення до міжнародного інвестування; пропонує рекламні послуги та виступає в ролі спонсора діалогів між міжнар діловими колами і конкретним урядом – організатором зустрічей з питань інвест. Статус члена МВФ Укр отримала 3 вересня 1992. ЇЇ квота в МВФ становить 997,3 млн. СДР. МВФ виділив для Укр системну трансформац позику (СТФ) та резервний кредит “стенд-бай”. Загальна сума позики 498,65 млн. СДР. В 1994р. Укр отримала перший транш (371 млн. дол.). Кошти використовувались на збільшення офіційних резервів НБУ, на проведення вал інтервенцій для підтримки курсу нац вал, а також для фін нестачі вал коштів у ек для покриття потреби в імпорті. Укр стала членом ЄБРР 12 серпня 1992р. Банк відкрив своє представництво в Києві в середині 1993. На 1996р. вартість проектів ЄБРР в Укр становила 625 млн. ЕКЮ, або майже 1 млрд дол. США. Стратегічними напрямками діяльності ЄБРР в Укр є: розвиток фін сектора, приватизація, с/г, інфраструктура, вибіркове фін приватного сектора. Найбільш відомі проекти ЄБРР в Укр – модернізація міжнар аеропорту “Бориспіль”, створення фонду “Україна”, поліпшення тхн якості телебачення та телекомунікацій, модернізація річкового флоту, реконструкція Дніпропетровського олійно-екстрактного заводу. Портфель проектів ЄБРР переважно сконцентрований у приватному секторі – близько 71% від усього обсягу фінансування – порівняно із 29% у державному секторі. На цей час за підтримки ЄБРР в Україні впроваджується 9 інвестиційних проектів під державні гарантії, на загальну суму близько 476,256 млн. дол. США та 968,033 млн. євро, у тому числі сума позик за ними складає близько 298,256 млн. дол. США та 418,9 млн. євро (один проект фінансується спільно з ЄІБ).Україна є також членом ОБСЄ, Ради Європи, СНД та ЧЕС.

170. Співробітництво України з МВФ
Міжнародний Валютний Фонд (International Monetary Fund) є міжнародною фінансовою організацією, яка була заснована в 1945 році, до її складу входять 185 країн. Згідно зі Статутом Фонду, його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу. Отримувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.
Відповідно до Закону України “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій”, який було прийнято 03 червня 1992 року, Україна стала членом МВФ. У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ (Спеціальні права запозичень – Special Drawing Rights).
У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.
Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.
Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай” (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.
Третій етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.
Четвертий етап. (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.
29 березня 2004 року Радою Директорів МВФ було прийнято позитивне рішення щодо започаткування програми „попереджувальний стенд-бай”. Укладення угоди між Україною та МВФ строком на 12 місяців фактично надало можливість отримати від МВФ зарезервований кредит у сумі еквівалентній 411,6 млн. СПЗ (30% квоти України) у випадку погіршення ситуації з платіжним балансом або валютними резервами країни.
Фахівцями Міжнародного валютного фонду було визначено низку заходів, що, на їх думку, необхідно вжити уряду на найближчу перспективу. Серед них: проведення заходів орієнтованих на забезпечення стабільності податково-бюджетної та грошово-кредитної політики, а також поступ на шляху запровадження структурних реформ. Проведення більш жорсткої і збалансованої макроекономічної політики, з метою забезпечити бездефіцитність бюджету на 2008 рік. Скорочення темпів зростання мінімальної заробітної плати та номінальних бюджетних трансфертів, що відповідатиме потребі у скороченні інфляції у 2008 році до рівня не більше 9-10%. Підготовка до впровадження більш гнучкого обмінного курсу гривні, і з часом – переходу на інфляційне таргетування. Фінансовий нагляд за триваючим кредитним бумом.
У 2009 на ліквідацію наслідків кризи МВФ виділило Україні більше $16 млрд.. НА сьогодні Україна отримала 3 з 4-ох траншів кредиту. Останній транш затримується через невиконання Україною зобов’язань за домовленістю.
171. Європейський Банк Реконструкції та Розвитку та особливості його взаємодії з Україною.
Засновниками нового міжнародного кредитного інституту у 1989 році – Європейського банку реконструкції та розвитку (the European Bank for Reconstruction and Development) стали країни Європи, а також США, Мексика, Венесуела, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Австралія, Нова Зеландія разом з двома інституціональними членами – Європейським економічним співтовариством (ЄЕС) та Європейським інвестиційним банком (ЄІБ). На даний час членами Банку є 61 країна, ЄС та ЄІБ.
Угоду про створення ЄБРР було підписано 29 травня 1990 року, яка набула чинності 28 березня 1991 року. Угодою передбачається встановлення тісних контактів банку з Світовим банком та Міжнародним валютним фондом. Перше засідання Ради керуючих ЄБРР відбулось 15 квітня 1991 року.
ЄБРРмає статус міжнародної фінансової організації з найвищим кредитним рейтингом (ААА). В штаб квартирі ЄБРР (знаходиться у м.Лондон) працюють близько 900 працівників, 240 у представництвах банку.
Квоти в капіталі ЄБРР розподіляються в таких пропорціях: 51 % для країн-членів ЄС та його двох інститутів; 13,5 % для країн Центральної та Східної Європи; 11,3 % для інших європейських країн; 24,2 % для неєвропейських країн.
Найбільші частки в капіталі Банку мають США – 10 %; Німеччина, Франція, Італія, Великобританія, Японія – по 8,5 %. Частка України в статутному капіталі ЄБРР складає 0,8 % (16000 акцій або 160 млн. євро), Росії – 4 %. Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992 року.
З метою врегулювання на законодавчому рівні статусу та діяльності Постійного Представництва ЄБРР в Україні у червні 2007 року було підписано Договір між Урядом України та Європейським банком реконструкції та розвитку про співробітництво та діяльність Постійного Представництва ЄБРР в Україні. Найближчим часом зазначений Договір буде ратифікований Верховною Радою України.
За весь час співробітництва з Україною ЄБРР надав інвестицій на загальну суму понад 3 млрд. євро в рамках 150 проектів. За інформацією Мінфіну станом на 1 грудня 2007 року портфель ЄБРР в Україні нараховує 133 проекти із загальним обсягом фінансування 2,86 млрд. євро.
На кінець 2006 року Україна стала третім найбільшим позичальником фінансових ресурсів ЄБРР (після Росії та Польщі), що складає 8,7% від усіх підписаних зобов’язань Банку. Це значно перевищує обсяги запозичень у попередні роки, коли Україна посідала п’яте місце.
На сьогодні співробітництво України з ЄБРР відбувається відповідно до Програми співробітництва між Урядом України та ЄБРР на 2007-2009 роки, підписаної у червні 2007 року.
Програмою співробітництва на 2007-2009 роки між Урядом України та Європейським банком реконструкції та розвитку передбачено такі пріоритетні напрями співробітництва, за якими ведеться спільна робота щодо підготовки та реалізації проектів:
а. транспорт та зв’язок:
впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на залізницях України
б. енергетика та енергозбереження:
будівництво високовольтної повітряної лінії в Одеській області будівництво лінії електропередачі 330 кВ Аджалик – Усатове (
в. муніципальна інфраструктура:
програма інвестицій та розвитку системи водопостачання та водовідведення м. Запоріжжя;
г. природні ресурси:
готується ряд проектів у нафтогазовому секторі загальним обсягом запозичень понад 4 млрд. грн. без залучення державних гарантій, спрямовані на підвищення енергоефективності роботи газотранспортної системи, її модернізації, будівництво нафтосховища. Позичальниками за цими проектами будуть НАК “Нафтогаз України”, ДК “Укртрансгаз”, ВАТ “Укртранснафта”.
д. підвищення енергоефективності:
спільне дослідження можливості для розвитку проектів енергоефективності:
На цей час за підтримки ЄБРР в Україні впроваджується 9 інвестиційних проектів під державні гарантії, на загальну суму близько 476,256 млн. дол. США та 968,033 млн. євро, у тому числі сума позик за ними складає близько 298,256 млн. дол. США та 418,9 млн. євро (один проект фінансується спільно з ЄІБ).

172. Особливості взаємодії України з організаціями групи Світового Банку.
Світовий банк (The World Bank), багатостороння кредитна установа, що об’єднує п’ять інституцій, діяльність яких спрямована на підвищення рівня життя у країнах, що розвиваються, за рахунок фінансової допомоги розвинених країн.
Після прийняття Верховною Радою України 3 червня 1992 року Закону України „Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій” Україна у вересні 1992 року стала 167 членом МБРР, здійснивши підписку на 908 акцій (1315,9 млн. дол. США акціонерного капіталу), або 0,77% акцій. Україна також вступила до Міжнародної фінансової корпорації та Багатостороннього агентства з питань гарантування інвестицій.
6 грудня 2007 року Рада виконавчих директорів Світового банку затвердила сьогодні нову Стратегію партнерства з Україною на період 2008-2011 років. Стратегія визначає пріоритети діяльності Групи Світового банку в Україні, включаючи кредитування та інвестиції, надання аналітичних і консультаційних послуг і технічної допомоги.
У рамках Стратегії передбачається надання позик на загальну суму від 2 до 6 мільярдів доларів США протягом чотирьох років. Обсяги щорічного кредитування визначатимуться низкою показників, зокрема таких, як поступ у проведенні структурних реформ, макроекономічна стабільність та покращення впровадження нинішніх позик Світового банку. До того ж Міжнародна фінансова корпорація й надалі інвестуватиме значні кошти на підтримку приватного сектора в Україні.
Нова Стратегія базується на результатах аналізу ключових проблем розвитку України. Як зазначається у Стратегії, аби підтримати сталий розвиток у майбутньому, Україні потрібно: 1) поліпшити свою конкурентоспроможність на міжнародному рівні; 2) реформувати свою систему державних фінансів та державний сектор для покращення якості державних послуг і забезпечення підвищення добробуту всіх громадян України; 3) усунути вади у галузі управління у державному і приватному секторах.

173. Актуальні проблеми економічної безпеки України
Завдяки створенню на попередньому етапі базових засад незалежності і державності У, утвердженню її як повноправного суб’єкта св. Співтова-риства, внормуванню відносин з сусідніми державами можливості загрози нашій державності зміщуються зараз у площину економічної безпеки. Відповідно підпорядкування діяльності органів держвлади всіх рівнів політиці захисту наці ек інтересів У залишатиметься і надалі основою діяльності Президента України. Ключовими завданнями забезпечення економічної безпеки мають стати: 1)Остаточне подолання наслідків десятирічної кризи, досягнення реального ек зростання та його підпорядкування завданням соцрозвитку держави. 2)Суттєве посилення фінбезпеки У, першочергове зміцнення фінпотенціалу реального сектора ек-ки, суб’єктів господарювання, домашніх господарств, забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, надійної внутрішньої та зовнішньої захищеності нацвалюти, інтересів вкладників, фінринку, здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень держави, максимальне поліпшення інвестиційного клімату. 3)Створення надійних гарантій технологічної та техногенної безпеки, оновлення виробничого обладнання, рівень зношеності якого наближається до критичного, забезпечення безаварійної роботи на об’єктах підвищеної небезпеки, вирішення питань щодо утилізації небезпечних відходів, впровадження новітніх технологій їх переробки. 4)Посилення енергетичної безпеки, здійснення активної держполітики енергозбереження та розвитку власного енергопотенціалу, диверсифікація ринків і створення умов для реальної конкуренції у сфері енергопостачання. 5)Вирішення всього комплексу проблем, від яких залежить продовольча безпека держави, недопущення експансії неякісних імпортних продуктів та продовольчих товарів, які може випускати у необхідних обсягах наці АПК. 6)Здійснення на нац, регіональному та об’єктному рівнях найбільш гострих поточних завдань і довгострокових пріоритетів екологічної безпеки та охорони НС, розвиток і вдосконалення відповідної законодавчо-правової бази, застосування ек.інструментів (поетапного запровадження платного природокористування) для відтворення та раціонального використання природних ресурсів. 7)Реалізація інформаційної безпеки держави, протидія дезінформації про соц-ек і політ стан держави. 8)Задоволення матеріально-технічних потреб Збройних Сил держави на рівні раціональної оборонної достатності. 9)Посилення інтеграційних процесів, вирішення завдань щодо більш широкого входження У у св ек простір, освоєння нових зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції, активний захист інтересів нацкапіталу та товаровиробників. Йдеться про реалізацію такої зовнішньоекономічної політики, яка дозволила б У посісти гідне місце у МПП, МТ та фінансах, сприяла реалізації її потенціалу.

174. Глобальні проблеми сучасного розвитку та міжнародна економічна діяльність України
Україна послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, утвердження нового геополітичного простору, що відповідатиме вимогам наступного століття. Із прийняттям нашої країни до Ради Європи, ЦЄІ та співпраці з іншими європейськими об’єднаннями з’явилися принципово нові можливості для застосування багатовікового досвіду демократичних держав Європи в практиці державного будівництва, сходження до цивілізаційного рівня розвитку. Україна зміцнила співробітництво і з такими впливовими міжнародними інституціями, як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції та розвитку. Ініціатива НАТО ї «Партнерство заради миру» дала змогу Україні гнучко підійти до розвитку партнерства з Північноатлантичним альянсом, маючи з ним такий рівень співпраці, який відповідає її індивідуальним вимогам і можливостям. На часі розвиток стосунків особливого чи навіть привілейованого партнерства Україна — НАТО. Хоч і повільно, але зростають іноземні інвестиції. Провідні місця в цій сфері посідають капітали США, ФРН і Великобританії. Цьому сприяли як наполегливість державних лідерів і дипломатів, так і чинники економічного характеру.

175. Продовольчий потенціал: українські реалії в світлі міжнародних проблем
Розглядаючи перспективи міжнародної економічної діяльності для України, а також моделюючи довгострокову експортну спеціалізацію як країни в цілому, так і індивідуальних суб’єк¬тів виробничо-збутової діяльності, не можна не враховувати суперечливі особливості розвитку національного продовольчого сектору. Ця суперечливість передусім полягає в тому, що значний виробничий, експортний потенціал, який є в наявності, не реалізується в достатній мірі. А потенціал цей є значним. Для підтвердження цього досить сказати, що АПК України забезпечував 30 % харчової продукції усього колишнього Союзу РСР, а по окремих ключових пози¬ціях — переважну частину товарів. Зокрема, вироблялося 70 % солі, 60 % цукру колишнього СРСР, причому за останнім показником до 1990 р. Україні належало перше місце в світі. Серед інших важливих видів виробництва можна відзначити виробництво спирту — 40 % та олії — 35 % від загальнорадянського показника.
Для розуміння особливостей такого співробітництва для України важливо враховувати, що вона є не тільки виробником, а й великим споживачем агропромислової продукції. Причому через розбалансованість виробництва в галузі наша держава інколи закуповує продукцію, яку потенційно могла б виробляти. Така ситуація виникає навіть стосовно зернової продукції, як, наприклад, у квітні 2000 р., коли постало питання (причому не вперше) про закупівлю хлібного зерна в Казахстані та у країн Східної Європи. Експортна орієнтація аграрного господарства є важливим фактором його розвитку, який, діючи протягом століть, зумовив національну спеціалізацію окремих країн, зокрема й України.
Але сьогодні потенціал аграрної спеціалізації України значною мірою обмежується як факторами геоекономічного порядку (жорстка конкуренція на міжнародних ринках агропродукції, кількісні обмеження на ввезення з боку ряду країн, і передусім ЄС), так і неможливістю подовження практики інтенсивного розвитку агровиробництва та надмірної експлуатації земельних ресурсів. Адже відомо, що Україна — це найбільш розорана країна Європи, причому вона потерпає від прогресуючої деградації земельних угідь, площа яких становить біля 20 млн га.
При цьому на виробництво одиниці валового продукту АПК Україна витрачає в 2—3 рази більше енергоресурсів та сировини, ніж провідні ринкові країни. А через погану систему транспортування, незадовільний стан шляхів сполучень, нерозвинутість інфраструктури галузей переробки аграрної сировини в Україні втрачається значна частина зібраного врожаю (найгірші «досягнення» по окремих роках — біля 60 %), що зменшує експортний потенціал та призводить до імпортної залежності.
Ключовими складовими експортного розвитку агропромислової галузі України мають стати підвищення якоcті пpoдyкції до рівня світових стандартів, подолання oбмeжeнь нa eкcпopт yкpаїн-cької cільcькoгocпoдapcької пpoдyкції в інші кpаїни, в тoмy чиcлі y кpаїни CHД та ЄС, залучення до aгpapного ceктopу інoзeмниx інвecтицій, зокрема через cтвopeння cпільниx підпpиємcтв.
176. Оптимізація моделі ресурсоспоживання України в системі міжнародних економічних пріоритетів
Взагалі в світі існує декілька моделей користування ресурсами: доспоживче користування ресурсами; дотоварне виробництво, коли вплив людини дещо залишався мінімальним, але процес відтворення залучав все більше ресурсів; екстенсивний спосіб; інтенсивний спосіб. Укр відноситься до країн, які залежні від зовнішніх постачань ресурсів і найбільшу, пов’язану з енерговитратністю вир-ва. Укр може забезпечити на 40-50% енергією. Вплив енерговитратності породжує низьку валютну ефективність експорту, оскільки традиційними продуктами нац спеціалізації є вироби металургійної промисловості. З цими проблемами пов’язані: дефіцит держ бюджету; проблеми врегулювання платіжного балансу, недиверсифіковані джерела імпорту енергоносіїв. Практичне розв’язання може бути здійснено такими шляхами як: рацоналізація структури та характеру виробництва в напрямку енергозбереження; диверсифікація джерел постачання енергоресурсів; збільшення власного видобутку нафти і газу (302 родовища, з яких 254 може бути використано; 2% видобутку нафти від запасів, що розроблені). Отже, від вирішення цих проблем залежить подальший розвиток Укр.
177. Особливості національного енергоспоживання в контексті глобальних тенденцій розвитку
Україна в порівнянні з іншими державами не достатньо забезпечена енерг. рес-ми. 96% обладнання ТЕС вже виробили свій ресурс, а ГЕС не мають достатньої потужності для покриття навантажень. Розвідані запаси традиц-х енергоносіїв, особливо вугілля, в Україні досить значні, щоб можна було вирішити проблему енергозаб-ня належним чином, навіть без тих великих за оцінками покладів нафти та природного газу, запаси яких ще не підтверджені геологічною розвідкою. Інфраструктура видобування, переробки і використання енергоносіїв в Україні розвинута непогано. Однак в цій сфері кількість переважує якість, внаслідок чого на сьогодні значна більшість п/п ПЕК завантажені на 50 % і менше. Особливо це стосується нафтопереробних заводів. Вугільна галузь не має достатніх фін ресурсів для проведення модернізації та закупівлі нового обладнання. Тому закупівлі здійснює в Польщі. Нафта поставлялася в основному з Казахстану, а після відкриття каспійських нафтових родовищ плануються поставки з Азербайджану. Розрив госп.зв’язків з респ-ми колиш.СРСР, який в осн-му і призвів до енерг.кризи в Укр., посилює негатив. вплив на забез-ня країни пал-енерг.рес-ми. В основному вся потреба в нафті і газі забезп-ся за рах. постачань з Росії і Туркменістану. Разом з тим відсутність вал.коштів на закупівлю необх.кіл-ті цих видів рес-в лише погіршує стан в ек-ці. За цих умов надійне забез-ня н/г пал-енерг.рес-ми – найважл. умова стійкого функц-ня ек-ки України. Еф-ть та інтенс-ть сусп. вир-ва значною мірою залежить від його енергозабез-ті. Енергобаланс і еволюція його стр-ри хар-зує не лише певний рівень викор-ня тих чи ін.енергоносіїв, а й наук.-техн., соц., орг-ні та вироб. зрушення в н/г. Завдання щодо вдосконалення стр-ри енерг.балансу є скорочення енергоспож-ня, його оптимізація. За деякими данними зараз втрачається понад 1/2 видобутого палива і виробленої енергії, що свідчить про значні рез-ви економії. Найбільш енергомісткими сферами н/г є пром-ть і трансп-т. На Укр. пром-ть спож-є понад 60% усіх пал-енерг.рес-в. На її частку припадає 80% можливої економії, яка може бути досягнута шляхом реалізації певних заходів, включаючи модернізацію вир-ва і зміни в рівні спож-ня енергії. Програма стратег. розвитку держави до 2010 р. передбач-ся здійснити докорінне вдоск-ня стр-ри енергоспож-ня за рах.економії палива і енергії в усіх сферах н/г; перебудови стр-ри ек-ки; заміни рідкого і газоподіб-го палива – вугіллям; збіл-ня видів енергії,які вироб-ся на базі ядерної енерг-ки і викор-ня вугілля; розшир-ня викор-ня вторинних та нетрад-них відновлювальних джерел енергії.

178. Екологічні пріоритети розвитку відкритої економічної системи України.
Експерти СБ вважають, що всі проблеми НС мають глоб-й та локальний рівні. До першого відночять зміну клімату, зникнення біорізноманіття, захист міжн.вод. Локальний рівень: забруд-ня повітря в містах, забруд-ня води, вирубка лісів, засолення грунтів, деградація земель. Значні зміни в сфері взаємозв’язків економіки і прир.факторів її розвитку мали місце в останній третині ХХ ст. Спеціальні дослідження підтвердили гіпотезу про невідповідність темпів і характеру екоросту його рес.потенціалу. Сучасне розуміння екон-ї динаміки об’єднує в цілісну систему принципи екон-ї еф-ті, соц. захищеності й еколог-ї безпеки. В цій єдності реалізується системний принцип стабільного розвитку, що і відрізняє його від попередніх стратегій розвитку. Вирішальне значення в формуванні концепції стабільного розвитку мав Глобальний Саміт (Конфер-я ООН по навкол.сер-щу і розвитку), що проходив в 1992р. в Ріо-де-Жанейро. Декларація Конфер-ї включає в себе 27 рекомендацій і принципів, які розкривають сутність і цілі реалізації концепції стабільного розвитку. Сьогодні активно ведеться робота по розробці “Хартії Землі”, основні положення якої взяті з Декларації Ріо. Ген.Асамблея ООН приймає спец. рішення з метою перетворення документу Конф-ї Ріо “Порядок денний на ХХІ” в нац.політику і програму по вирішенню еколог. проблем. Головна перепона на шляху стабільного розвитку – ринкова орг-я ек.процесів і неринкова мотивація дій по захисту НС. Подолання цього протиріччя вимагає великого обсягу фін. рес-в. Велику роль по реалізації проектів по охороні НС, особливо в країнах, що роз-ся, відіграють кредити міжн.фін. орг-й, зокрема, МБРР і ЄБРР. Певні надії покладаються на динамічний розвиток екобізнеса, який включає вир-во обладнання для змен-ня еколог.навантаження, послуги по захисту НС тощо. Міжн.співроб-во в галузі захисту НС передбачає такі ринкові форми, як продаж та купівля прав на викид “вуглекислого газу” для скорочення масштабів парникового ефекту.
179. Сутність процесів глобалізації економічного життя, та їх вплив на Україну.
Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.
Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства..
Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.
Причини формування глобалізаційних процесів:
- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;
- науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);
- загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.
Україна теж не залишилася осторонь цього процесу. В першу це відбулося завдяки розвитку міжнародної торгівлі. Враховуючи, що Україна є сировинною державою, можна сказати, що переважну частину українського виробництва товарів та послуг ми імпортуємо. Крім того Україна бере участь у великій кількості міжнародних організацій, у багатьох з них вона є засновником. Осторонь не залишаються і двосторонні відносини, велика кількість міжнародних договорів були підписані в рамках різних проектів, у тому числі і у складі СОТ. (Статистику дивитися в інших шпорах)

180. Організаційна структура управління зед підприємства та її особливості в залежності від методів виходу на зовнішній ринок.
Організаційна структура управління ЗЕД підприємства залежить від методів виходу на зовнішні ринки. У цьому зв’язку можна виділити два варіанти:
1) безпосередній вихід на зовнішній ринок через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв’язків (у великих системах – через управління зовнішньоекономічних зв’язків);
2) вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.
Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:
- частка експорту велика в загальному обігу;
- зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;
- випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;
- невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;
- продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних умов використання;
- на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.
В інших випадках виправдане використання посередників як вітчизняних, так і закордонних або міжнародних. Посередники можуть підвищити ефективність зовнішньоторговельних операцій за рахунок:
- кращого знання ринку, наявності постійної клієнтури;
- зниження витрат транспортування і збереження продукції, у тому числі за рахунок операцій зі значними партіями, що належать різним виробникам;
- скорочення термінів постачань і оформлення документів;
- забезпечення сервісу перед продажем і обслуговування після продажу;
- постачання товаровиробників оперативною і докладною інформацією про зміни конкурентоздатності продукції і ринкової ситуації в цілому, відомостями про реальних і потенційних конкурентів.
Якщо підприємство-виробник виходить на закордонний ринок із сильною конкуренцією і складною продукцією, добре відомою споживачу, має сенс звертатися до закордонних фірм-посередників, що добре знають місцевий ринок і мають на ньому своє місце. Це також має сенс, якщо потрібно “довести” експортовану продукцію до рівня, що задовольняє місцевих споживачів. Як правило, закордонні фірми-посередники обходяться дорожче, ніж вітчизняні.
Зовнішньоторговельна фірма є, як правило, самостійним підрозділом підприємства, але не є юридичною особою. Завдання зовнішньоторговельної фірми різноманітні – від пошуку закордонних партнерів, організації рекламної роботи до виконання митних формальностей. У зв’язку з цим особливо зростає роль маркетингових, юридичних і фінансових служб.
На відміну від зовнішньоторговельної фірми, відділ зовнішньоекономічних зв’язків є складовою системи управління підприємством-експортером. До його складу входять: протокольний відділ, відділ науково-технічного співробітництва, відділ маркетингу і ряд інших. До його основних завдань як органу управління належать:
- планування й організація експортно-імпортних операцій;
- маркетингова діяльність;
- участь у виставках, ярмарках, презентаціях;
- підготовка і укладання зовнішньоторговельних контрактів;
- прийом іноземних партнерів і відрядження власних спеціалістів за кордон і т.д.
Функціональні обов’язки спеціалістів цих служб наводяться в спеціальній літературі.

Завантажити шпаргалку


No comments yet.

Leave a Comment